05 грудня 2025 рокуСправа №160/27252/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (далі - відповідач, ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)», ДУ «КУВП (№3)»), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування та не оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) оформити у відповідності до п. 27, 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013, довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та виплатити позивачу грошову компенсацію за речове майно згідно розрахунку вищевказаної довідки.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 25.02.2002 по 31.08.2025 року він працював в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посадах рядового складу, наприкінці (з 31.12.2020) - в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)». Наказом Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 20.08.2025 року за номером 313/ОС-25 «Про особовий склад», 31.08.2025 його було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України згідно ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Перед звільненням, 26.08.2025, позивач письмово звернувся до керівництва Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» з заявою про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно особистого користування відповідно до п. 2,5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально- виконавчу службу України» та п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». 29.08.2025 на електронну пошту від Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» надійшов лист вих. №3/6-45/2025/Л-43 від 29.08.2025, за змістом якого у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно установою відмовлено з підстав відсутності поданої заяви про виплату компенсації та не подання банківських реквізитів для забезпечення її виплати. Зауважує, що підстави відмови у виплаті грошової компенсації не відповідають дійсності, оскільки заявою від 26.08.2025 позивач звертався саме за виплатою грошової компенсації та просив їх виплатити під час остаточного розрахунку при звільненні на зарплатну картку, відомості щодо якої достовірно відомі роботодавцю. При цьому, відповідь надано листом, що зареєстровано 29.08.2025 (тобто до дати звільнення 31.08.2025), коли момент остаточного розрахунку при звільненні ще не наступив, а позивач перебував в трудових відносинах з роботодавцем. Отже, від дня звільнення зі служби (31.08.2025) до теперішнього часу грошову компенсацію за речове майно не отримав, а довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна з розрахунком вартості неотриманого речового майна Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» в порушення вимог п. 27, 60 Порядку до теперішнього часу не оформлена, внаслідок чого позивачу не відомо про розмір вказаної грошової компенсації. Вважає, що бездіяльність посадових осіб Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, в частині невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та не оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна є протиправними, а невиплата грошової компенсації - необґрунтованою, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що грошова компенсація за неотримане речове майно має разовий характер і може бути виплачена під час звільнення зі служби та на підставі особистої заяви у зв'язку із неотриманням особою речового майна на день звільнення, отже не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Зазначене додатково свідчить про те, що виплата даної компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Позивач має право на виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, згідно пункту 27 Порядку №578 (із внесеними в подальшому змінами) «… під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення)…». У позивача виникло право на отримання речового майна з дня присвоєння йому відповідного спеціального звання та/або призначення на посаду, а право на грошову компенсацію за неотримане речове майно на день звільнення, лише коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 578, якою був затверджений: Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби. Остаточний розрахунок ОСОБА_2 був проведений своєчасно під час звільнення зі служби, спору про виплачені суми не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованого та виплаченого грошового забезпечення відповідно до Порядку №925 не існує. Грошова компенсація за неотримане речове майно не є частиною щомісячного грошового забезпечення. Фінансування на дану виплату не затверджено Кошторисом на відповідний рік, оскільки завчасно таке фінансування є безпідставним та неможливим. Після виникнення підстав для здійснення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, а саме наказу про звільнення ОСОБА_1 від 20.08.2025 №313/OC-25 (наявний в матеріалах справи), особистої заяви від 29.08.2025 (наявна в матеріалах справи), відповідачем була оформлена Довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та направлена на погодження до державної установи «Генеральна дирекція ДКВС України». Відразу після погодження даної Довідки, відповідач зможе надати її до суду. Після надходження грошових коштів (додаткового фінансування) на розрахунковий рахунок установи, грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі згідно Довідки, буде повністю виплачено позивачу, з урахуванням належних утримань.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 в період з 25.02.2002 по 31.08.2025 року працював в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посадах рядового складу, з 31.12.2020 року - в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Наказом Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 20.08.2025 року № 313/ОС-25 «Про особовий склад», з 31.08.2025 ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
26.08.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, якою у зв'язку із звільненням зі служби в ДКВС просив відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України», виплатити йому грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, не отримані за час служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна просив здійснити не пізніше дня звільнення зі служби разом з виплатою грошового забезпечення та всіх інших належних до виплати грошових сум під час проведення остаточного розрахунку при звільненні, на особисту платіжну картку для отримання грошового забезпечення.
Листом від 29 серпня 2025 року №3/6-45/2025/Л-43 відповідач повідомив, що у зв'язку зі звільненням позивача з Державної кримінально-виконавчої служби України (за власним бажанням) на підставі наказу державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 20.08.2025 №313/OC-25 на підставі вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» (зі змінами) п. 23 Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін?юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості. Разом з заявою до установи необхідно надати довідку про банківські реквізити або виписку з рахунку. Станом на сьогодні будь-яких заяв щодо отримання та розрахунку грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу до державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» не надходило. Враховуючи вищевикладене, просить нарочно або електронною поштою (чи будь-яким іншим зручним способом) надати до державної установи «Криворізька установа виконання покарань. (№3)» м. Кривий Ріг, вул. Світла, 2 заяву для розрахунку грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.
Вважаючи протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування та не оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).
Соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України визначений положеннями статті 23 Закон №2713-IV, відповідно до частини 5 якої на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби визначена додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу) визначений Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок №925/5, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби врегульований главою 22 розділу II Порядку №925/5.
Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу II Порядку №925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578 в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно (пункт 3 Порядку №578).
Згідно із пунктом 8 Порядку №578 право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.
Пунктом 27 Порядку №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Відповідно до пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
Пунктом 60 Порядку №578 визначено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Отже, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення зі служби на підставі їх заяви виплачується грошова компенсацію замість предметів речового майна особистого користування, у зв'язку з чим оформляється відповідна довідка.
Як зазначалося вище ОСОБА_1 в період з 25.02.2002 по 31.08.2025 року працював в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посадах рядового складу, з 31.12.2020 року - в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Наказом Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 20.08.2025 року № 313/ОС-25 «Про особовий склад», з 31.08.2025 ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
26.08.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, якою у зв'язку із звільненням зі служби в ДКВС просив відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України», виплатити йому грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, не отримані за час служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна просив здійснити не пізніше дня звільнення зі служби разом з виплатою грошового забезпечення та всіх інших належних до виплати грошових сум під час проведення остаточного розрахунку при звільненні, на особисту платіжну картку для отримання грошового забезпечення.
У поданому відзиві відповідач самостійно зазначив, що після виникнення підстав для здійснення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, а саме наказу про звільнення ОСОБА_1 від 20.08.2025 №313/OC-25 (наявний в матеріалах справи), особистої заяви від 29.08.2025 (наявна в матеріалах справи), відповідачем була оформлена Довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та направлена на погодження до державної установи «Генеральна дирекція ДКВС України».
Після надходження грошових коштів (додаткового фінансування) на розрахунковий рахунок установи, грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі згідно Довідки, буде повністю виплачено позивачу, з урахуванням належних утримань.
Таким чином, відповідач самостійно визнав, що позивач має право на отримання грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а також те, що ця компенсація не була виплачена.
Матеріали справи не містять і доказів виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно за час служби відповідачем.
Посилання відповідача у відзиві на відсутність коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно як на підставу невиплати позивачу вказаної компенсації, суд оцінює критично.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення Кечко проти України, Сук проти України, Ромашов проти України, Шевченко проти України).
Європейський суд з прав людини у справах зауважив, що посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Отже з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування та не оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, є протиправною.
При цьому порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.
Щодо зобов'язання Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) оформити у відповідності до п. 27, 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013, довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, то ці вимоги задоволенню не підлягають, адже оформлення такої довідки належить до виключної компетенції відповідача.
Крім того, у відзиві ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» було зазначено, що відповідачем була оформлена Довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та направлена на погодження до державної установи «Генеральна дирекція ДКВС України».
Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування та не оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.
У задоволенні іншої частини позовних вимог,- відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса