03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 754/5965/25 Головуючий у суді першої інстанції - Коваленко І.І.
Номер провадження № 22-ц/824/18120/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
03 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до якої приєдналася ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києвавід 16 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І.І., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 168 960,86 грн,-
У квітні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 168 960,86 грн, відповідно до якого просило суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 168 960,86 грн станом на 31 січня 2025 року та покласти на відповідачів судовий збір у сумі 3 028,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
Відповідачі, будучи споживачами послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , не виконали своїх зобов'язань з оплати за спожиті послуги. Тому вони, як дієздатні особами, що проживають та/або зареєстровані за вказаною адресою, відповідають солідарно за накопичену заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг.
Наголошує, що надання послуг здійснюється на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами КМУ №630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києвавід 16 вересня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» - задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 157 503,38 грн, яка складається з:
1) заборгованості за спожиті з 01 лютого 2017 року до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 7 135,41 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 918,50 грн, три відсотки річних у розмірі 214,65 грн.
2) заборгованості за спожиті з 01 липня 2017 року до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 16 008,48 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 060,69 грн, три відсотки річних у розмірі 481,57 грн;
3) заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19 665,05 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2123,83 грн, три відсотки річних у розмірі 544,69 грн;
4) заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 42 216,47 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 5023,76 грн, три відсотки річних у розмірі 481,57 грн;
5) заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 27 529,53 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 770,12 грн, три відсотки річних у розмірі 636,75 грн, пеня у розмірі 437,66 грн;
6) заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 23 288,52 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2413,64 грн, три відсотки річних у розмірі 553,87 грн, пеня у розмірі 380,89 грн;
7) заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 277,79 грн;
8) заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 643,42 грн.
9) заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 8,75 грн
У іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 411,05 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 411,05 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов КП «Київтеплоенерго» залишити без задоволення.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно було застосовано строк позовної давності, оскільки перебіг позовної давності призупинився на період карантину та з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року та воєнного стану з 24 лютого 2022 року, тоді як нарахована позивачем заборгованість виникла з 2017 року.
Вона та ОСОБА_2 не проживали у квартирі та фактично не користувалися послугами з теплопостачання та гарячого водопостачання, тому на думку позивача, вони не можуть нести обов'язок щодо сплати заборгованості. Разом з тим, жодні договори з КП «Київтеплоенерго» не укладалися.
Наголошує, що судом першої інстанції встановлено, що відповідачі частково сплачували послуги, тому між сторонами виникли правовідносини, проте вказане не відповідає дійсності, доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
В судовому засіданні представник позивача КП «Київтеплоенерго» - Банецький Б.І. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом першої інстанції та висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні. Вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства та підстави для його скасування відсутні.
Відповідач у справі апелянт ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з'явилася, про засідання повідомлялася повісткою, направленою за вказаною нею у апеляційній скарзі адресами місця реєстрації та місця проживання, які повернулися до апеляційного суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 182 -185). Клопотання про розгляд справи у її відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подала.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша і друга статті 131 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.
Інші належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не з'явились.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що відповідно до витягу з територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані такі повнолітні особи: ОСОБА_3 (дата реєстрації 20.04.1967), ОСОБА_2 (дата реєстрації 27.05.2014), ОСОБА_1 (дата реєстрації 27.05.2014) (надалі - Споживачі).
Співвласники багатоквартирного будинку, у якому відповідачі мають зареєстроване місце проживання, не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір.
28 березня 2018 року в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) було опубліковано повідомлення щодо публічного договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, який є договором приєднання відповідно до норм статті 634 ЦК України. Цей договір приєднання вважається акцептований усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечень щодо умов цього договору.
Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем. (абзац 3 частин четвертої та п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (надалі - Закон про ЖКП).
Для того щоб договір не вважався акцептованим, відповідачі мали надати свої заперечення щодо його умов. Однак матеріали справи не містять доказів звернення Відповідачів до Позивача із відповідними запереченнями.
Судом також встановлено, що відповідачі частково сплачували послуги (09.2019 - 1200 грн за ПГВ; 11.2020 - 160 грн за ЦО та 300,00 грн за ПГВ), у зв'язку з чим між сторонами виникли договірні відносини.
Відповідно до наданого представником позивача розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 Заборгованість за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року: послуги з централізованого опалення становить 13 638,27 грн, інфляційна складова боргу становить 1 622,95 грн., 3 % річних становить 377,76 грн;
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачанні становить 19 741,72 грн, Інфляційна складова: 2 349,26 грн. 3 % річних становить 1 765,83 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення становить 19 665,05 грн, інфляційна складова боргу становить 2 123,83 грн, 3 % річних становить 544,69 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води становить 42 216,47 грн, інфляційна складова боргу становить 5 023,76 грн, 3 % річних становить 1 169,34 грн;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 27 529,53 грн, інфляційну складову боргу становить 2 770,12 грн, 3 % річних становить 636,75 грн, пеня становить 437,66 грн;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води становить 23288,52 грн., інфляційна складова боргу становить 2413,64 грн., 3 % річних становить 553,87 грн, пеня становить 380,89 грн,
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачанні теплової енергії становить 1277,79 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води становить 643,42 грн;
заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення 8,75 грн.
Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги за надані та спожитті відповідачами послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо частини нарахувань заборгованості, про застосування якого просив відповідач у заяві про застосування строку позовної давності.
Таким чином суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю позивачем позовних вимог та відповідністю цих вимог нормам матеріального та процесуального законодавства.
Апеляційний суд повністю погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630.
Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.
Згідно із пунктом 5 частини третьої ст. 20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Відповідно до ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року у новій редакції.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 9 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19.
Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
За відомостями з Реєстру територіальної громади м. Києва відповідачі, зареєстровані в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , а тому вважаються споживачами комунальних послуг, які надаються за місцем їх реєстрації, а тому мають нести обов'язок з їх сплати.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, відповідачі своєчасно не вносили плату за послуги з постачання централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого виникла заборгованість.
Колегія суддів апеляційного суду не може визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак не є споживачами послуг, які надавалися позивачем, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог пп. 11 п. 45 Правил надання послуг з постачання гарячої воли. затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (зі змінами), п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення виконавцем змін до договору та проведення розподілу загальних обсягів спожитих послуг між споживачами багатоквартирного будинку з урахуванням внесених змін.
Доказів того, що відповідачі, до моменту подання позовної заяви до суду зверталися до КП «Київтеплоенерго» з повідомленням (уточненням) про зміну кількості фактично проживаючих осіб у квартирі, про зміну власника квартири, відповідачем не надано.
Отже, саме споживач, має інтерес до надання достовірних відомостей про кількість осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб.
Обов'язку періодичної перевірки кількості осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб, у виконавця комунальної послуги немає, плата за надані послуги нараховується у відповідності до достовірних відомостей, наданих споживачем.
На підставі заяви споживача із підтверджуючими документами про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача та користуються послугою, виконавцем послуг вносяться відповідні зміни до договору та системи розподілу загальних обсягів спожитих послуг між споживачами багатоквартирного будинку.
Таким чином, у разі зміни кількості фактично проживаючих/зареєстрованих осіб у квартирі, відповідачі зобов'язані були надати відповідну заяву, а відсутність такої заяви є порушенням споживачем вимог нормативно-правових актів в частині зобов'язань споживача інформувати виконавця в місячний термін про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача та користуються послугою. Натомість у виконавця відсутні правові підстави для проведення перерахунку обсягів наданих послуг та розміру плати за надані послуги споживачу в попередніх періодах.
Право на неоплату вартості комунальних послуг не застосовується до постачання теплової енергії, що випливає з характеру наданої послуги, - послуга надається в будинок та нарахування здійснюються у залежності від опалювальної площі квартири незалежно від кількості фактичного проживаючих/зареєстрованих осіб. Навіть за відсутності мешканців в квартирі, житло та будинок опалюється.
Крім того, право на неоплатність вартості комунальних послуг виникає лише за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
КП «Київтеплоенерго» є надавачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 та є споживачами даних послуг. При цьому ОСОБА_1 не надала доказів на спростування наведених КП «Київтеплоенерго»розрахунків.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
Однак, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не надали доказів звернення до КП «Київтеплоенерго» із заявою про не проживання у квартирі АДРЕСА_2 та бажання припинити отримання житлово-комунальних послуг в частині гарячого водопостачання у спірний період, зокрема, на час їх відсутності за вказаною адресою, а тому підстав для їх звільнення від оплати житлово-комунальних послуг немає.
А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго».
Проживання в іншому місці не звільняє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі в спірний період, а отже вважаються користувачами наданих послуг.
З огляду на наведене, факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за іншою адресою не є підставою для звільнення її від обов'язку сплати за житлово-комунальні послуги.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду першої інстанції заяву, в якій просила застосувати до даних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст.256 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст.267 ЦК України).
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжувалася.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, на момент відміни карантину діяв п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, з урахуванням п.п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Встановивши, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , наявність заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, врахувавши заяву про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 до якої приєдналася ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києвавід 16 вересня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Текст постанови складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв