Дата документу 01.12.2025
Справа № 335/170/25
Провадження № 2-зз/334/13/25
01 грудня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С., представника позивача адвоката Цирулевського Р.О., представника відповідача адвоката Гришко І.І.
розглянувши у режимі відеоконференції клопотання представника позивача про часткове скасування арешту на майно та клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації половини вартості майна внесеного подружжям під час шлюбу
06 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Цирулевського Р.О. звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення компенсації половини вартості майна внесеного подружжям під час шлюбу у власність приватних підприємств на загальну вартість 22 230 000 гривень 00 копійок.
Відповідно до ухвали судді Орджонікідзевського районого суду м.Запоріжжя від 21.01.2025 було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого засідання. Відкриваючи провадження у справі суд виходив з положень ст. 30 ЦПК України виходячи з вартості найдорожчого об'єкта нерухомості та його місця знаходження у Возневеснівському районі міста Запоріжжя.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2025 року вищевказану цивільну справу передано на розгляд до Ленінського районного суду м.Запоріжжя за підсудністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 року, визначено головуючого суддю Козлову Н.Ю.
Матеріали справи передані в провадження судді Козлової Н.Ю. 26 березня 2025 року. Триває підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з клопотанням про часткове скасування заходів забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 року у справі № 335/170/25, в частині накладання арешту на: квартиру, загальною площею 43.8 кв.м., житловою площею 29.4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 621821146101 та квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 194338546101. В іншій частині заходи забезпечення позову залишити без змін.
Обґрунтовуючи своє клопотання представник позивача зазначав, що ухвалою суду від 16.04.2025 року у справі № 335/170/25, заява про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 .
Вказана ухвала приведена до виконання, на об'єкти нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені відповідні записи про обтяження.
У подальшому ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2025 у справі № 462/9545/23, затверджено угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідності до якої, у власність ОСОБА_1 перейшли з власності відповідача ОСОБА_2 ї об'єкти нерухомості, а саме: нежитлове приміщення площею 52.8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстре номер об'єкта нерухомого майна: 891334346101; приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 39.7 м.кв., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 873750323101; приміщення № 8 будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 68, 1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1748223101.
Вищезазначена ухвала не оскаржувалась сторонами та набрала законної сили.
Згодом, ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2025 року у справі № 335/170/25 задоволено клопотання позивача про часткове скасування заходів забезпечення позову, а саме: скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 року у справі № 335/170/25, в частині накладення арешту на: 1/2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 52,8 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 891334346101; на 1/2 частину приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 39. 7 м.кв., розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 873750323101; на 1/2 частину приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, загальна площа 68,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1748223101. В іншій частині заходи забезпечення позову залишено без змін.
Після скасування арешту на об'єкти нерухомого майна, які перейшли у власність ОСОБА_1 за мировою угодою, останній звернувся для проведення державної реєстрації права власності на зазначені об'єкти.
Проте, державний реєстратор відмовив ОСОБА_1 у державній реєстрації об'єкту нерухомості за ОСОБА_1 нежитлового приміщення, загальною площею 52,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зазначаючи, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 891334346101 наявний запис, що такий об'єкт нерухомого майка утворився в результаті об'єднання: квартири за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер: 194338546101 та квартири за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер: 621821146101. Дані об'єкти перебувають в стані «зареєстровано» та перебувають під обтяженням, а саме арештом на майно.
Позивач зазначає, що той факт, що дані об'єкти були об'єднані у нежитлове приміщення ще у 2016 році, йому стало відомо нещодавно, тому ухвалою суду від 16.04.2025 року було накладено арешт як на окремі приміщення та частково скасовані як на окремі приміщення.
Отже, наявність такого арешту перешкоджає ОСОБА_1 привести у відповідність дані в державному реєстрі та зареєструвати за собою право власності на зазначені нежитлові приміщення, які перейшли до нього у власність на підставі затвердження мирової угоди.
На підставі вищевикладеного, представник позивача просив суд частково скасувати заходи забезпечення позову в частині накладання арешту на: квартиру, загальною площею 43.8 кв.м., житловою площею 29.4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 621821146101 та квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 194338546101. В іншій частині заходи забезпечення позову залишити без змін.
Представник відповідача не заперечував проти клопотання представника позивача та у свою чергу, подав клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 року.
Мотивуючи своє клопотання представник відповідача зазначав, що в матеріалах справи відсутні належні докази існування хоча б якихось реальних ризиків для позивача щодо утруднення чи неможливості у майбутньому виконання можливого рішення суду, про задоволення позовних вимог у справі № 335/170/25, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову в даному випадку є дійсно необхідним. Також, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
На думку представника відповідача, заявляючи про те, що відповідач на даний час відчужила значну кількість об'єктів нерухомого майна з метою його приховування, представник позивача припускається юридичної помилки, ототожнюючи ОСОБА_2 як фізичну особу та ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Максфорт» та ПП «Вітафарма», як юридичну особу. Рішення юридичних осіб щодо відчуження майна, приймалось органом управління юридичних осіб а ні фізичною особою ОСОБА_2 , та жодним чином не пов'язано з правами та інтересами позивача, які витікають із сімейних правовідносин та пов'язані з перебуванням у шлюбі з відповідачкою.
Представник відповідача наголошував, що предметом позову у справі, що розглядається, відсутній спір з приводу нерухомого майна, натомість, предметом позову у справі № 335/170/25 є вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації вартості майна внесеного у власність приватних підприємств у вигляді сум грошових коштів в загальному розмірі 22 230 000,00 грн. Тобто, нерухоме майно, на яке накладено арешт судом не є предметом спору у цій справі.
Крім того, представник наголошував на тому, що загальна вартість об'єктів нерухомості, на які ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 у справі № 335/170/25 накладено арешт, становить 56 807 350,00 гривень, що підтверджується наявними в справі матеріалами. Проте, арешт об'єктів нерухомого майна, який було накладено судом на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 у справі № 335/170/25, безперечно вказує на неспівмірність із заявленим позивачем розміром позовних вимог.
Представник відповідача вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову у порівнянні з пред'явленими позовними вимогами є неспівмірним з огляду на те, що сума позову у справі № 335/170/25 складає 22 230 000,00 гривень., натомість, загальна вартість об'єктів нерухомості, на які ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 у справі № 335/170/25 накладено арешт, становить 56 807 350,00 гривень. Отже, звертаючись із завідомо безпідставною заявою про забезпечення позову та позовною заявою, на думку представника відповідача, позивач зловживає своїми процесуальними правами та порушує законні права та інтереси відповідача.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги наведені висновки, на думку представника відповідача, наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у справі № 335/170/25 шляхом накладення арешту на нерухоме майно є безпідставними та необґрунтованими.
Тому, з урахуванням вищезазначеного та норм Закону, представник відповідача просив суд скасувати заходи забезпечення позову у справі № 335/170/25, вжиті на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Представник позивача заперечував проти повного скасування заходів забезпечення позову, пояснюючи суду, що подане клопотання не доведено належними та допустимими доказами.
Він наголошував, що ОСОБА_2 в період розгляду спору, щодо поділу спільної сумісної власності діє недобросовісно та активно здійснює відчуження, виведення майна з власності приватних підприємств, з метою приховання реальної вартості частки в статутному капіталі, яка підлягає компенсації, що в свою чергу може унеможливлення у разі задоволення позову, виконання рішення суду про стягнення значної суми грошових коштів.
Оскільки предмет даного позову, є стягнення з ОСОБА_2 - 22 230 300,00грн. як компенсації вартості частки ОСОБА_1 у приватних підприємствах, виходячи з дійсної вартості майна, існує обґрунтований та великий ризик того, що ОСОБА_2 здійснить переоформлення належного їй нерухомого майна з метою його приховання та унеможливлення у разі задоволення позову, виконання рішення суду про стягнення значної суми грошових коштів.
Просив суд відмовити у задоволенні заяви представника відповідача щодо повного скасування заходів забезпечення позову та скасувати арешт лише на частку майна, зазначеного у його клопотанні.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв'язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про забезпечення позову по справі № 335/170/25, суд виходив з того, що накладення арешту на майно, як вид забезпечення позову, у даному випадку дозволить виконати рішення суду у разі задоволення або часткового задоволення позовних вимог, адже відчуження спірного майна чи його подальше обтяження або інші види розпорядження майном, які можуть бути застосовані стороною відповідача, з урахуванням наявності спору щодо майна, тобто наявності правової невизначеності щодо прав на майно, дійсно призведе до ускладнення або ж взагалі неможливості виконання рішення суду (у разі задоволення/часткового задоволення позову), в залежності від способу здійснення розпорядження цими правами, ураховуючи також, що на даний час відповідач не обмежений у можливості розпорядження майном.
Разом з цим, збираючи докази під час проведення підготовчих судових засідань, з'ясовано, що частина майна, є власністю юридичних осіб, про що не було відомо суду при розгляді клопотання про застосування заходів забезпечення позову у квітні 2025 року.
Так, згідно з положеннями п. 2.5. Статуту ПП ВКФ «Аква Вита», підприємство є власником майна, що йому належить. Підприємство здійснює відповідно до чинного законодавства володіння, користування i розпорядження майном, що є в його власності згідно з метою своєї статутної діяльності. Підприємство самостійно відповідає по своїх зобов'язаннях всім своїм майном, на яке у відповідності з чинним законодавством України може бути звернене стягнення. За приписами п. 2.7. цього ж Статуту, майно та активи Підприємства, а також майно, надане Підприємству в користування, не підлягають нацiоналiзацiї, конфіскації чи іншому вилученню за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України. За приписами п. 2.9. Статуту, підприємство має право від свого iменi укладати угоди купiвлi - продажу, міни, дарування, оренди, будь-якого відчуження рухомого та нерухомого майна, безоплатного користування майном, інші угоди, що не суперечать законодавству України, списувати з балансу належні Підприємству будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар інші матеріальні цінності, користуватися банківським кредитом на договірних засадах, набувати майнових i особистих немайнових прав i нести обов'язки. Майнові права Підприємства підлягають захисту у відповідності з положеннями чинного законодавства України. При цьому, приписами п. 11.1 розділу 11 Статуту визначено, що вищим керівним органом Підприємства є Загальні збори Власників (Загальні збори). За приписами п. 11.5, 11.6, до виключної компетенції Загальних зборів зокрема віднесено внесення змін і доповнень до Статуту, відчуження майна Підприємства.
Згідно з положеннями п. 2.5. Статуту ПП «Максфорт», підприємство є власником майна, що йому належить. Підприємство здійснює відповідно до чинного законодавства володіння, користування i розпорядження майном, що є в його власності згідно з метою своєї статутної діяльності. Підприємство самостійно відповідає по своїх зобов'язаннях всім своїм майном, на яке у відповідності з чинним законодавством України може бути звернене стягнення. За приписами п. 2.7. цього ж Статуту, майно та активи Підприємства, а також майно, надане Підприємству в користування, не підлягають нацiоналiзацiї, конфіскації чи іншому вилученню за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України. За приписами п. 2.9. Статуту, підприємство має право від свого iменi укладати угоди купiвлi - продажу, міни, дарування, оренди, будь-якого відчуження рухомого та нерухомого майна, безоплатного користування майном, інші угоди, що не суперечать законодавству України, списувати з балансу належні Підприємству будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар інші матеріальні цінності, користуватися банківським кредитом на договірних засадах, набувати майнових i особистих немайнових прав i нести обов'язки. Майнові права Підприємства підлягають захисту у відповідності з положеннями чинного законодавства України. При цьому, приписами п. 11.1 розділу 11 Статуту визначено, що вищим керівним органом Підприємства є Загальні збори Власників (Загальні збори). За приписами п. п. 11.5, 11.6 Статуту, до виключної компетенції Загальних зборів, зокрема, віднесено внесення змін і доповнень до Статуту, відчуження майна Підприємства.
Згідно з положеннями п. 4.11. Статуту ПП «Вітафарма», підприємство має право, зокрема, на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняти будь-які не заборонені чинним в Україні законодавством правочини та вступати в інші цивільно-правові відносини, продавати, дарувати, обмінювати, здавати в оренду, надавати в позичку фізичним та юридичним особам належне йому нерухоме майно (будинки, споруди), устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші майнові активи, а також списувати їх з балансу, здійснювати з ними інші операції, які не суперечать чинному в Україні законодавству. Пунктом 7.2. статуту ПП «Вітафарма» визначено, що власники можуть приймати рішення з усіх питань діяльності Підприємства, в т.ч. й з тих, що віднесені до компетенції виконавчого органу Підприємства.
Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
З наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Під час проведення підготовчих судових засіданнях, судом з'ясовано, що між позивачем та відповідачем дійсно існує спір про поділ майна, однак, в межах інших судових справ, зокрема справа № 461/2733/23 та справа № 462/9545/24, де заходи забезпечення позовів не вживалися, а в межах справи № 461/2733/23 позивачу відмовлено в забезпеченні позову.
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкти нерухомості, на які ухвалою суду від 16.04.2025 було накладено арешт, на теперішній час належать ОСОБА_2 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвест Р», яке не є відповідачем по цій справі, що взагалі виключає можливість накладення арешту на майно цієї особи.
Також, судом встановлено та не було відомо під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, що у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду із позовом до ОСОБА_2 справа № 461/2733/23 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь: - грошової компенсації 70% вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП ВКФ «Аква Вита» в розмірі 1 050 000,00 гривень; - грошової компенсації 70% вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП «Вітафарма» в розмірі 700 000,00 гривень; - грошової компенсації 70% вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП «Максфорт» в розмірі 2 100 000,00 гривень.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.11.2023 у справі № 461/2733/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 500 000,00 гривень як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу Приватного підприємства«Вітафарма» та 1 500 000,00 гривень як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу Приватного підприємства «Максфорт».
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Львівського апеляційного суду із апеляційною скаргою, в якій шляхом уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості майна ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма» та ПП «Максфорт», що в сукупності становить 22 230 300,00 грн.
За наслідками розгляду справи № 461/2733/23, 28 січня 2025 року Львівським апеляційним судом було прийнято постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя корпоративних прав у ПП «Вітафарма», ПП Максфорт» та ПП ВКФ «Аква Вита» та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказаної грошової компенсації вартості частки ОСОБА_2 у статутних капіталах вказаних підприємств.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вищезазначені рішення судів попередніх інстанцій, де просив суд касаційної інстанції скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2025 року у вказаній справі в частині визнання договору дарування недійсним, визнання спільною сумісною власністю та поділу майна за адресою: АДРЕСА_7 , а також корпоративних прав ПП «Вітафарма», ПП «Максфорт» та ПП ВКФ «Аква Вита», щодо стягнення компенсації 1/2 частки внеску до статутного капіталу цих приватних підприємств у загальному розмірі 22 230 300,00 грн., зокрема: 1) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки внеску до статутного капіталу, виходячи з половини вартості майна, внесеного у власність ПП «Вітафарма», в розмірі 7 059 400,00 гривень; 2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки внеску до статутного капіталу, виходячи з половини вартості майна, внесеного у власність ПП «Максфорт», в розмірі 7 775 450,00 гривень; 3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки внеску до статутного капіталу, виходячи з половини вартості майна, внесеного у власність ПП ВКФ «Аква Вита», в розмірі 7 395 450,00 гривень.
Станом на теперішній час справа № 461/2733/23 перебуває на розгляді Верховного Суду. Тобто, на теперішній час, є чинною постанова Львівського апеляційного суду від 28.01.2025 у справі № 461/2733/23 про спір між сторонами щодо стягнення компенсації 1/2 частки внеску до статутного капіталу приватних підприємств у загальному розмірі 22 230 300,00 грн.
Не вирішуючи по суті питання щодо ідентичності предмету спору, підставу позовних вимог та суб'єктного складу справи № 461/2733/23 та справи №335/170/25, суд ставить під сумнів посилання представника позивача про ризики щодо утруднення чи неможливості у майбутньому виконання можливого рішення суду, яким буде задоволено позовні вимоги у справі № 335/170/25, а також тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів представника позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку, що подана заява про скасування заходів забезпечення позову містить обґрунтовані посилання на докази, як на підставу своїх вимог, тому клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову у справі № 335/170/25, вжиті на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 у справі № 335/170/25 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову слід задовольнити.
Посилання представника позивача про доцільність залишення арешту майна окрім певних його об'єктів нерухомості не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та повністю спростовуються дослідженими письмовими доказами, які долучені до матеріалів справи під час підготовчого судового засідання.
Оскільки суд дійшов до висновку про задоволення клопотання представника відповідача, вимоги представника позивача поглинаються шляхом повного скасування заходів забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 у справі № 335/170/25.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 149-153, 157, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд
Клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації половини вартості майна внесеного подружжям під час шлюбу - задовольнити.
Скасувати заходи забезпечення позову у справі № 335/170/25, вжиті на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2025 у справі № 335/170/25 за заявою ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали складений та підписаний суддею 05 грудня 2025 року.
Суддя Н.Ю.Козлова