05 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/12393/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Білак С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в адміністративній справі №160/12393/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати страхових виплат за період з 01.10.2022 року по 01.11.2024 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 24.12.2024 року в частині неможливості розгляду і реалізації питання соціальних страхових виплат за минулий час;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щомісячних страхових виплат за минулий період шляхом їхнього призначення з подальшим нарахуванням, відповідних виплат за період їх фактичного не призначення та не виплати з 01.10.2022 року по 01.11.2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року частково задоволено позовні вимоги, а саме суд:
- визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати позивачу заборгованості зі страхових виплат за період з 01.10.2022 року по 31.10.2024 року під час їх поновлення з 01.11.2024 року;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01.10.2022 року по 31.10.2024 року.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування вимог скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що на теперішній час, окремий порядок виплати невиплачених коштів, які обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати не визначено, отже питання виплати заборгованості з щомісячних страхових виплат в тому числі і механізм обчислення суми заборгованості, буде розглянуто після затвердження Кабінетом Міністрів України означеного порядку виплат.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.10.2016 року.
Позивачеві виплату щомісячних страхових виплат за період з 01.10.2022 року по 01.11.2024 року не здійснювалося, з 01.11.2024 року їх виплату поновлено.
За зверненням позивача щодо виплати страхових виплат за період з 01.10.2022 року по 01.11.2024 року відповідач листом від 24.12.2014 року повідомив, що наразі відсутній порядок щодо виплати заборгованості за страховими виплатами за минулий час.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»(далі - Закон № 1105-XIV) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 9 Закон № 1105-XIV застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом;.
За приписами ч. 1 ст. 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 40 Закону № 1105-XI, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має право на отримання щомісячних страхових виплат внаслідок професійного захворювання, що не є спірним у цій справі, яку було припинено з 01.10.2022 року після проведення верифікації відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2018 № 324-ІХ.
Нарахування щомісячної виплати було припинено Фондом «до з?ясування» на підставі підтвердження місця проживання ВПО, про що направлено лист від 11.10.2022 № 25.1-16/1470 на домашню адресу позивача про призупинення страхових виплат та виклик особисто з?явитися до відділення Фонду, що підтверджено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.12.2024 року. (а.с. 10)
Після проходження верифікації, позивачу з 01.11.2024 року поновлено виплату щомісячних страхових виплат, однак страхові виплати за період з 01.10.2022 по 30.10.2024 позивачу не виплачено з причини відсутності затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку таких виплат.
Згідно приписам ч.ч. 4 - 7 статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк здійснення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого під час наступного огляду МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до уповноваженого органу управління. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Частиною 9 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 (далі - Порядок № 365), визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 передбачено, що орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у рішенні від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №П/9901/20/18), Постанова №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії внутрішньо переміщених осіб.
З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання страхових виплат регулюються виключно Законом № 1105-XIV.
При цьому, відповідач у спірному випадку посилається на те, що страхові виплати за минулий період проводяться отримувачами за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету на відповідний рік.
Суд також зазначає, що сам факт існування у позивача права на отримання страхової виплати не є спірним між сторонами. Отже, за наведених обставин, позивач обгрунтовано сподівався на отримання страхових виплат, гарантованих йому на законних підставах.
Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, "юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачности ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття "виправданого (леґітимного) очікування"] [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що "органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань" [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії "Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
Тобто принцип правової визначеності передбачає верховенство права та вимагає передбачуваності у застосуванні правових норм, що відповідачем безпідставно не враховано.
За таких обставин, дії Пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.10.2022 року по 31.10.2024 року грн є протиправними, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно, підлягають задоволенню у спосіб, визначений судом першої інстанції.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в адміністративній справі №160/12393/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в адміністративній справі №160/12393/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова
суддя С.В. Білак