справа №756/11658/24 Головуючий у суді І інстанції: Ткач М.М.
провадження №22-ц/824/16103/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
03 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги, серед іншого, обґрунтовує тим, що з 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення збройними силами російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил російської федерації, розташованих в Криму, для блокування українських військових частин. Незаконного анексувавши Автономну Республіку Крим, росія продовжила військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, шляхом проголошення створення «донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «луганської народної республіки» (27.04.2014 року). 23.08.2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації. Внаслідок збройної агресії російської федерації загинули тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер. Позивач зазначає, що вона проживає в м. Києві, на території якого велися активні бойові дії та на сьогоднішній день ситуація у місті залишається досить напруженою. У зв'язку з чим, позивач кожен день зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес, побоювання за свою безпеку та безпеку рідних. Крім того, були порушені нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи вік позивача, ситуація впливає на її фізичне здоров'я, яке погіршилось. На фоні життя в постійному стресі позивач вимушена вживати додаткових заходів для підтримання її фізичного здоров'я. Відтак, позивач стає свідком вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення, чує, бачить військові постріли, бомбардування, вибухи, пожежі та руйнування, тощо. Достатнім та справедливим позивач вважає розмір компенсації за завдану їй моральну шкоду у сумі 1 595 587,00 грн, що на день подання позову еквівалентно 35 000 євро.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.
У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1423 грн 30 коп..
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме щодо стягнення з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 1 445 587 грн. Просила винести нове рішення, яким задоволнити позовну заяву в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення зайняв сторону не громадянина Українит, не держави України, а став на сторону ворога - російської федерації звільнивши її від відповідальності та створивши поганий приклад неповаги до Батьківщини та її громадян під час війни.
Позивачка вважає, що російська федерація зобов'язана була в даній справі доказувати, що в Україні немає війни і те, що цивліьне населення не страждає від війни та не зазнало моральної шкоди. Однак російська федерація не довела вісутнності своєї вини.
Вказувала, що суд першої інстанції проігнорував не тільки доводи викладені у позові, але й усталену практику як національних, так і міжнародних судів.
Враховуючи характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відсуває щоденно через неможливість мирно проживати на рідній землі та користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, її похилий вік, який робить її більш уязвимою, вважає, що достатньою та справведливою компенсацією за заподіяну позивачці моральну шкоду є сума у розмірі 1 595 587 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 35 000 євро.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивач зазнала і продовжує зазнавати моральних переживань, душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів з ураженням цивільних об'єктів, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за свою безпеку та безпеку рідних, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції враховував триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, поважний вік позивача, а також те, що з 24.02.2022 року до 30.04.2022 року вся територія міста Києва була визнана територією активних бойових дій, за встановлених під час розгляду справи по суті обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн., що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 17.12.1996 Шевченківським РУГУ МВС України в м. Києві.
За відомостями зазначеними у відбитку штампу в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. 24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв'язку із чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України», в Україні введено воєнний стан, дія якого триває до тепер.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, з 24.02.2022 до 30.04.2022 вся територія міста Києва була визнана територією активних бойових дій.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом частин третьої та п'ятої статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята).
У постанові від 22.06.2022 року у справі № 311/498/20 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується російською федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
Військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
Тобто, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
В результаті збройної агресії російської федерації проти України позивачка зазнала моральних страждань. Результатом збройної агресії особисто для позивачки стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом тощо. До війни розв'язаної російською федерацією позивачка була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії російської федерації проти України вона була позбавлена таких можливостей, позивачка кожний день стає свідком як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Позивачці довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивачці була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивачки.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер вимушених змін у її житті, глибину фізичних та душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів міста й ведення інших бойових дій з ураженням цивільних об'єктів, порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, суд першої інстанції, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вірно вважав, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивачки є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 150 000 грн.
Підстав для стягнення на користь позивачки моральної шкоди у більшому розмірі колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції не врахував усі доводи щодо обґрунтування завданої їй моральної шкоди, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки судом з'ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які настали для позивачки у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, характер і обсяг страждань, яких вона зазнала, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на доведення факту заподіяння їй моральної шкоди у більшому розмірі фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивачки, що має за меті задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави для спростування висновку суду першої інстанції про визначення розміру моральної шкоди, який колегія суддів вважає правильним.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст.ст. 23, 1167 ЦК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «04» грудня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко