Справа № 199/11508/25
(2/199/5455/25)
іменем України
04.12.2025
м. Дніпро
справа №199/11508/25
провадження № 2/199/5455/25
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Подорець О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»
відповідач - ОСОБА_1
У серпні 2025 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 30.10.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3025631, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 7 000,00 грн. на умовах строковості, платності та возвратності.
Відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений Договором та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
В порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого має заборгованість в розмірі 30 517,78 грн., з яких: 5 020,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 24 797,78 грн. - заборгованість за відсотками; 700,00 грн. - заборгованість за комісією.
14.05.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №68-МЛ, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «МІЛОАН», у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020 в розмірі 30 517,78 грн., а також судові витрати по справі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 25.08.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено її розгляд проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Розгляд (формування та зберігання) судової справи проводиться в змішаній (паперовій та електронній) формі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24.10.2025 задоволено клопотання представника позивача адвоката Усенко М.І. про витребування доказів. У АТ КБ «Приватбанк» витребувано докази, а саме інформацію: чи належить банківська карта з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); чи була успішною транзакція, здійснена 30.10.2020 на банківську картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в сумі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач ОСОБА_1 повідомлялася судом про наявність цивільної справи на розгляді у суді, стороною якої вона є, шляхом направлення поштової кореспонденції суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання.
23.10.2025 на адресу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому вона зазначила, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора до позивача на суму, яка вказана в додатках до договору факторингу. Також, відповідач звернула увагу суду на те, що вона не укладала Договір про споживчий кредит у редакції, яку долучив представник позивача в якості копії до позовної заяви, відповідно не погоджувала кредитну ставку та інші кабальні умови кредитування. Просила відмовити у стягненні з неї процентів у сумі 22 172,78 грн., оскільки заявлена до стягнення сума процентів (24 797,78 грн.) в 9,5 разів перевищує розмір процентів , на який міг би розраховувати пересічний споживач при укладенні подібного договору (2 625,00 грн.) та свідчить про нарахування процентів поза межами узгодженого сторонами строку кредитування. Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування на рахунок відповідача суми кредиту.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.10.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3025631, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 7 000,00 грн., строком на 30 днів. Процентна ставка за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2,10% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом 2625,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 Договору. Комісія за надання кредиту: 700,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово.
Кредитний договір № 3025631 від 30.10.2020 укладено з відповідачем в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов'язання за вищевказаним договором, а саме надало відповідачу грошові кошти відповідно до умов укладеного договору, що підтверджується платіжним дорученням №31824705 від 30.10.2020, а також листом АТ КБ «ПриватБанк» від 01.12.2025 за вх.№52055.
14.05.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №68-МЛ, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «МІЛОАН», у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020.
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 14.05.2021 до договору відступлення прав вимоги №68-МЛ від 14.05.2021 за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020 до позивача перейшло право вимоги до відповідача на суму 30 517,78 грн., з яких: 5 020,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 24 797,78 грн. - заборгованість за відсотками; 700,00 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, а отже, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11.02.2021 № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитом, а саме Договір відступлення прав вимоги №68-МЛ від 14.05.2021 та витяг з додатку до цього договору.
Отже, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором у відповідних сумах, які також підтверджуються іншими наявними в матеріалах справи документами.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, підписанням кредитного договору № 3025631 від 30.10.2020 без будь-яких застережень відповідач підтвердила, що вона ознайомлена та погоджується з усіма умовами такого договору, а тому суд вважає, що з останньої на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 020,00 грн. та заборгованість за комісією в розмірі 700,00 грн.
Утім, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 24 797,78 грн. слід зазначити наступне.
Суд звертає увагу, що вказана сума відсотків з огляду на сам розмір кредиту у сумі 7 000,00 грн. є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 24 797,78 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 7 000,00 грн. за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання нею зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме до 7 000,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020 в розмірі 12 720,00 грн., з яких: 5 020,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7 000,00 грн. - заборгованість за відсотками; 700,00 грн. - заборгованість за комісією.
Щодо судових витрат по справі.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1-2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду - договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025; акт наданих послуг №605 від 05.08.2025; детальний опис наданих послуг до Акту №605 від 05.08.2025.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просила суд відмовити у стягненні з неї судових витрат на правничу допомогу у цій справі, оскільки дана сума не є співмірною зі складністю даної справи та позивачем не надано платіжного документа із зазначенням ПІБ боржника та номеру кредитного договору, що дозволило б однозначно пов'язати факт оплати з цією справою.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 757/29103/20-ц зазначено, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Крім того, Велика палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №206/4841/20 звернула увагу на те, що при вирішенні питань про відшкодування витрат на професійну правову допомогу та покладення на сторони судових витрат має враховуватися принцип пропорційності задоволених позовних вимог.
У зв'язку з вищевикладеним, враховуючи принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат та зважаючи на те, що судом задоволено лише 41,68% позовних вимог, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають також частковому задоволенню у розмірі 3 334,45 грн.
Відповідно ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з відповідача на користь позивача слід стягнути в рахунок судових витрат судовий збір у розмірі 1 009,67 грн. (2 422,40 грн. х 12 720,00 грн. : 30 517,78 грн.).
Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3025631 від 30.10.2020 в розмірі 12 720 (дванадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп., з яких: 5 020,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7 000,00 грн. - заборгованість за відсотками; 700,00 грн. - заборгованість за комісією.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1 009 (одна тисяча дев'ять) грн. 67 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 334 (три тисячі триста тридцять чотири) грн. 45 коп., а всього в розмірі 4 344 (чотири тисячі триста сорок чотири) грн. 12 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 04 грудня 2025 року.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження - вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корп.28, м.Львів, 79029.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 .
Суддя О.Б.Подорець