Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 грудня 2025 року Справа№200/4787/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 104450014903 від 28.05.2025 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 у призначенні пенсії, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 про призначення пенсії із доданими документами, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового (загального) стажу періоди роботи з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999, період навчання з 01.09.1982 по 19.06.1989 роки та прийняти рішення щодо призначення пенсії, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду; судові витрати пов'язані з розглядом даної справи стягнути з Відповідача.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області усі матеріали за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, розрахунок стажу, письмові пояснення стосовно того, які періоди не зараховані до страхового стажу з зазначенням підстав не зарахування таких періодів, надати довідку форми ОК-5, РС-право.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до його страхового стажу періоди роботи з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999, та період навчання з 01.09.1982 по 19.06.1989, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії чим порушено права та законні інтереси позивача.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву в якому зазначає, що позивач звернувся до управління з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 104450014903 від 28.05.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу.
Відповідно до розрахунку стажу Форма РС-права вбачається, що період роботи до 19.06.1989 частково зараховано до стажу роботи, а саме, зарахований період роботи з 04.11.1987 по 16.11.1987.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999 та період навчання з 01.09.1982 по 19.06.1989.
В трудовій книжці НОМЕР_2 , яка видана 02.12.1986 на ім'я ОСОБА_1 наявні записи про роботу в російській федерації з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999.
30 червня 2022 року набув чинності Федеральний закон від 11 червня 2022 року №175-ФЗ «Про денонсацію Російською Федерацією з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», яким була денонсована Угода про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, підписану в місті Москва 13 березня 1992 року.
Отже, денонсація Угоди від 13.03.1992 російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Законом України від 01.12.2022 № 2783 - IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94 ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Разом з тим Україна Законом України від 10.01.2002 № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (далі - Конвенція 1961 року). Конвенція 1961 року застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти їх приєднання до Конвенції 1961 року.
Державами-учасницями Конвенції 1961 року є також Російська Федерація та Республіка Білорусь.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції 1961 року єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Тобто, документи, видані на території Російської Федерації приймаються в Україні за умови проставлення апостиля компетентним органом.
Отже, управлінням правомірно не враховано до трудового стажу періоду роботи позивача на підприємствах Російської Федерації з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999.
Результати розгляду документів, доданих до заяви - до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 01.09.1989, оскільки періоди навчання перетинаються з періодами роботи та перевищує встановлений термін. Так, трудова книжка позивача НОМЕР_2 містить записи №№ 1-4 про періоди роботи з 02.12.1986 по 06.07.1987 та з 04.11.1987 по 16.11.1987. Також, слід зазначити, що наявні розбіжності у Дипломі від 30.06.1989 № 791612, додатку до диплому та в трудовій книжці, а саме, у дипломі дата навчання зазначена 1982 рік, а у додатку до диплому та в трудовій книжці зазначено 1984 рік. За наведених обставин, зазначений період потребує уточнення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області надало до суду заперечення на позов в якому заперечує проти задоволення позову.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Р НОКПП: НОМЕР_1 ) є громадянином України, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_3 . Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування як ВПО зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .
20.05.2025 року, позивач звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Заява за принципом екстериторіальності, відповідно до п. 4.1 та п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846, була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від № 104450014903 від 28.05.2025, відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Повідомлено про наявність страхового стажу - 20 років 06 місяці 3 дні.
Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії в ході розгляду документів до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_4 від 30.06.1989 року з 01.09.1982 по 19.06.1989, оскільки період навчання перетинається із періодом роботи та перевищує граничний термін. Періоди роботи в рф згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 02.12.1986 з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999, оскільки стаж набутий на території рф та у зв'язку з тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
З трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.12.1986 вбачається:
з 01.09.1982 по 19.06.1989 позивач навчався у Уральському політехнічному, Днепродзержинському індустріальному інституті;
у період з 30.04.1992 по 09.08.1996 працював на посаді інженера у Новоросійському судноремонтному заводі ММФ;
з 26.09.1996 по 28.09.1999 працював на ТОВ «Новоросійський комбінат хлібопродуктів»;
01.09.1984 по 30.06.1989 року навчався у Дніпродзержинському індустріальному інституті ім. М.І. Арсенічева. Наказ про зарахування №38-03/1 від 21.08.1984, наказ про відрахування №266 від 30.06.1989 року
Відповідно до диплому НОМЕР_4 позивач у 1982 році вступив до Уральського ордена Трудового Червоного Прапора політехнічного інституту імені С.М. Кірова, в 1989 році - закінчив Дніпродзержинський орден Трудового Червоного Прапора індустріального інституту імені М.І. Арсенічева.
Згідно з додатком до диплому НОМЕР_4 , Позивач з 1984 року по 1989 рік виконував навчальний план за спеціальність «Механічне устаткування металургійних заводів».
Листом Дніпровського державного технічного університету № 107-24/79 від 30.06.2025 зазначено, що в документах архівного фонду Дніпровського державного технічного університету значиться ОСОБА_1. особова справа № 18680а:
- з 01.09.1982 року (наказ №278/у від 25.08.1982 року) по 26.02.1986 року (наказ №309/у від 26.06.1986 року) на денному відділенні механіко-машинобудівельного факультету Уральського ордена Трудового Червоного Прапора політехнічного інституту імені С.М. Кірова (виписка з академічної довідки Л № 10226 з Уральського політехнічного інституту).
- відповідно до наказу № 86-04/2 від 11.09.1987 року зарахований в число студентів четвертого курсу інституту на денну форму навчання механічного факультету за спеціальністю "Механічне устаткування заводів чорної металургії" в гр.МЗ-84-1д з Уральського політехнічного інституту.
- згідно з рішенням Державної екземенаційної комісії 1989 року присвоєно кваліфікацію інженера-механіка за напрямком підготовки "Механічне устаткування заводів чорної металургії", за денною формою навчання (наказ № 266 від 30.06.1989 року, диплом НОМЕР_4 ).
Листом Міністерства освіти і науки України №3/5284-25 від 24.06.2025 року, зазначено, що правонаступником Дніпродзержинського ордена Трудового Червоного Прапора індустріального інституту імені М. І. Арсенічева є Дніпровський державний технічний університет (51918, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Дніпробудівська, 2, тел.: (0569) 56-06-65, електронна пошта: science@dstu.dp.ua, вебсайт: http://www.dstu.dp.ua).
Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо не зарахування періодів роботи з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999 до страхового стажу позивача суд зазначає, наступне.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Таким чином, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Виходячи з наведеного періоди роботи з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1982 по 19.06.1989 до страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.
Таким чином, зі вказаного Порядку убачається, що при відсутності у дипломі особи відомостей часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.
З трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.12.1986 вбачається:
з 01.09.1982 по 19.06.1989 позивач навчався у Уральському політехнічному, Днепродзержинському індустріальному інституті;
з 01.09.1984 по 30.06.1989 року навчався у Дніпродзержинському індустріальному інституті ім. М.І. Арсенічева. Наказ про зарахування №38-03/1 від 21.08.1984, наказ про відрахування №266 від 30.06.1989 року (запис 4-5)
Відповідно до диплому серії НОМЕР_4 позивач у 1982 році вступив до Уральського ордена Трудового Червоного Прапора політехнічного інституту імені С.М. Кірова, в 1989 році - закінчив Дніпродзержинський орден Трудового Червоного Прапора індустріального інституту імені М.І. Арсенічева.
Згідно з додатком до диплому НОМЕР_4 , Позивач з 1984 року по 1989 рік виконував навчальний план за спеціальність «Механічне устаткування металургійних заводів».
Листом Дніпровського державного технічного університету № 107-24/79 від 30.06.2025 зазначено, що в документах архівного фонду Дніпровського державного технічного університету значиться ОСОБА_1. особова справа № 18680а:
- з 01.09.1982 року (наказ №278/у від 25.08.1982 року) по 26.02.1986 року (наказ №309/у від 26.06.1986 року) на денному відділенні механіко-машинобудівельного факультету Уральського ордена Трудового Червоного Прапора політехнічного інституту імені С.М. Кірова (виписка з академічної довідки Л № 10226 з Уральського політехнічного інституту).
- відповідно до наказу № 86-04/2 від 11.09.1987 року зарахований в число студентів четвертого курсу інституту на денну форму навчання механічного факультету за спеціальністю "Механічне устаткування заводів чорної металургії" в гр.МЗ-84-1д з Уральського політехнічного інституту.
- згідно з рішенням Державної екземенаційної комісії 1989 року присвоєно кваліфікацію інженера-механіка за напрямком підготовки "Механічне устаткування заводів чорної металургії", за денною формою навчання (наказ № 266 від 30.06.1989 року, диплом НОМЕР_4 ).
Виходячи з наведеного період навчання з 1882 року по 1989 рік підтверджений довідкою Дніпровського державного технічного університету № 107-24/79 від 30.06.2025, дипломом серії НОМЕР_4 та відомостями трудової книжки.
Отже, період навчання з 01.09.1982 по 19.06.1989 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо призначення пенсії, суд зазначає, що, з урахуванням повідомлених і підтверджених відповідними доказами обставин, суд позбавлений в межах цієї справи дослідити питання виконання всіх умов, визначених законодавством, для прийняття рішення про призначення позивачу пенсії.
Тому суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення, індексації і перерахунку пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу.
Належним способом захисту в цій частині буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи та навчання.
Крім того, суд зазначає, що згідно із пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що Пенсійний фонд, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, зобов'язаний збирати, перевіряти певні обставини та відомості, які необхідні для вирішення питання щодо призначення пенсії, для чого останньому надається тримісячний термін.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішення питання про призначення пенсії позивачу, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з'ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
У відповідності до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновків про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як слідує з матеріалів справи, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.06.2025.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, то на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача понесених витрати пов'язаних з професійною правничою допомогою у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частиною першою-другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат адміністративний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, у якій розглядалося судом касаційної інстанції питання щодо застосування норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл.
Тому, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як слідує із матеріалів справи, 17.06.2025 між Адвокатським бюро "Сергія Лисенка" та ОСОБА_1 , укладено договір про надання правничої допомоги №436, а також додаткову угоду від 17.06.2025 до договору про надання правничої допомоги №436 від 17.06.2025.
Згідно п.2 додаткової угоди, на виконання п.4.1 договору сторони визначили, що гонорар за надання правничої допомоги в справі, що передбачена а п.1 цієї додаткової угоди, становить 10000,00 грн, що сплачується одним платежем протягом 3 днів з дня підписання даного договору.
Крім цього, у матеріалах справи наявне інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 250638513 від 17.06.2025, про надходження на банківський рахунок Адвокатського бюро "Сергія Лисенка" 10000,00 грн, призначення платежу: оплата за правничу допомогу згідно договору №436 від 17.06.2025.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи судом, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг, оскільки ця справа є справою незначної складності та позовні вимоги задоволено частково.
Тому, на переконання суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, справедливим розміром відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі є сума 3000,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства, суд
Частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 104450014903 від 28.05.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (фактичне місце проживання ВПО: АДРЕСА_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення пенсії за віком від 20.05.2025 із зарахуванням зарахувати страхового стажу періоди роботи з 30.04.1992 по 09.08.1996, з 26.09.1996 по 28.09.1999 та період навчання з 01.09.1982 по 19.06.1989.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (фактичне місце проживання ВПО: АДРЕСА_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати на правничу допомогу та зі сплати судового збору в розмірі 3668,96 грн.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 05.12.2025 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв