Справа № 420/33750/25
05 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про стягнення безпідставно виплачених коштів в сумі 19336,37 грн. та зобов'язання вчинити певні дії,
До суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:
стягнути з ОСОБА_2 на користь військової частини НОМЕР_4 безпідставно виплачені кошти в сумі 19336 грн. 37 коп. відшкодування (дев'ятнадцять тисяч триста тридцять шість грн., 37 коп.) в рахунок правової шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те військовій підстави, грошового забезпечення за час відсутності на служби без поважних причин.
стягнути з ОСОБА_2 судовий збір - 3028 грн. 00 (три тисячі двадцять вісім грн.).
Ухвалою від 08.10.2025 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідача звільнено з військової служби у ВЧ НОМЕР_4 у зв'язку із самовільним залишенням частини. За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача відбулась переплата грошового забезпечення. Тому відповідач має відшкодувати витрати, пов'язані з переплатою грошового забезпечення.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Суд зазначає, що наявна у матеріалах справи судова кореспонденція, яка надсилалася на зазначену в позовній заяві адресу відповідача, повернулась до суду з відповідним поштовим повідомленням з відміткою органу зв'язку - “за зазначеною адресою не проживає».
Також, судом зроблено витяг з Єдиного державного демографічного реєстру №1869526 від 08.10.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви військової частини НОМЕР_4 Одеському окружному адміністративному суду.
РАЙЛЯН (оператор) ОСОБА_3 , головний старшина р.н., призваний корабля Морської охорони 3 рангу СП BG-203, 25.07.2001 зарахований до 22.04.2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.05.2024 списків в/ч НОМЕР_1 з 08.12.2021 наказ №397-ОС. На посаді з року наказ №287-ОС від 13.05.2024 року.
23.08.2024 Відповідно №363-ВВ до наказу командира НОМЕР_5 загону морської охорони від 16.09.2024 перебував старшина 1 статті РАЙЛЯН Ігор в період з 01.09.2024 по календарних у щорічній основній відпустці терміном п'ятнадцять днів, з наданням однієї доби для проїзду до АДРЕСА_3 та в зворотному напрямку
17 вересня 2024 року надійшов рапорт від командира корабля Морської Миколайовича 3 рангу спеціального забезпечення BG-203 ШЕВЧЕНКА Дмитра №02.4.23/16101/24-Вн від 17.09.2024 року щодо неприбуття на службу з основної щорічної відпустки старшини 1 статті ОСОБА_2 . Встановити з ним зв'язок не вдається з 17 вересня і по теперішній час; також на зв'язок не виходить його дружина.
З метою з'ясування причин та умов відсутності на службі відповідно до наказу командира НОМЕР_5 загону морської охорони від 19 вересня 2024 року № 809 - АГ «Про призначення службового розслідування» було призначене службове розслідування за фактом неприбуття на службу з основної щорічної відпустки старшини 1 статті ОСОБА_2 .
В ході службового розслідування, було виявлено факт несвоєчасного прибуття на місце несення служби до військової частини НОМЕР_6 та відсутності на військовій службі без поважних причин з 17 вересня року і на даний момент місцезнаходження невідоме, під час дії воєнного стану, головного старшини корабля (оператора) корабля Морської охорони 3 рангу спеціального призначення проєкту FPB98MKI BG-203 старшини 1 статті ОСОБА_2 , якому здійснено переплату грошового забезпечення за період з 17 по 30 вересня 2024 року у розмірі 19336 грн. 37 коп., у зв'язку із виявленням факту не прибуття на місце несення служби відповідача, тобто, підтверджується недобросовісність набувача цих коштів, а тому у відповідача є обов'язок повернути безпідставно одержане майно.
Наказ про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, а також наказ про звільнення, в якому зазначено про наявну заборгованість відповідача перед військовою частиною НОМЕР_1 не оскаржені, не скасовані, є діючими.
3 метою досудового врегулювання спору та добровільного відшкодування на поштову адресу Відповідача були надіслані листи № 10/1526-25-Вих від на 16.04.2025, № 10/3406-25-Вих від 25.07.2025 На день подачі позовної заяви, відповіді на них до військової частини НОМЕР_1 не надходили.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абз. 1 ст. 3 Закону України від 06.12.1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», статтями 1, 10 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року № 548-ХІV «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно з статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача за період за вересень 2024 року.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не з'явився до місця служби після закінчення лікування, тобто самовільно залишив військову частину, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у зазначений період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про стягнення безпідставно виплачених коштів в сумі 19336,37 грн. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь військової частини безпідставно виплачені кошти в сумі 19336 грн. 37 коп. відшкодування (дев'ятнадцять тисяч триста тридцять шість грн., 37 коп.) в рахунок правової шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те військовій підстави, грошового забезпечення за час відсутності на служби без поважних причин.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина