05 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3417/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2023 по 17.06.2025 (включно);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2023 по 30.06.2024, але не більше як за шість місяців.
В обґрунтування заявлених вимог вказано, що позивач проходив військову службу, з якої був звільнений 29.12.2023 р. Однак, повний розрахунок при звільненні відбувся лише 18.06.2025 року та позивачу було виплачено грошове забезпечення на виконання судового рішення по справі №600/1138/24-а. У зв'язку цим позивач, посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідача необхідно зобов'язати нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2023 р. по 17.06.2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
При цьому звертає увагу на те, що з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, лише в межах шести місяців - з 30.12.2023 по 30.06.2023.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. При цьому вказував, що заявлений позивачем розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є неспівмірним із встановленим розміром заборгованості з виплати грошового забезпечення. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Дослідивши письмові докази, суд встанови наступне.
Позивач проходив службу у відповідача.
Згідно інформації із системи "Діловодство спеціалізованого суду", позивач звертався до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2024 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.12.2023 №1130-АГ “Про доведення розрахунку вартості предметів речового мана для нарахування грошової компенсації».
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року (справа №600/1138/24-а) адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Каверін Сергій Миколайович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна, визначеними станом на 01.01.2023 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.01.2023 №24-АГ "Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації". В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Згідно виписки з банку про надходження коштів на виконання судового рішення у справі №600/1138/24-а позивачу 18.06.2025 р. виплачено грошове забезпечення в розмірі 23866,75 грн.
Вважаючи, що за таких умов відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
З моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 року, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 року підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.
У зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 року стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 року є неможливим.
Також, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, суд вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Однак, суд звертає увагу на актуальну позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, згідно якої, у тому разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Відповідно, при розгляді даної категорії справ належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Як встановлено судом у цій справі, позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону 29.12.2023 року.
Однак, на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку, у зв'язку із чим йому не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.
У свою чергу, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року, у справі №600/1138/24-а, 18.06.2025 року відповідачем здійснено виплату позивачу грошового забезпечення у сумі 182829,47 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ "Приватбанк".
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.
При цьому, суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зазначив, що після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення.
Судом встановлено, що позивачем реалізовано право на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у місячний строк після фактичного розрахунку на підставі судового рішення.
Висновок щодо врахування позиції Верховного Суду згідно постанови від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зроблено Сьомими апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.05.2025 року у справі №600/186/24-а.
Щодо обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні, то його розрахунок проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
Відповідно до архівної відомості №1 з січня 2023 року по грудень 2023 року по виплаті позивачу грошового забезпечення загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню, становить 102224,50 грн. (52112,25 грн за жовтень 2023 року + 50112,25 грн. за листопад 2023 року (без врахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168)).
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 1675,81 грн (із заокругленням) (102224,50 грн/61 календарних днів).
Оскільки представником позивача заявлено період затримки при звільненні з 30.12.2023 року по 30.06.2024 року, то такий період затримки розрахунку при звільненні складає 184 календарних дні.
Враховуючи зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 30.12.2023 року по 30.06.2024 року складає 308349,04 грн (1675,81 грн х 184 к.д.).
У зазначеній раніше постанові від 07.05.2025 року у справі №600/186/24-а Сьомий апеляційний адміністративний суд обрав позицію про те, що у разі коли розмір виплат, отриманих позивачем на виконання рішення суду менший суми визначеного середнього заробітку, то враховуючи принцип пропорційності та співмірності, а також правову позицію Верховного Суду у даній категорії справ, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що дорівнює сумі виплачених на виконання рішення суду коштів.
Водночас, згідно іншої позиції Сьомого апеляційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 26.08.2025 року у справі №600/2099/24-а, у разі якщо визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби перевищує суму виплачених на виконання рішень суду позивачу сум, то доцільним є застосовування до даних правовідносин принцип співмірності та здійснювати визначення істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин також викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі №806/345/16, від 18.07.2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі №815/714/16.
Крім цього, указаного вище підходу притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається, зокрема, з його постанов від 30 листопада 2020 року у справах №240/12140/19, №560/3230/20, від 09 лютого 2021 року у справі №600/1553/20-а з аналогічних правовідносин.
З огляду на викладене вище, суд вважає доцільним застосовувати до даних правовідносин принцип співмірності та здійснювати визначення істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком військовослужбовця, про що наголошено Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.08.2025 року у справі №600/2099/24-а.
У зв'язку з цим суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,077 (23866,75 грн/308349,04 грн, тобто фактично виплачену суму поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 23742,88 грн (1675,81 грн х 0,077 х 184 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку);
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції суду апеляційної та касаційної інстанцій в аналогічних відносинах, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 23742,88 грн за період з 30.12.2023 року по 30.06.2024 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.
Разом з тим така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв'язку з протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 23742,88 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов необхідно задовольнити повінстю.
При цьому суд зазначає, що з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена в іншому формулюванні, ніж заявлені позовні вимоги, що не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (в межах шести місяців) у сумі 23742,88 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя І.В. Маренич