25 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 340/2015/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 ( суддя Пасічник Ю.П.) в адміністративній справі №340/2015/25 за позовом ОСОБА_1 до Управлінню соціального захисту населення Фортечного району Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Фортечного району Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Управління Соціального захисту населення Фортечного району Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради, яка полягає у не виплаті з 01 березня 2024 року по 01.03.2025 року грошової допомоги, як внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ;
зобов'язати Управління Соціального захисту населення Фортечного району Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, як внутрішньо переміщеній особі за період 01.032024-01.03.2025 року.
Позивач зазначив, що має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від17.10.2019 року № 3525-5000214837.
Відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 332 «Деякі питання виплати грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам» від 20.03.2022 року отримував допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам по 29.02.2024 року.
01.03.2024 року виплату допомоги автоматично продовжено не було, у зв'язку з чим 04.06.2024 року звернувся із заявою до відповідача про надання допомоги на другий шестимісячний період, однак 01.12.2024 року отримав відмову у нарахуванні виплати допомоги, яка мотивована тим, що згідно інформації яка надійшла з Пенсійного фонду до УСЗН, розмір отримуваної пенсії становить 12 162,92 грн., а отже більше чотирьох розмірів прожиткового мінімуму встановленого для осіб які втратили працездатність (9 444,00 грн.), а тому втратив право на призначення допомоги, оскільки відповідно до пункту 13-1 Порядку (в редакції станом на 01.03.2024 року), виплата допомоги продовжується автоматично особам які втратили працездатність, зокрема які досягли пенсійного віку, та отримують пенсію розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму встановленого для осіб які втратили працездатність на 01 січня року в якому приймається рішення. Не погоджуючись з рішенням відповідача позивач вказує, що пунктами 7-8 Порядку № 332 визначено випадки, в яких спірна допомога не призначається внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звертається за її призначенням, починаючи з 1 серпня 2023 р. Позивач вказує, що станом на 29.02.2024 року вже перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував допомогу, отже на момент звернення до відповідача, він не може вважатись особою, яка звертається за призначенням допомоги вперше, а тому припинення виплати допомоги є протиправним.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.
У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Колегією суддів з'ясовано, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від17.10.2019 року № 3525-5000214837 (а.с.9звор.).
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, позивач, відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 332 «Деякі питання виплати грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам» від 20.03.2022 року, отримував допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам по 29.02.2024 року.
01.03.2024 року виплату допомоги автоматично продовжено не було, у зв'язку з чим позивач 04.06.2024 року звернувся із заявою до відповідача про надання допомоги на другий шестимісячний період.
06.06.2024 відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті допомоги у зв'язку з невідповідністю критеріям визначеним п. 13-2-13-4 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 332 «Деякі питання виплати грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам» від 20.03.2022 року, оскільки середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї 12162,92 грн. (пенсія) перевищує чотири розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 9444,00 грн. (а.с.20).
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом (а.с.9).
Отже, правомірність та законність спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Закон №1706-VII).
Відповідно до змісту статті 1 вказаного Закону №1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
При цьому згідно із частинами другою та третьою статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
20 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок №332.
Пунктом 1 Порядку №332 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 2 Порядку №332 (в редакції, чинній на момент первинного звернення позивача за допомогою) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №204.
Згідно з пунктом 3 Порядку №332 (у вказаній вище редакції) допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 грн.; для інших осіб - 2000 грн.
Згодом, станом на 2024 рік, ключовою зміною до постанови №332, ухваленою 22 березня 2024 року, було подовження виплат допомоги на проживання для ВПО, особливо для сімей, де середньомісячний сукупний дохід на одного члена менше 9 444 грн.
Отже, наразі зазначені зміни стосуються ВПО і умовами отримання допомоги є те, що середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї не перевищує 9 444 грн.
Таким чином, наведене дає підстави для висновку, що автоматично з 1 березня 2024 року продовжуються виплати для таких категорій внутрішньо переміщених осіб, а саме для пенсіонерів, у яких станом на 1 січня 2024 року розмір пенсії не перевищує 9 444 грн (чотири прожиткових мінімуми для осіб, що втратили працездатність).
Протягом місяця з дати продовження виплати допомоги орган соціального захисту населення проводить перевірку. До уваги береться розмір середньомісячного доходу громадян.
Однією з умов продовження виплат на додаткові 6 місяців - є те, що середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (9444 грн на одну особу).
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, висновок суду першої інстанції щодо окреслених питань ґрунтується на правильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права й доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів, покладених судом в основу оскаржуваного рішення.
Додатково судова колегія звертає увагу позивача на те, що у разі коли уповноваженій особі/отримувачу не продовжено виплату допомоги автоматично, допомога може бути призначена на підставі подання заяви.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 в адміністративній справі №340/2015/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 25 листопада 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова