Тарутинський районний суд Одеської області
Справа №514/176/25
Провадження по справі № 2/514/264/25
04 листопада 2025 року с-ще Бессарабське
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Кирилюк І.М.,
за участю секретаря судового засідання Куруч І.П., Царан К.П.,
представника позивача - адвоката - Кисса В.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду (с-ще Бессарабське) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , - про встановлення факту, що має юридичне значення, тлумачення змісту заповіту, визнання недійсним та скасування реєстрації державного акта на право приватної власності на землю, встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом про тлумачення змісту заповіту, визнання недійсним та скасування реєстрації державного акта на право приватної власності на землю, встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом,.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина за заповітом, на яку позивач хотіла оформити право як спадкоємець. Оскільки позивач проживає тривалий час закордоном, через свого представника ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Білгород - Дністровського районного нотаріального округу Сулакову І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, право на яке мала її бабуся ОСОБА_3 на момент смерті. За її заявою 20 листопада 2024 року приватним нотаріусом була відкрита спадкова справа № 327/2024. Водночас постановою приватного нотаріуса їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадкове майно, оскільки із заповіту від 24.02.2003, посвідченого секретарем Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Борисенко Л.О. за реєстровим №111, не можливо встановити склад спадщини.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 вважає, що її право на спадкове майно має бути захищеним у судовому порядку шляхом задоволення вимоги про тлумачення заповіту від 24 лютого 2003 року, посвідченого секретарем Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Борисенко Л.О., за реєстровим №111, згідно з яким ОСОБА_3 передала у спадок онуці Сертифікат серія ОД № 0531461 від 12.05.1998 р. та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів за № 459., який посвідчує її право на земельну частку, пай 4,29 га в умовних кадастрових одиницях відповідно, а не право, яке посвідчується цим документ.
Оскільки Державний акт на право приватної власності на землю серії І - ОД № 037143 виданий 13 жовтня 2003 року, за котрим власницею земельної ділянки 3,74 га, розташованої на території Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є ОСОБА_3 є недійсним , а його реєстрація підлягає скасуванню, оскільки він був виданий після смерті ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що пропустила строк для прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_5 з поважних причин, які не залежали від неї, оскільки їй стало відомо про заповіт бабусі після проведення інвентаризації майна у новоствореній Петропавлівській сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області. Позивач не є спадкоємцем першої черги, їй не було відомо, що ніхто зі спадкоємців не оформив право на майно померлої. Позивач тривалий час проживає у США, тому всі ці обставини в сукупності свідчать про те, що вона не мала фактичної можливості реалізувати право на спадкове майно, яке залишилось після бабусі, і право на яке, за розпорядженням спадкодавця належить їй.
У зв'язку із наведеним позивач просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) розміром 4,29 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на землі, яка перебувала у колективній власності ВАТ «Янтарний», розташованої на території новоствореної Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.
Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Після їх усунення ухвалою суду 26 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито позовне провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, з призначення проведення підготовчого судового розгляду.
У підготовче судове засідання на 23 квітня 2025 року учасники судового процесу не з'явились.
В ході підготовчого провадження у справі представник позивача адвокат Кисса В.І. (діє на підставі ордера серія ВН №1453984, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) подав до суду уточнену позовну заяву про збільшення позовних вимог.
Оскільки у Сертифікаті на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461 від 12.05.1998 року, містяться розбіжності зі свідоцтвом про її смерть в написанні в імені по-батькові спадкодавиці позивач просила в межах заявлених позовних вимог також встановити юридичний факт приналежності сертифікату ОСОБА_3 .
Від представника відповідача Петропавлівської сільської ради в особі голови О. Чернової (а.с. 47) надійшла заява про розгляд справи без представника Петропавлівської сільської ради, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Третя особа - ОСОБА_2 подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог не заперечує.
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року підготовче судове засідання у справі закрито, призначено судовий розгляд справи.
У судових засіданнях 28 липня, 25 серпня та 24 жовтня 2025 року взяв участь представник позивачки адвокат Кисса В.І., який заявлені позовні вимоги підтримав, пославшись на обставини, що наведені у позовній заяві та просив задовольнити вимоги повністю.
Представник відповідача та третя особа до суду не з'явились просили проводити розгляд справи буз їх участі, проти позовних вимог не заперечують.
Заслухавши пояснення представника позивача у цій справі, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.
Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданого 25 жовтня 1969 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( а.с. 21).
Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 виданого 08 лютого1958 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_9 та ОСОБА_3 ( а.с. 23).
Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 виданого 08 лютого 1958 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_9 та ОСОБА_3 .
Після укладення шлюбу з ОСОБА_10 взяла прізвище чоловіка - « ОСОБА_11 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_4 , виданого 19 листопада 1991 року (а.с. 22).
Таким чином позивач - ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_7 та онукою ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 , виданим 25 липня 1996 року, а ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , виданого 12 березня 2003 року (а.с. 30, 26).
Згідно з довідками Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району ( а.с. 27-29) ОСОБА_3 за життя і до дня смерті була зареєстрована та фактично проживала за адресою : АДРЕСА_1 (раніше належало до Тарутинського) району Одеської області . За цією адресою також зареєстровані та проживали з нею її чоловік ОСОБА_9 ( до його смерті) та донька ОСОБА_2 (донька).
За життя ОСОБА_3 отримала Сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461 від 12 травня 1998 року, виданий на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації від 22 квітня 1998 року № 129/98 та зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів за № 459 про право на частку (пай) землі розміром 4,29 га в умовних кадастрових одиницях вартістю двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят дві гривні, що перебуває у колективній власності ВАТ «Янтарний» с. Олександрівка Тарутинського району Одеської області в якому її прізвище ім'я та по-батькові значаться російською мовою як « ОСОБА_12 » з поміткою у верхньому лівому кутку начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_13 зазначено «читати: ОСОБА_3 , паспорт серія НОМЕР_7 (а.с. 32).
Згідно відповіді тво завідувача Бессарабського сектору ГУДМС України в Одеській області від 14.05.2025 №5145-52/5145.1-25 убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 дійсно була документована паспортом зразка 1994 року серії НОМЕР_7 від 10.02.1998 року виданого Тарутинським РВ УМВС України в Одеській області (а.с. 61).
Факт приналежності ОСОБА_3 вказаного Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461 від 12 травня 1998 року підтвердили у письмових поясненнях, завірених старостою Олександрівського старостинського округу Петропавлівської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області Нежельським М.М., її односельці - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 і сам староста с. Олександрівка (а.с. 62, 63-64, 65-70).
Таким чином судом встановлено, що Сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461 від 12 травня 1998 року, виданий на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації від 22 квітня 1998 року № 129/98 належав ОСОБА_3 .
Заповітом від 24 лютого 2003 року, посвідченим секретарем Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Борисенко Л.О., за реєстровим №111, за життя ОСОБА_3 розпорядилась передати ОСОБА_1 у власність належний їй сертифікат №0531461 на право на земельну частку (пай) розміром 4,29 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у колективної власності ВАТ «Янтарний» на території Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, виданий на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації № 129/98 від 22.04.1998 року (а.с.31- 31 зв.б.).
Позивач через свого представника за довіреністю ОСОБА_4 (а.с. 15-17), як спадкоємець майна померлої за заповітом, звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Приватний нотаріус Білгород-Дністровського району Одеської області Сулаков І.І. за заявою ОСОБА_1 відкрив спадкову справу 20.11. 2024 року за № 327/2024 до майна ОСОБА_3 , встановив, що за заповітом спадкоємицею є онука ОСОБА_1 , водночас через неможливість встановити склад спадщини за заповітом постановою від 20 листопада 2024 року відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з неможливістю становити склад спадщини (а.с.36).
Також судом встановлено, що на підставі рішення Тарутинської райдержадміністрації № 73/А-2003 від 24.02.2003 на ім'я ОСОБА_3 13 жовтня 2003 року виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії І - ОД № 037113, згідно з котрим остання набула право власності на земельну ділянку 3,74 га, розташовану на території Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, позивач просить суд визнати недійсним цей правовстановлюючий акт та скасувати його державну реєстрацію.
Згідно з Актом від 06 жовтня 2003 року встановлення в натурі меж земельної ділянки переданої у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 на виконання розпорядження райдержадміністрації від 13 жовтня 2003 року № 397/А2003 були проведені землевпорядні роботи з визначенням меж в натурі земельної ділянки власника сертифікату серії ОД №0531461 (ділянка 15, розміщення на масиві 17, загальною площею 3, 74 га,) передану у власність останній для подальшого використання за призначенням.
Таким чином судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 на її ім'я був виданий правовстановлюючий документ про право власності на земельну ділянку, рішення щодо передачі у власність якої на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) було прийнято незадовго до її смерті. ( ІНФОРМАЦІЯ_8 прийнято рішення райдержадміністарції, а ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 померла.)
Правова оцінка встановлених судом фактичних обставин та висновки суду.
Щодо встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документа .
У відповідності з п. 6 ч. 1 ст.315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Встановлені судом обставини, підтверджують той факт, що Сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461, виданий на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації від 22 квітня 1998 року № 129/98 та зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів за №459 про право на частку (пай) землі розміром 4,29 га в умовних кадастрових одиницях вартістю двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят дві гривні, що перебуває у колективній власності ВАТ «Янтарний» с. Олександрівка Тарутинського району Одеської області належить ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_6 .
У позивача відсутня можливість в інший спосіб встановити юридичний факт приналежності її бабусі ОСОБА_3 вказаного правовстановлюючого документа. Разом з цим встановлення цього факту має юридичне значення для реалізації позивачем, як спадкоємцем, майнових прав.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про тлумачення заповіту суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_16 ») є онукою по батьківській лінії споріднення ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження (а.с. 21), свідоцтвом про народження батька позивачки - ОСОБА_7 (а.с.23) та свідоцтвом про одруження позивачки з ОСОБА_10 ( а.с.22).
Заповітом від 24 лютого 2003 року, посвідченим секретарем Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Борисенко Л.О., за реєстровим №111 ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 сертифікат №0531461 на право на земельну частку (пай) розміром 4,29 в умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), у землі яка перебувала у колективної власності ВАТ «Янтарний», розташованої на території Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, видано на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації № 129/98 від 22.04.1998 року (а.с.31).
Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26).
Позивач, як спадкоємець майна померлої за заповітом, через свого представника за довіреністю - ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачці, у зв'язку з тим, що зі змісту заповіту неможливо встановити склад спадщини (а.с.36).
Згідно з ч.2 ст.1256 ЦК України після відкриття спадщини може бути здійснено тлумачення змісту заповіту судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Статтею 213 ЦК України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно п. 2.1 Глави 3 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Аналогічні правила містяться і в п. 1.6 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5.
Виходячи із наведених норм, тлумачення заповіту здійснюється судом за наявності таких умов: зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача та наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 16.12.2020 року у справі № 467/356/19.
Об'єктом тлумачення заповіту судом є виключно сам заповіт, складений із слів та сполучень слів, які утворюють його текст. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За змістом статті 317 ЦК України право розпоряджання майном є однією зі складових права власності, поряд із правом володіння та користування майном.
Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.
Згідно зі статтями 11, 328 ЦК України, статті 81 Земельного кодексу України (у редакції на час складання заповіту, далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку громадяни набувають серед іншого на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) тощо.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами (ч.1 ст.126 ЗК України у редакції, чинній на час складення заповіту).
Відповідно до Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. ( пункт 17 Розділу ХІ Прикінцеві положення).
Згідно з пунктом 15 цього Розділу Земельного Кодексу України громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі були до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема сертифікати про право на земельну частку ( пай) , а право на сам пай (земельну частку) як об'єкт цивільного права.
За своїм змістом намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити позивачці ОСОБА_17 право на земельну частку (пай), яке на момент складання заповіту було посвідчене правовстановлюючим документом - сертифікатом про право на земельну частку (пай).
Ураховуючи наведені суд вважає за необхідне, розтлумачити заповіт без внесення змін у його зміст, виходячи з волі ОСОБА_3 , а саме вважати, що остання заповіла своїй онучці ОСОБА_1 земельний пай 4,29 га в умовних кадастрових одиницях, відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай)серія ОД № 0531461 від 12.05.1998 р. та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів за № 459.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним та скасування реєстрації державного акта на право приватної власності на землю суд зазначає наступне.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ст. 2 ЗК України).
Громадянство у розумінні Закону України «Про громадянство» - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Тобто учасником земельних правовідносин є людина - громадянин, як фізична особа.
Цивільна правоздатність фізичної особи (здатність мати права та обов'язки) припиняється у момент її смерті ( ст. 25 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни набувають право власності із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно ч. 2 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що судам підвідомчі справи за заявами, зокрема з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб і визнання недійсними державних актів на право власності та право постійного користування земельними ділянками.
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 26).
Проте, 13 жовтня 2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації №73/А-2003 від 24.02.2003 року на ім'я ОСОБА_3 виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД №037143 (а.с.33).
Отже, з урахуванням того, що вказаний Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД №037143 виданий та зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 після смерті останньої, суд дійшов висновку про визнання його недійсним та скасування державної реєстрації.
Щодо позовної вимоги про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини суд дійшов такого висновку
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 Цивільного кодексу України, далі -ЦК України). Спадкове право регулює порядок переходу таких прав.
Відповідно до ч 1. ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Згідно з ч.2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини ( ч.1 ст. 1270 ЦК України).
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини ( ч.3 ст.1272 ЦК України).
У постанові від 26.06.2019 у справі №565/1145/17 Верховний Суд зазначив, що серед іншого поважною причиною пропуску строку може бути необізнаність спадкоємців про наявність заповіту.
Водночас у постанові № 686/5757/23 від 26 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Із пояснень представника позивача встановлено, що своїм правом для подання у встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини позивачка не скористалась тому, що їй на той період часу не було відомо про існування заповіту, вона вважала, що спадщину оформила її рідна тітка ОСОБА_2 - дочка померлої ОСОБА_3 . Про заповіт позивач дізналась за результатами інвентаризації нерухомого майна органами місцевого самоврядування, коли з'ясувалась про складений заповіт на право на земельну частку (пай) . Окрім цього позивач проживає закордоном, що також обмежило її доступ до інформації.
Тож, оцінивши наведені позивачем доводи в сукупності, що: позивач є спадкоємцем п'ятої черги; спадкоємці попередніх черг, не реалізували своє право на прийняття та оформлення права на спадкове майно, про що не було відомо позивачу; ОСОБА_2 , яка є рідною дочкою спадкодавця, не заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 ; позивач тривалий час проживає закордоном, що також вплинуло на її можливості отримати вчасно інформацію про свої права, як спадкоємця за заповітом, - суд дійшов висновку причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо визнання в судовому порядку права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування цієї норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Ззаконодавством визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину (глава 89 ЦК) .
Оскільки у цій справі підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус зазначила відсутність можливості за змістом заповіту встановити склад спадщини, яку заповіла ОСОБА_3 . Разом з цим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про тлумачення заповіту, що в свою чергу створює всі умови позивачу для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат:
У позовній заяві ОСОБА_1 просила понесені нею судові витрати не розподіляти за результатом судового розгляду справи. Керуючись принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України ), суд вирішив судові витрати покласти на позивача.
Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 13, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - ОСОБА_2 про визнання права на земельну частку пай до Петропавлівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, тлумачення змісту заповіту, визнання недійсним та скасування реєстрації державного акта на право приватної власності на землю, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом - задовольнити частково.
Встановити факт належності ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461, виданого на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації від 22 квітня 1998 року № 129/98 та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів за № 459, про право на частку (пай) землі розміром 4,29 га в умовних кадастрових одиницях вартістю двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят дві гривні, що перебуває у колективній власності ВАТ «Янтарний» с. Олександрівка Тарутинського району Одеської області.
З метою забезпечення справжньої волі заповідача розтлумачити, що за заповітом, складеним та підписаним ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 в с. Олександрівка Тарутинського району Одеської області, посвідченим секретарем Олександрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області - Борисенко Лілією Олексіївною та зареєстрованим в реєстрі за № 111, заповідач на випадок її смерті розпорядилась передати у спадок онучці ОСОБА_1 земельний пай 4,29 га в умовних кадастрових одиницях, відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай)серія ОД № 0531461 від 12.05.1998 р. та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів за № 459.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія І-ОД № 037143, виданий 13 жовтня 2003 року на підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації № 73/А-2003 від 24.02.2003 року на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його реєстрацію в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №41.
Зобов'язати Петропавлівську селищну раду Болградського району Одеської області повернути ОСОБА_1 оригінал Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ОД № 0531461, виданого ОСОБА_3 на підставі рішення Тарутинської районної державної адміністрації від 22 квітня 1998 року № 129/98 та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів за № 459, та не реалізований нею при житті.
Встановити додатковий строк ОСОБА_1 три місяці для прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 ( свідоцтво про смерть серія НОМЕР_6 ).
В частині позовних вимог про визнання права на земельну частку (пай)в порядку спадкування - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.М. Кирилюк