05 грудня 2025 рокусправа № 380/20039/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України до ОСОБА_1 , у якій просить суд:
- Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти у розмірі 14 386 грн. 86 коп. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят шість гривень 86 копійок) шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ( далі - відповідач) був зарахований до особового складу в/ч НОМЕР_1 та забезпечений інвентарним майном на суму 14 386,86 грн під особистий підпис. Під час відрядження для проходження підготовки у військовій частині НОМЕР_2 він 17.06.2025 самовільно залишив місце служби та майно не повернув. За результатами службового розслідування, встановлено факт самовільного залишення частини, порушення статутних вимог та наявність шкоди, завданої внаслідок невиконання обов'язків військової служби. Наказом військової частини НОМЕР_1 №2426 від 08.09.2025 Відповідача притягнуто до повної матеріальної відповідальності відповідно до ст. 3, 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, не встановлено, шкода не відшкодована. Таким чином, відповідач зобов'язаний компенсувати завдані державі збитки у сумі 14 386,86 грн. Претензія про добровільне повернення майна була направлена 11.09.2025, однак залишена без відповіді. Вважаючи таку бездіяльність протиправною , позивач звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 10.10.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом 10.10.2025 року подано запит в порядку ст.171 КАС України щодо інформації про зареєстроване місце проживання позивача.
Відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 1877764 від 10.10.2025 вказано, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 .
Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 24.05.2025 №158 солдат ОСОБА_1 (далі-Відповідач) був зарахований в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення, який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено кулеметником 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оборони важливого державного об'єкта № 23) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №167 від 01.06.2025 Відповідач вибув у відрядження для проходження базової загальновійськової підготовки у військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України.
20 червня 2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 НГУ надійшов лист №72/10/2 901-2025 від 20.06.2025 з військової частини НОМЕР_2 НГУ з якого стало відомо, що 17.06.2025 під час консультації у лікаря в обласній клінічній лікарні м. Івано Франківська виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 в лікувальному закладі, який був скерований на огляд військовою частиною НОМЕР_2 НГУ в якій проходив базову загальновійськову підготовку.
Відповідно до наказу командира військової частини №234 по стройовій частині від 29.07.2025 Відповідач зарахований у розпорядження командира військової частини відповідно до пункту 14 статті 116 Положення про проходження громадянами України військової служби Збройних Сил України у зв'язку із самовільним залишенням військової частини (місця несення служби).
На підставі рапорту сержанта з матеріального забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 та з метою встановлення фактів, причин завдання шкоди державі, її розміру та винних осіб, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2025 №1768 у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування за фактом не повернення речового (інвентарного майна) виданого у тимчасове користування військовослужбовців НОМЕР_4 стрілецького батальйону (з ООВДО). Відповідно до наказу №2101 від 08.08.2025 дане службове розслідування продовжено до 09.09.2025.
За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 05.09.2025 затверджено висновок службового розслідування. 08.09.2025 року за підсумками службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №2426 від 08.09.2025.
Відповідно до п.2 даного наказу визначено притягнути до повної матеріальної відповідальності солдата ОСОБА_1 відповідно до частини 1 та 2 статті 3 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України скерувала засобами поштового зв'язку претензію щодо неповернення речового (інвентарного) майна у якому пропонує сплатити позивачу заборгованість у сумі 14386, 86 грн. до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України в добровільному порядку протягом 10 календарних днів з дня отримання листа.
З зв'язку із несплатою у добровільному порядку речового ( інвентарного) майна відповідачем, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
При вирішенні справи суд керувався таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно з статтями 26 - 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 128 Статуту солдат зобов'язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (далі - Закон № 1075-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 3 Закону № 1075-XIV передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.
Згідно з статтею 7 Закону № 1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон № 160-IX).
У статті 1 цього Закону визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно з статтею 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст. 6 Закону № 160-IX).
Статтею 7 Закону № 160-IX передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Закону № 160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Згідно з статтею 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Станом на час звернення до суду із цим позовом розмір матеріальної шкоди, завданої позивачем державі, становить 14 386,86 грн.
Доказів погашення відповідачем матеріальної шкоди у сумі 14 386,86 грн матеріали справи не містять, як не містять доказів оскарження відповідачем у судовому порядку наказів про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності та визначення розміру завданої матеріальної шкоди.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1.Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про стягнення коштів - задовольнити повністю.
2.Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти у розмірі 14 386 грн. 86 коп. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят шість гривень 86 копійок) шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 .
3.Судові витрати розподілу не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна