Запорізької області
14.12.10 Справа № 27/199/10
Суддя
За позовом: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Мелітополь Запорізької області
до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя
про стягнення 95 000 грн. 00 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення 95 000 грн. 00 коп. основного боргу.
Ухвалою господарського суду від 11.10.2010 р. порушено провадження у справі № 27/199/10 та призначено судове засідання.
Сутність спору викладена в ухвалах суду від 10.11.2010 р. та 01.12.2010 р.
Позивач у судове засідання, відкрите 14.12.2010 р. не з'явився, 10.12.2010 р. надіслав на адресу суду письмову заяву про розгляд справи № 27/199/10 без його участі, на позовних вимогах наполягає у повному обсязі.
Заява позивача прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України.
Представник відповідача у судові засідання, відкриті 10.11.2010 р., 01.12.2010 р. та 14.12.2010 р. не з'явився. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи за відсутності представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 “Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи -подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Господарським судом ухвали суду від 11.10.2010 р., 10.11.2010 р. та 01.12.2010 р. було направлено за місцезнаходженням відповідача, на адресу суду поштовим відділення не поверталися, що свідчить про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Крім того, в матеріалах справи міститься оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення, яке свідчить про те, що особисто ОСОБА_2. отримано ухвалу суду від 11.10.2010 р. про порушення провадження у справі № 27/199/10.
Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути -визнання права.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.
Позов -це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально -правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.
Згідно з ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд. Таким чином, враховуючи також вимоги ст.22 ГПК України, зміна предмету або підстав позову -це право позивача.
Позивач у справі та відповідач у справі - мають право на здійснення підприємницької діяльності.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Господарським судом встановлено, що ПП ОСОБА_1 перераховано на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_2. 95 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 122 від 22.08.2008 р. на суму 20 000 грн. 00 коп., № 140 від 11.09.2008 р. на суму 20 000 грн. 00 коп., № 151 від 29.09.2008 р. на суму 20 000 грн. 00 коп., № 166 від 15.10.2008 р. на суму 15 000 грн. 00 коп., № 181 від 30.10.2008 р. на суму 20 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначенням платежу -за продукти харчування -кондитерські вироби.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не здійснив поставку позивачу продуктів харчування.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, в сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншою; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.
Згідно з ч. 2 ст. 1213 ЦК України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Між позивачем та відповідачем договір або інший правочин укладені не були, домовленості щодо купівлі-продажу або поставки продукції відсутні.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без підстави, встановленої законом, договором та інш.
12.08.2010 р. позивач направив відповідачу претензію, у якій просив повернути йому кошти в розмірі 95 000 грн. 00 коп., як безпідставно отримані.
Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідачем без достатніх правових підстав були набуті грошові суми у розмірі 95 000 грн. 00 коп., сплачені позивачем платіжними дорученнями, зазначеними вище.
Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем не був укладений договір купівлі-продажу (поставки) продуктів харчування, не узгоджено сторонами істотні умови договору, а саме предмет, ціна, строк дії договору та продукти харчування на адресу ПП ОСОБА_1. не поставлені, грошові кошти у розмірі 95 000 грн. 00 коп. підлягають поверненню на розрахунковий рахунок позивача.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права від порушень.
Враховуючи це, а також положення статті 19 Конституції України, власник вправі звернутись за захистом своїх прав у будь-який спосіб, не заборонений законом.
ПП Сухоруков С.В. правомірно звернувся до господарського суду Запорізької області, позовні вимоги є такими, що підтверджуються фактами, встановленими судом, та відповідають нормам діючого законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати: державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.
Керуючись ст.ст. 22,33,34, 49, 75, 82 -85 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 Запорізької філії АКБ «УСБ»м. Запоріжжя, МФО 313010) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код № НОМЕР_3, р/р НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк»м. Київ, МФО 300528) 95 000 (дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 950 (дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення оформлено та підписано 16.12.2010р.