Справа № 420/17387/25
05 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 (номер та дата невідомі) в частині призупинення виплати грошового забезпечення стосовно солдата ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному обсязі за період часу із 06.09.2024 року по 09.10.2024 року за посадою, яку він обіймав, з урахуванням усіх основних і додаткових видів грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 26.08.2024 по 30.08.2024 року позивач перебував у лікарні м. Миколаєва, де йому зроблено заключення, що «хворий потребує звільнення від службових обов'язків на 15 кл.днів до затвердження док.в м.Одесі». 30.08.2024 року позивач пройшов обстеження у лікарні. 30.08.2024 року м. Херсон ним подано рапорт на начальника частини НОМЕР_1 на продовження відпустки (документи відправлені по СЕДО), відповідь військова частина не надала. 03.09.2024 року ТЦК АДРЕСА_1 відправлено на військову частину засобами СЕДО копію рапортів, довідку та всі підтверджуючі медичні документи, проте відповідь військовою частиною НОМЕР_1 не надано. В зв'язку з неотриманням відповіді від командира частини, він зв'язався з командиром підрозділу та почув від нього, що потрібно прибути до місця знаходження підрозділу, не беручи до уваги, що він має тяжкі бойові травми, що підтверджує ВЛК 18 м.Одеси,. За таких обставин, позивач зазначає, що після тяжкої травми 04.09.2024 року він самотужки був вимушений їхати до м.Краматорськ, куди прибув 05.09.2024р., а 06.09.2024 року його зараховано до СЗЧ. З 06.09.2024 до 09.10.2024 з травмою хребта брав участь у бойових діях. (довідка про безпосередню участь), і за цей період не була нарахована ані заробітна плата, ані премія. Керівництво в/ч мотивувало припинення виплати грошового забезпечення тим, що він нібито «запізнився до місця перебування». Позивач посилається на відсутність порушень вимог закону, адже тяжка травма, лікування та проходження ВЛК не повинні бути причинами, які покладаються в обґрунтування припинення виплати грошового забезпечення. Крім того, нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі. Таке нез'явлення, згідно вимог Порядку №260, може бути підставою для припинення виплати грошового забезпечення, виключно у випадку відсутності поважних причин.
Ухвалою від 09.06.2025 року адміністративний позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 02.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 19.09.2025 року залучено до участі у справі №420/17387/25 в якості другого відповідача військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), розпочато розгляд адміністративної справи №420/17387/25 спочатку.
До суду від відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що під час проведення службового розслідування було встановлено що навідник 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 повинен був повернутися із лікувального закладу до розташування військової частини НОМЕР_1 30.08.2024 року, але не прибув та про причини не прибуття не повідомив. До військової частини НОМЕР_1 прибув лише 06.09.2024 року, тобто фактично вчинив самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану. На підставі висновків проведеного службового розслідування від 02.10.2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №662 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 ». Згідно п.2 Наказу №662 солдату ОСОБА_1 за порушення вимог статей 11, 16, 17, 26, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинене в умовах воєнного стану на навідника 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «Попередження про неповну службову відповідність». Згідно п.3 Наказу №662 начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 доручено врахувати накладене на солдата ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення при нарахуванні грошового забезпечення, відповідно до п.5 розділу ХVІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства Оборони України 07.06.2018 року №260 та позбавити додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року відповідно до пункту 15 розділу ХХХІV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за серпень та вересень 2024 року. Таким чином, військовослужбовцю ОСОБА_1 правомірно, у відповідності до норм чинного законодавства України, за серпень та вересень 2024 року не виплачена додаткова грошова винагорода та премія. Згідно картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №1778 за 2024 рік вбачається, що в вересні та жовтні 2024 року позивач отримував грошове забезпечення в таких розмірах: вересень 2024 року - 5408,19 грн., жовтень 2022 року - 82890,71 грн. (в тому числі премія, грошова допомога на оздоровлення, компенсація за невикористані відпустки, вихідна допомога, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань). Тобто грошове забезпечення Позивачу за дев'ять днів жовтня 2024 року виплачене в повному розмірі.
До суду від відповідача військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що ключова правова колізія, на якій ґрунтується позовна заява, полягає у невірному тлумаченні позивачем правової природи медичного висновку про звільнення від виконання службових обов'язків. Відповідач зазначає, що слід беззаперечно розмежувати медичний захід - звільнення від виконання службових обов'язків, який тимчасово усуває військовослужбовця від фізичних навантажень, -і наказ командира військової частини про надання відпустки, який є єдиною законною підставою для вибуття з розташування частини. Військова служба, відповідно до Конституції та Статутів, є безперервною, і позивач, будучи виписаним із лікувального закладу 30 серпня 2024 року, не мав жодного законного права самовільно вибути за місцем проживання, ігноруючи при цьому свій прямий військовий обов'язок, натомість позивач мав негайно прибути до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) для подальшого оформлення медичних документів та отримання відповідного розпорядження командира. Саме цей факт неприбуття з лікувального закладу до військової частини став єдиною та законною підставою для вжиття адміністративних заходів. Відсутність позивача була зафіксована у встановленому порядку, що зумовило видання Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №251 від 02 вересня 2024 року про зняття позивача з усіх видів забезпечення. Зазначений Наказ є не актом свавілля чи покаранням, а необхідною та обов'язковою юридичною фіксацією відсутності військовослужбовця, який фактично не виконував службових обов'язків. Військова частина, не має права нараховувати грошове забезпечення особі, щодо якої відсутнє підтвердження місця перебування та виконання нею функціональних обов'язків, що виключає протиправність дій Відповідача в цьому аспекті. Факт вчинення позивачем порушення військової дисципліни (самовільне неприбуття) надає командиру дискреційне повноваження на правомірне зменшення або невиплату цих додаткових видів забезпечення за період, на який припало порушення, що є законним дисциплінарним важелем. Таким чином, коригування виплат за серпень та вересень 2024 року було прямим і законним наслідком неправомірної поведінки самого позивача, а не свавільним рішенням командування.
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 2682 в період з 26.08.2024 року по 30.08.2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні.
02.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із рапортом щодо направлення до військової частини НОМЕР_1 документів для отримання відпустки.
02.09.2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 251, яким військовослужбовців, які перебували на лікуванні вважати такими, що не прибули після виписки з медичного закладу до розташування військової частини НОМЕР_1 , з 02.09.2024 зняти з усіх видів забезпечення, зокрема, солдата ОСОБА_1 .
02.09.2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 769, яким призначено службове розслідування за фактом неповернення до розташування військової частини з лікувального закладу навідника 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 662 від 02.10.2024 за невчасне прибуття з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 та за порушення вимог статей 11, 16, 17, 26, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 3, 4, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинене в умовах воєнного стану, навідника 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 на підставі пункту "" статті 48, у відповідності до статті 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, накладено дисциплінарне стягнення "попередження про неповну службову відповідність".
Пунктом 3 вказаного наказу доручено начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , врахувати накладене на навідника 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення при нарахуванні грошового забезпечення, відповідно до розділу ХVІ "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства Оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 та позбавити додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 відповідно до пункту 15 розділу XXXIV "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства Оборони України 07 червня 2018 року №260 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 за серпень та вересень 2024 року.
Наказом командира НОМЕР_5 окремої мотопіхотної бригади Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 20.09.2024 року № 322-РС звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 року № 290 солдата ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом від 20.09.2024 року № 322-РС, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
18.04.2025 року ОСОБА_1 через представника звернувся до Військової частини НОМЕР_1 щодо отримання наказу про зупинення виплати грошового забезпечення в період з 06.09.2024 року по 09.10.2024 року.
Листом від 28.05.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 надано копію наказу № 662 від 02.10.2024 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Згідно п. 2, 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Пунктом 5 розділу XVI Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Згідно п. 15 розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Як встановлено з матеріалів справи, факт відсутності позивача на службі з 30.08.2024 по 06.09.2024 був встановлений за результатами службового розслідування та не заперечується позивачем у поданому позові.
При цьому, в наказі № 662 від 02.10.2024 року зазначено, що під час проведення даного службового розслідування, за фактом неповернення з лікувального закладу навідника 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , для повного та всебічного розгляду справи, своєчасного та об'єктивного його проведення, з додержанням норм чинного законодавства України, відповідальним виконавцем буди досліджені можливі факти, з'ясовані певні обставини, опитані свідки. Отже, було встановлено, солдат ОСОБА_1 06.07.2024 отримав бойове травмування під час виконання бойового завдання, після чого проходив стаціонарне лікування. 30.08.2024 останнього було виписано зі стаціонарного лікування в хірургічному відділенні військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_2 , що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №2682 та довідкою ВЛК №1436 від 30.08.2024, після чого по рекомендаціям у вищевказаних документах мав прибути до військової частини НОМЕР_1 зі звільненням від виконання службових обов'язків на 15 (п'ятнадцять) діб. Зі слів солдата ОСОБА_1 , останній 30.08.2024 через ІНФОРМАЦІЯ_3 засобами СЕДО подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 з проханням надання відпустки за станом здоров'я. 02.09.2024 засобами СЕДО до військової частини НОМЕР_1 надійшов даний репорт з пакетом документів. На підставі наданого рішення ВЛК №1436 від 30.08.2024 прохання солдата ОСОБА_1 було відхилено, про що останньому повідомив старший лейтенант ОСОБА_2 , тимчасово виконуючий обов'язки командира 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 . 06.09.2024 солдат ОСОБА_1 по своїй волі прибув до тимчасового місця розташування військової частини НОМЕР_7 . Отже навідник 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 був відсутній на місці проходження військової служби, під час проходження військової служби без поважних причин, з 30.08.2024 по 06.09.2024.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на поважність причин неприбуття на службу зокрема на те, що з 26.08.2024 по 30.08.2024 року він перебував у лікарні м. Миколаєва, де йому зроблено заключення, що він потребує звільнення від службових обов'язків, оскільки згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 2682 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 26.08.2024 року по 30.08.2024 року. В графі «рекомендовано» зазначено - хворий потребує звільнення від службових обов'язків на 15 календарних діб до затвердження документів в м. Одеса.
В довідці військово-лікарської комісії від 30.08.2024 року № 1436 вказано, що солдат ОСОБА_1 на підставі ст. 81 графи ІІ Розладу хвороб потребує звільнення від виконання службових обов'язків на 15 календарних днів.
Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення.
Проте, ані виписка із медичної картки стаціонарного хворого № 2682, ані довідка військово-лікарської комісії № 1436 від 30.08.2024 року не містять висновку щодо необхідності надання солдату ОСОБА_1 відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).
При цьому, зазначення про потребу звільнення військовослужбовця від виконання службових обов'язків не свідчить про наявність законодавчо встановлених підстав для надання відпустки.
За таких підстав, отримання виписки та подальше направлення засобами СЕДО рапорту про надання відпустки за станом здоров'я не звільняло позивача ОСОБА_1 від обов'язку після виписки зі стаціонарного лікування з'явитися до місця розташування військової частини НОМЕР_7 .
За таких підстав, дослідивши матеріали службового розслідування, суд вважає, що обставини події, кваліфіковані як дисциплінарний проступок, за скоєння якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та позбавлено щомісячної премії та додаткової винагороди доведені, а відтак відсутні підстави для скасування такого наказу та, як наслідок, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному обсязі за період часу із 06.09.2024 року по 09.10.2024 року за посадою, яку він обіймав, з урахуванням усіх основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. ст. 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 255, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.
.