Справа № 640/4687/19
н/п 1-кп/953/101/25
"01" грудня 2025 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
представника потерпілого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання сторони захисту про визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні №12018220490002479 від 07.06.2018 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, -
В провадженні Київського районного суду м.Харкова перебуває кримінальне провадження №12018220490002479 від 07.06.2018 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
В судовому засіданні захисником - адвокатом ОСОБА_7 заявлено клопотання про визнання очевидно недопустимими у даному кримінальному проваджені таких речових доказів: актів переміщення зі складу на Аптеку №1 за період з травня 2017 по квітень 2018; журнал-ордер та Головну книгу (рахунки 30.21) за період з 13.04.2017 по 12.04.2018; журнал - ордер (рахунок 63/1); касові книги за період з травня 2017 по квітень 2018 року; книги обліку рахункових операцій №2031006554 в кількості 8 штук; інвентаризаційний опис ТМЦ в Аптеці №1 на 13.04.2018; відомості розбіжностей №1 від 16.04.2018 за результатами інвентаризації ТМЦ в Аптеці №1 від 13.04.2018; видаткові, прибуткові накладні за період з травня 2017 по квітень 2018 рік.
В обґрунтування клопотання сторона захисту зазначає, що всупереч вимогам ч.2 ст.290 КПК України обвинуваченій та її захиснику не було надано доступу до речових доказів. Відтак, сторона захисту не була належним чином ознайомлена з речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
Крім того, у матеріалах справи відсутній протокол огляду речових доказів, а також відсутній їх детальний опис із зазначенням реквізитів кожного окремого документа, наявність якого імперативно вимагається положеннями ч.2 ст.100 КПК України. Надані суду стороною обвинувачення речові докази поміщені у коробки, які не були опечатані, а також не містили відповідного маркування.
На думку сторони захисту, наведені обставини є окремою та самостійною підставою для визнання таких доказів очевидно недопустимими.
Обвинувачена у судовому засіданні підтримала клопотання захисника та прохала задовольнити.
Прокурор та представник потерпілого у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання захисника, прохали відмовити за необґрунтованістю.
Заслухавши доводи сторони обвинувачення та захисту, представника потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить таких висновків.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч.2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №601/1143/16).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК) - у випадках, коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).
Даючи оцінку доводам, викладеним у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості речових доказів у даному кримінальному провадженні, оскільки наведені доводи зводяться до оцінки можливих процесуальних порушень, які, на думку захисника, були допущені під час досудового розслідування. Доказів того, що зазначені речові докази були отримані органом досудового розслідування у порядку, не передбаченому процесуальним законом, або з істотним його порушенням, чи внаслідок порушення прав та свобод людини, стороною захисту на момент розгляду даного клопотання не надано.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, наведені захисником, підлягають обов'язковій оцінці під час аналізу доказів при ухваленні судом остаточного рішення за результатами розгляду кримінального провадження, оскільки вони можуть мати значення для визначення належності та допустимості відповідних доказів.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
Керуючись ст.ст. 87, 89, ч.2 ст.349 КПК України, колегія суддів,-
Відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про визнання очевидно недопустимими докази у кримінальному провадженні №12018220490002479 від 07.06.2018, в порядку ч.2 ст.89 КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя - ОСОБА_1
судді-
ОСОБА_2
ОСОБА_3
Повний текст ухвали складено 05.12.2025