05 грудня 2025 рокуСправа №160/25590/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним рішення, стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач, Південне МУ Мінюсту (м.Одеса), Міжрегіональне управління), в якій просить:
- визнати протиправним рішення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49027, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) про відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, що викладене у листі від 01.09.2025 за вих. № 36205/14.5-19;
- стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 51 619,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачзазначила, що вона з 30.12.2022 працювала на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), з якої була звільнена 31.08.2023 року за власним бажанням. Повний розрахунок з позивачкою в день її звільнення не відбувся, а проведений лише 12.06.2025 року, після виконання рішення суду у справі №160/31051/23 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159. Згідно чинного законодавства компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є складовою заробітної плати працівника, про що неодноразово зазначалось у постановах Верховного суду. Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, яка здійснюється одночасно з виплатою основної заборгованості по заробітній платі. Період затримки з проведення повного розрахунку при звільнені позивачки склав з 01.09.2023 по дату виконання рішення у справі №160/31051/23 - 12.06.2025, що свідчить про обов'язок відповідача здійснити виплату ОСОБА_2 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 01.09.2023 по 29.02.2024, що складає 130 робочих днів. Враховуючи наявність справи №160/30553/23, час затримки по день фактичного розрахунку складає 110 робочих днів (130-20), тому середній заробіток складає: 110 р/д х 469,27 грн. = 51 619,70 грн. Отже, не дивлячись на прямі норми закону, які зобов'язують відповідача провести виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та наявність висновків Верховного Суду в аналогічних спорах, Міжрегіональне управління прийняло протиправне рішення про відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, що викладене у листі від 01.09.2025 за вих. №36205/14.5-19, що стало підставою для звернення до суду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 30.09.2025 р. вх.№51715/25, в якій просить поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову, у задоволенні позовної заяви просить відмовити у повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду, виданий 21.12.2021 року по справі №160/3848/21 було виконано 22.04.2022 року. Зауважив, що у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були відсутні підстави для здійснення компенсації, про яку зазначалось ОСОБА_1 , так як безспірне списання коштів у сумі 267046,75 грн. на її користь було здійснено лише 22.04.2022 року не з вини відповідача, а залежало від часу її звернення до органів Казначейства та від встановленої Порядком № 845 процедури виконання судових рішень даної категорії, оскільки рішення про стягнення коштів з державних органів є такими, що виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства. Окрім того, відповідач був позбавлений права на здійснення компенсації частини втрати доходів за нібито порушення строків виплати заборгованості по матеріальній допомозі на оздоровлення за жовтень 2020 року та по матеріальній допомозі для вирішення соціально- побутових питань за вересень 2020 року, оскільки зазначені грошові доходи мають разовий характер. Наголошував на тому, що на день звільнення (31.08.2023) заборгованість з оплати праці перед ОСОБА_1 , була відсутня. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/30553/23 від 22.05.2024, ОСОБА_1 у листопаді 2024 року нарахований та виплачений середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 01.09.2023 по 28.09.2023 у сумі 9385,48 гривень, тобто в межах справи № 160/30553/23 позивач вже реалізувала своє право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №160/31051/23 ОСОБА_1 у червні 2025 року нарахована та виплачена компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі у сумі 56 431,02 грн. Враховуючи те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 160/31051/23 ОСОБА_1 у червні 2025 року нарахована та виплачена компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі у сумі 56 431,02 грн, а до стягнення в межах даної адміністративної справи ОСОБА_1 зазначає суму коштів у розмірі 51 619,70 грн, це вказує на неспівмірність заявлених до стягнення коштів. Наголошував на тому, що у тексті позовної заяви у даній справі позивач не зазначає, які саме майнові втрати нею були понесені у зв'язку з тим, що сума коштів у розмірі 56 431,02 грн була виплачена відповідачем у червні 2025 року. На переконання відповідача, позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення, що викладене у листі від 01.09.2025 № 36205/14.5-19 задоволенню не підлягають, з огляду на те, що даний лист не породжує будь-яких прав та обов'язків у позивачки, обов'язкових для виконання, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні підпункту 19 пункту 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. На підставі вищевикладеного відповідач вважає, що позовні вимоги у даній справі є такими, що мають бути залишені без задоволення у повному обсязі.
Також, до суду через систему "Електронний суд" від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшло клопотання про розгляд справи №160/25590/25 за правилами загального позовного провадження, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.202 року у задоволенні клопотання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про розгляд справи №160/25590/25 за правилами загального позовного провадження, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
До суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він не погоджується з викладеними у відзиві аргументами відповідача та просить прийняти відповідь на відзив та приєднати до матеріалів справи, а також при прийнятті рішення врахувати пояснення та заперечення, викладені у відповіді на відзив. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що рішення адміністративного суду по справі №160/3848/21 виникло виключно з вини Міжрегіонального управління, яке невірно нараховувало заробітну плату ОСОБА_1 та в досудовому порядку не врегулювало даний юридичний спір. Позивачка спочатку була вимушена звернутись до адміністративного суду за відновленням порушених прав, а згодом скористатись процедурою безспірного списання коштів, так як відповідачем не було вчинено жодного заходу на поновлення порушених прав ОСОБА_1 , що фактично і призвело до затягування часу з виконання рішення суду. Окрім того, у цій справі та у справі №160/30553/23 дійсно один предмет позову - стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, проте абсолютно різні підстави. Також, незалежно від висновків Верховного Суду з даного юридичного спору, позивачка погоджується з тим, що при прийнятті рішень у аналогічних спорах суди мають дотримуватись принципів розумності, справедливості та пропорційності, що відповідає завданню і основним засадам адміністративного судочинства. Позивачка вважає, що врахувала зазначені принципи та обов'язковість вимог Кодексу при розрахунку суми до стягнення.
До суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він не погоджується з доводами представника позивача, в задоволенні позовної заяви просить відмовити в повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідь позивача на відзив у даній справі сформована представником позивача із пропуском строку, що був встановлений ухвалою суду, а тому зазначена відповідь на відзив має бути залишена судом без розгляду у повному обсязі. Обґрунтування по суті спору викладені у запереченнях на відповідь на відзив є аналогічними тим, що були викладені у відзиві на позовну заяву. У запереченнях відповідач наголошував на тому, що позовні вимоги у даній справі є такими, що мають бути залишені без задоволення у повному обсязі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила публічну службу в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Дніпро), зокрема на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 р. у справі №160/3848/21 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) та, серед іншого, стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у загальній сумі 331735,10 грн. Зазначене рішення суду набрало законної сили 17.11.2021 року.
Наведене вище рішення суду було виконано 22.04.2022 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року № 912 реорганізовано міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) шляхом його приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
29.12.2022 року позивачка звільнена із займаної посади в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Дніпро) в порядку переведення до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
30.12.2022 року ОСОБА_1 призначена на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в порядку переведення з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Наказом Міжрегіонального управління № 6256-к від 22.08.2023 року, ОСОБА_1 звільнено 31.08.2023 року з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за власним бажанням, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу».
Оскільки відповідачем не було здійснено своєчасний розрахунок при звільнені з позивачкою, вона зверталась до суду з позовом щодо нарахування та виплати на її користь середнього заробітку за період з 01.09.2023 року по 28.09.2023 року та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 року по справі №160/30553/23 зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.09.2023 року по 28.09.2023 року (у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні) у розмірі 9385,48 грн з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 року по справі №160/30553/23 в цій частині набрало законної сили 25.09.2024 року та було виконано 30.11.2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Також після звільнення позивачка звернулася до відповідача з заявою про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати заборгованості за рішенням суду у справі №160/3848/21, передбаченої Законом №2050-ІІІ, Порядком №159, проте відповідачем було відмовлено їй у такій виплаті, у зв'язку з чим вона зверталась до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року (набрало законної сили 27.03.2025 року) по справі №160/31051/23 було, зокрема, зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №160/31051/23 було виконано 12.06.2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
12.08.2025 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про усунення порушення законодавства про оплату праці, в якій просила здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є складовою заробітної плати працівника, а повний розрахунок з позивачкою було здійснено 12.06.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №160/31051/23.
Листом від 01.09.2025 року за вих. №36205/14.5-19 Міжрегіональне управління повідомило, що оскільки вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів були заявлені після звільнення, відповідач вважає, що при звільненні були виплачені всі належні суми згідно з чинним законодавством.
Вважаючи протиправним рішення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, що викладене у листі від 01.09.2025 за вих. №36205/14.5-19, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Приписами ч.2 ст.116 КЗпП України передбачено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці» №108-95-ВР від 24.03.1995 року заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що проводиться компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати.
Законом України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»(далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачена обов'язковість даної компенсації у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати та визначено порядок розрахунку компенсації втрати частини доходів.
Згідно із статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 08.11.2023 №380/8154/23, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 №560/11898/23 зазначав про те, що компенсація працівника втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, яка здійснюється одночасно з виплатою основної заборгованості по заробітній платі.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №160/31051/23 було, зокрема, зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №160/31051/23 виконано 12.06.2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Отже, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23 вказала, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку (…але не більше як за шість місяців) не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення (пункт 93 постанови).
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливості неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин (пункт 94 постанови).
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу ( пункт 97 постанови).
Велика Палата Верховного Суду також у пункті 98 згаданої постанови зазначила, що Закон №2352-ІХ не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Відтак, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постанові від 06.12.2024 р. у справі №440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок:
«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період компенсації не може перевищувати шести місяців».
Тобто, із аналізу наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що при розгляді справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судами має братися до уваги співмірність заявлених до стягнення суми до відшкодування та те, що розмір такого відшкодування судом може бути зменшено і після 19 липня 2022 року.
Відтак, ці правові висновки підлягають застосуванню адміністративним судом до правовідносин у даній справі в обов'язковому порядку, в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлено, що у серпні 2023 року позивачці були нараховані та виплачені у повному обсязі виплати з оплати праці на загальну суму 55 715,09 грн., у тому числі: заробітна плата за 18 робочих днів серпня на суму 10 571,48 грн. (посадовий оклад - 4 539,13 грн., надбавка за ранг державного службовця - 313,04 грн., надбавка за вислугу років на державній службі - 1 634,09 грн., надбавка за інтенсивність праці - 3 177,39 грн., щомісячна премія - 907,83 грн); відпускні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки, наданої у серпні 2023 року з 21.08.2023 по 25.08.2023 (наказ від 08.08.2023 № 4587/12-05), - 1 877,20 грн.; грошова допомога до щорічної основної відпустки - 14 429,80 грн.; винагорода державного виконавця за червень 2023 року - 28 836,61 грн. (наказ від 15.08.2023 № 6117-к).
У вересні 2023 року нарахована винагорода за липень 2023 року у сумі 11 008,14 гривень та за вирахуванням податків 05.09.2023 на її картковий рахунок перераховані кошти у сумі 8 861,55 грн.
Також, у вересні 2023 року позивачці була нарахована винагорода державного виконавця за серпень 2023 року у сумі 26 724,87 грн., за вирахуванням податків на її картковий рахунок 28.09.2023 перераховані кошти у сумі 21 513,52 грн.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачці при звільненні станом на 31.08.2023 року компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №160/31051/23 позивачу була нарахована компенсація втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, у розмірі 56 431,02 грн., яка виплачена за відрахуванням податків 12.06.2025 року на її картковий рахунок, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин слідує, що станом на дату звільнення позивача (31.08.2023 року) ОСОБА_1 мала право на отримання виплат з оплати праці у загальній сумі 149 879,12 грн., із розрахунку: 55 715,09 грн. сума виплачена при звільненні у серпні 2023 року + 11 008,14 грн. винагорода за липень 2023 року виплачена у вересні 2023 року + 26 724,87 грн. винагорода за серпень 2023 року виплачена у вересні 2023 року + 56 431,02 грн. компенсація втрати частини грошових доходів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач у даних правовідносинах допустив затримку розрахунку при звільненні позивача у період з 01.09.2023 р. по 12.06.2025 року, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та свідчить про обов'язок відповідача здійснити виплату ОСОБА_2 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 01.09.2023 року по 29.02.2024 року, що складає 130 робочих днів.
Оскільки на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 року по справі №160/30553/23 позивачу вже було нараховано та виплачено середній заробіток за період з 01.09.2023 року по 28.09.2023 року (у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні), час затримки по день фактичного розрахунку, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України, складає 110 робочих днів з 29.09.2024 року по 29.02.2025 року.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Положеннями пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до наявних в справі доказів, середньоденна заробітна плата позивача становить 469,27 грн., що не оспорюється сторонами.
Таким чином, середній заробіток позивача, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України, виходячи із розрахунку 469,27 грн. (середньоденна зарплата) х 110 (робочих днів з 29.09.2024 року по 29.02.2025 року) складає 51619,70 грн.
Як уже зазначалося вище, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови ВП Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, а також постанова Верховного Суду від 03.11.2025р. у справі №400/4999/24).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23 у пункті 106 зазначила, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).
Враховуючи наведене та те, що розмір середнього заробітку позивача за період з 29.09.2024 року по 29.02.2025 року становить 51619,70 грн., згідно наведеного вище судом розрахунку, що майже дорівнює розміру недоотриманої позивачем компенсації втрати частини грошових доходів (56 431,02 грн.), а з урахуванням нарахованого та виплаченого середнього заробітку за період з 01.09.2023 року по 28.09.2023 року навіть перевищує суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд за таких обставин вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 на день звільнення зі служби 31.08.2023 р. були нараховані та виплачені виплати з оплати праці за серпень 2023 року у загальному розмірі 55 715,09 грн., тоді як мали бути нараховані та виплачені виплати з оплати праці у розмірі 149 879,12 грн. (із розрахунку 55 715,09 грн. сума виплачена при звільненні + 11 008,14 грн. винагорода за липень 2023 року виплачена у вересні 2023 року + 26 724,87 грн. винагорода за серпень 2023 року виплачена у вересні 2023 року + 56 431,02 грн. компенсація втрати частини грошових доходів).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: 56 431,02 грн. (компенсація втрати частини грошових доходів, виплачена за рішенням суду)/ 149 879,12 грн. (загальна сума виплат з оплати праці, на яку позивач мав право на дату звільнення 31.08.2023 року) х 100%, що становить 37,65%.
Відтак, виходячи з принципів співмірності, розумності та пропорційності, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наступним чином: 110 (робочих днів з 29.09.2024 року по 29.02.2025 року) х 469,27 грн. (середньоденна зарплата) х 37,65% = 19434,82 грн.
При цьому, слід зазначити, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, яке реалізується у кожній справі індивідуально на підставі обставин справи, які в кожній з них є різними.
Щодо обраного позивачем способу захисту.
Так, позивач просить суд визнати протиправним рішення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49027, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) про відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, що викладене у листі від 01.09.2025 за вих. № 36205/14.5-19.
Суд зазначає, що лист від 01.09.2025 за вих. № 36205/14.5-19 є відповіддю, наданою державним органом відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", та не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
При цьому, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права таабо виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49027, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Щодо вимоги позивача стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 51 619,70 грн., суд зазначає наступне.
Оскільки на цей час середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 29.09.2023 року по 29.02.2024 року ОСОБА_1 не нарахований, а розмір середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 29.09.2023 року по 29.02.2024 року розрахований судом із застосуванням критеріїв зменшення розміру відшкодування, вимога позивача щодо стягнення з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 51 619,70 грн. є передчасною та безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Керуючись ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку з 29.09.2023 року по 29.02.2024 року у сумі 19434,82 грн., з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч. 1 і ч.2 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, беручи до уваги висновки Великої Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23 та виходячи з принципів співмірності, розумності та пропорційності суд вирішив застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49027, Дніпропетровська область, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, буд.21-А, код ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправним рішення, стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49027, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку з 29.09.2023 року по 29.02.2024 року у сумі 19434,82 грн., з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 69 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса