Справа №345/6627/25
Провадження № 2/345/3122/2025
05.12.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Якиміва Р.В.
за участю секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Калуші в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.06.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою укладено договір позики №71889421, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом. ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на відповідну суму. 14.06.2025 між Позикодавцем та Позичальником за ініціативою останнього укладено Додаткову угоду №15156101 до договору позики №71889421, за умовами якої сторони сторони домовились збільшити суму позики на 2000,00 грн. та змінено денну процентну ставку на 1%. Відповідачка зі свого боку не виконав в повному обсязі умов кредитного договору.
16.10.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір факторингу №16/10/25, згідно якого останньому відступлено права грошової вимоги за кредитним договором до відповідачки.
У зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у відповідачки утворилася заборгованість в розмірі 23070,00 грн., з яких: 7000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1320,00 грн. - заборгованість за сумою відсотків, 750,00 грн. заборгованість за комісією, 14000,00 заборгованість за пенею/неустойкою, про стягнення якої подав позов до суду.
В добровільному порядку відповідачка відмовляється погасити заборгованість за кредитним договором. Жодного платежу в погашення заборгованості від нього не надходило. Тому позивач просить стягнути з відповідача 57748,69 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
27.11.2025 відповідачка подала суду відзив на позовну заяву у якому зазначила, що позов не визнає, мотивуючи тим, що на підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів , що підтверджують перехід до позивача прав вимоги у сумі, яка вказана в додатках до договорів факторингу. Позивачем не надано доказів оригінал кредитного договору у зв'язку з чим неможливо довести факт укладення даного кредитного договору. Нарахування пені здійснено у порушення вимог законодавства, а саме Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Положення щодо нарахування комісії є нікчемною, оскільки не надано доказів переліку додаткових та супутніх послуг. Вимога про стягнення витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, оскільки її розмір є неспівмірним фактичним витратам, не надано платіжного документа із зазначенням ПІБ боржника та номеру кредитного договору. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову.
01.12.2025 представником позивач суду подано відповідь на відзив, у якому зазначив, що окрім підписання договору позики сторонами за допомогою одноразових ідентифікаторів, договір позики підписано електронноцифровим підписом Позикодавця. Відповідач в рахунок погашення заборгованості здійснив часткове погашення заборгованості в розмірі 600 грн. (08.07.2025), що в свою чергу підтверджує отримання відповідачкою коштів за даним договором. Нарахування комісії погоджено сторонами умовами договору. Перехід права вимоги відбувся у відповідності до ст.ст.512, 514 ЦК України. Жодними доказами свої заперечення відповідачка не підтвердила.
Крім того, 01.12.2025 в судове засідання представник подав заяву про зменшення позовних вимог та просить стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №71889421 від 10.06.2025 в розмірі 9070,00 грн., з яких 7000,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 1320,00 грн. - сума заборгованості за процентами, 750,00 грн. - сума заборгованості за комісією.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак у позовній заяві вказав про розгляд справи без його участі.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, однак подала суду відзив на позовну заяву.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 10.06.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою укладено договір позики №71889421, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом. ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на відповідну суму. 14.06.2025 між Позикодавцем та Позичальником за ініціативою останнього укладено Додаткову угоду №15156101 до договору позики №71889421, за умовами якої сторони сторони домовились збільшити суму позики на 2000,00 грн. та змінено денну процентну ставку на 1%. Відповідачка зі свого боку не виконав в повному обсязі умов кредитного договору.
16.10.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір факторингу №16/10/25, згідно якого останньому відступлено права грошової вимоги за кредитним договором до відповідачки.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного договору, непогашення в повному обсязі відповідачем заборгованості за цим договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
Відповідно до розрахунку заборгованості, у відповідачки утворилася заборгованість в розмірі 23070,00 грн., з яких: 7000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1320,00 грн. - заборгованість за сумою відсотків, 750,00 грн. заборгованість за комісією, 14000,00 заборгованість за пенею/неустойкою.
Крім того, 01.12.2025 представник подав заяву про зменшення позовних вимог та просить стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №71889421 від 10.06.2025 в розмірі 9070,00 грн., з яких 7000,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 1320,00 грн. - сума заборгованості за процентами, 750,00 грн. - сума заборгованості за комісією.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за договором споживчого кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Судом встановлено, що Договір №71889421 про надання кревних коштів від 10.06.2025 року укладено у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст.526, ч. 1 ст.527, ч. 1 ст.530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч.1ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1)припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3)сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
В матеріалах справи наявні докази на підтвердження укладення кредитного договору та здійснення перерахування йому коштів та цей факт відповідачем не спростовано.
Відповідачка в рахунок погашення заборгованості здійснила часткове погашення заборгованості в розмірі 600 грн. (08.07.2025), що в свою чергу підтверджує отримання відповідачкою коштів за даним договором.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність доказів про отримання кредитних коштів відповідачем за укладеним договором або ж спростовували доводи позивача в обґрунтування ним переказу кредитних коштів на емітовану відповідачем картку, відповідачем суду не подано.
Заперечення відповідачки в частині ненадання позивачем належних доказів щодо переуступки прав вимоги за договорами факторингу та набуття в такий спосіб прав вимоги за кредитним договором спростовані дослідженими в судовому засіданні договором факторингу №16/10/25, Реєстрами прав вимоги до Договору факторингу №16/10/25, які підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін, а також актами та платіжними інструкціями, що підтверджують проведення оплат за договорами факторингу.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Враховуючи, що відповідач не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Також суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну - кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором, доказів протилежного стороною відповідача суду не представлено.
Оскільки судом встановлено, що позичальником умови кредитного договору не виконано, грошові кошти на умовах визначених кредитним договором не повернуто, внаслідок чого утворилася заборгованість, суд доходить висновку про те, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків. Отже, враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника заборгованості за Кредитним договором №71889421 від 10.06.2025.
Щодо стягнення заборгованості з відповідача за комісією суд звертає увагу на наступне.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 2.2.4 кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту 15,00 % від суми наданого Кредиту ( що у грошовому виразі складає 750,00 грн.).
Виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Кредитний договір був підписаний відповідачкою 10.06.2025 року. Це свідчить про обізнаність останньої щодо необхідності сплати такої комісії, яка зазначена в тексті кредитного договору.
З огляду на вище викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки суму заборгованості за комісією у розмірі 750,00 грн.
Відтак суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту в сумі 7000,00 грн., процентами, в сумі 1320,00 грн, та комісією в сумі 750,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2422,40 грн. сплаченого судового збору.
Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як вбачається з матеріалів справи 25.08.2025 року між ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та адвокатом Ткаченко Ю.О. укладено Договір про надання правової допомоги № 25-09/25/ФП, згідно умов якого виконавець бере на себе зобов'язання бере надати клієнту правову допомогу в об'ємі та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно акту №7ФП наданих послуг від 24.10.2025, сума витрат на правничу допомогу в межах спору становить 4500,00 грн.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, участі в судових засіданнях представник позивача не брав, а також, враховуючи клопотання відповідачки про невизнання розміру витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 4500,00 грн. є неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
А тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 3500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.204, 512, 514, 525, 526, 530, 612, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 274-279, ЦПК України, суд -
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», код ЄДРПОУ 43311346 заборгованість за кредитним договором №71889421 в розмірі 9 070,00 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судовий збір в сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: