03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 469/299/21
провадження № 61-15162св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Долинський Микола Миколайович, Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_1 ,
треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вино-Каса», ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргузаступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л.М., Яворської Ж.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського М. М., Державного підприємства «Сетам» (далі- ДП «Сетам»), ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Вино-Каса» (далі - ТОВ «Вино-Каса»), ОСОБА_2 , про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року у справі № 915/1221/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2014 року, задоволено позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері та визнано незаконними і скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 06 вересня 2007 року № 958 та від 26 січня 2009 року № 78, визнано недійсними договори оренди від 07 вересня 2007 року та купівлі-продажу від 26 січня 2009 року, державний акт від 13 лютого 2009 року серії ЯЗ № 140828 на право власності на земельну ділянку та зобов'язано ТОВ «Вино Каса» повернути Миколаївській обласній державній адміністрації земельну ділянку державного лісового фонду площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 в зоні відпочинку «Рибаківка».
Задовольняючи позов у справі № 915/1221/13, суди дійшли висновку, що розпорядження спірною земельною ділянкою належить до повноважень Миколаївської обласної державної адміністрації, а відведення земельної ділянки здійснено Березанською районною державною адміністрацією з порушенням земельного, лісового та водного законодавства, з перевищенням наданих законом повноважень та без вилучення її з постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство». Крім того, спірна земельна ділянка повинна перебувати виключно у державній власності, її надання в приватну власність законодавством заборонено.
Прокурор також вказував, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2018 року у справі № 522/3120/18 задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ «Вино Каса» про стягнення 1 000 000 грн.
За виконавчим листом, виданим на підставі вказаного судового рішення, приватним виконавцем Долинським М. М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення коштів з ТОВ «Вино Каса» на користь ОСОБА_2 .
В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 були призначені електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, які були проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» (лот 303590).
Однак, на думку прокурора, приватним виконавцем при призначенні торгів наявність зареєстрованого за боржником ТОВ «Вино Каса» права власності на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 належним чином не перевірено.
Згідно протоколу № 361749 проведення електронних торгів від 10 жовтня 2018 року, переможцем торгів визначено учасника № 3 ОСОБА_3 , який запропонував найвищу цінову пропозицію - 907 786 грн.
За результатами вказаних торгів, на підставі акту приватного виконавця про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року, приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П. М. 07 листопада 2018 року видано свідоцтво, яким засвідчено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, котра раніше належала боржнику - ТОВ «Вино Каса» на підставі державного акту серії ЯЗ № 140828 від 13 лютого 2009 року.
Право власності на вказану ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 28798987.
Прокурор вважає, що продаж вказаної земельної ділянки на електронних торгах здійснено з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим останні підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, оскільки законодавцем визначено, що примусовій реалізації може підлягати виключно майно, що перебуває у власності боржника та право власності на яке зареєстровано відповідно до вимог законодавства.
Натомість, приватним виконавцем Долинським М. М. звернуто стягнення на майно, що не підлягало реалізації, оскільки належало не боржнику у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 - ТОВ «Вино Каса», а Миколаївській обласній державній адміністрації, яка не є боржником у вказаному виконавчому провадженні.
Оскільки за результатами електронних торгів 24 жовтня 2018 року приватним виконавцем Долинським М. М. складено акт про проведені електронні торги, то цей акт, на думку прокурора, також підлягає визнанню недійсним.
У зв'язку з тим, що на підставі електронних торгів, протоколу № 361749 та акту приватного виконавця про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_3 видано свідоцтво від 07 листопада 2018 року, яке є похідним документом, це свідоцтво також має бути визнаним недійсним разом з визнанням недійсними електронних торгів та їх результатів.
Прокурор вважав, що зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Також зазначав, що незаконне відчуження земель держаного лісового фонду, які розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив суд:
визнати недійсними проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590);
визнати недійсним протокол № 361749 проведення електронних торгів від 10 жовтня 2018 року;
визнати недійсним акт приватного виконавця про проведені електронні торги, затверджені приватним виконавцем Долинським М. М. 24 жовтня 2018 року;
визнати недійсним та скасувати видане приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П. М. свідоцтво від 07 листопада 2018 року, яким засвідчено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;
зобов'язати ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 4820983900:09:000:0331, площею 0,99 га, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками); заборонено ОСОБА_3 вчиняти із земельною ділянкою кадастровий номер 4820983900:09:000:0331, площею 0,99 га, розташованою на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на вказаній земельній ділянці будь-які будівельні роботи; заборонено органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 0,99 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:0331, розташованій на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської областівід 05 червня 2024 року позов задоволено.
Визнано недійсними проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590).
Визнано недійсним протокол № 361749 проведення електронних торгів від 10 жовтня 2018 року.
Визнано недійсним акт приватного виконавця про проведені електронні торги, затверджені приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М. М. від 24 жовтня 2018 року.
Визнано недійсним та скасовано видане приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П. М. свідоцтво від 07 листопада 2018 року, яким засвідчено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 звернуто стягнення на майно, що не підлягає реалізації, оскільки належить Миколаївській обласній державній адміністрації, яка не є боржником у вказаному виконавчому провадженні, у зв'язку з чим проведені ДП «Сетам» електронні торги та протокол проведення електронних торгів підлягають визнанню недійсними.
Оскільки за результатами електронних торгів приватним виконавцем 24 жовтня 2018 року складено акт про проведенні електроні торги, то такий акт також підлягає визнанню недійсним.
У зв'язку з тим, що на підставі електронних торгів, протоколу та акту приватного виконавця про проведенні електронні торги ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, яке є похідним документом, такий документ має бути визнане недійсним разом зі визнання недійсним електронних торгів та їх результатів.
Суд вважав, що вимогу про повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, у зв'язку із чим дійшов висновку про задоволення такої позовної вимоги.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 24 965,19 грн судового збору.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги прокурора про визнання недійсними протоколу, акта про проведені електронні торги та свідоцтва про право власності є неефективним способом захисту прав, у зв'язку із чим у задоволенні цих вимог слід відмовити.
Апеляційний суд вважав, що у цій справі ні прокурор, ні Миколаївська обласна державна адміністрація, в інтересах якої заявлений позов, не були учасниками торгів, проведених 10 жовтня 2018 року, щодо законності яких виник спір, тому вимога про визнання недійсними електронних торгів не є належним та ефективним способом захисту прав, з метою поновлення яких прокурор звернувся до суду.
Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважала, що, з урахуванням заявленої прокурором мети позову - повернення спірної земельної ділянки, яка була реалізована з електронних торгів, у власність держави, позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку має інтерпретуватися саме як віндикаційний позов - про витребування земельної ділянки від набувача - покупця з електронних торгів.
При цьому апеляційний суд відхиливаргументи позовної заяви та відзиву прокурора на апеляційний скаргу про те, що вимога про повернення спірної земельної ділянки є негаторним позовом.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що витребування від ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яка придбана ним з електронних торгів, можливе лише за умови доведення, що при придбанні цього майна він діяв недобросовісно.
Апеляційний суд вказав, що, звертаючись із цим позовом у справі,прокурор недобросовісність ОСОБА_3 при придбанні спірної земельної ділянки не обґрунтовував, доказів цього не надавав.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважав помилковими висновки місцевого суду про задоволення позову прокурора в частині обов'язку відповідача повернути спірну земельну ділянку позивачеві.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14 листопада 2024 року Миколаївськаобласнапрокуратура звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій оскажуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
24 грудня 2024 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського М. М. від 27 червня 2018 року відкрито виконавчепровадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 522/3120/18, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ТОВ «Вино-Каса» (боржник) на користь ОСОБА_2 (стягувач) грошових коштів у сумі 1 008 810,00 грн.
30 серпня 2018 року приватний виконавець Долинський М. М. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої проведено опис та накладено арешт на виявлене під час проведення виконавчих дій у боржника (ТОВ «Вино-Каса») майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331.
17 вересня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М. М. було складено заявку щодо передачі на реалізацію земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, місце розташування: Миколаївська обл., Березанський р-н., Рибаківська сільська рада.
10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590).
Згідно протоколу № 361749 проведення електронних торгів, торги відбулись 10 жовтня 2018 року, переможцем торгів визначено учасника № 3 ОСОБА_3 , який запропонував найвищу цінову пропозицію - 907 786 грн.
За результатами вказаних торгів приватним виконавцем Долинським М. М. було складено акт приватного виконавця про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року, на підставі якого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П. М. на ім'я ОСОБА_3 07 листопада 2018 року було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Право власності на вказану ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 28798987.
Разом із цим, встановлено, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року у справі № 915/1221/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2014 року, задоволено позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, визнано незаконними та скасовані розпорядження Березанської райдержадміністрації від 06 вересня 2007 року № 958, від 26 січня 2009 року № 78, недійсними договори оренди від 07 вересня 2007 року та купівлі-продажу від 26 січня 2009 року, державний акт від 13 лютого 2009 року серії ЯЗ № 140828 на право власності та зобов'язано ТОВ «Вино Каса» повернути Миколаївській обласній державній адміністрації земельну ділянку державного лісового фонду площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 в зоні відпочинку «Рибаківка».
Задовольняючи позов, суди дійшли висновку, що розпорядження спірною земельною ділянкою належить до повноважень Миколаївської обласної державної адміністрації, а відведення земельної ділянки на користь ТОВ «Вино Каса» здійснено Березанською районною державною адміністрацією з порушенням земельного, лісового та водного законодавства, з перевищенням наданих законом повноважень та без вилучення її з постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство».
Рішення набрало законної сили 03 грудня 2014 року та є чинним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведені електронних торгів та свідоцтва про право власності на земельну ділянку
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор оспорював законність та правомірність реалізації спірної земельної ділянки, яка відбулася в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду шляхом продажу на електронних торгах та подальшої державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_3 , посилаючись на те, що на цих торгах була реалізована земельна ділянка, власником якої був не боржник у виконавчому провадженні, а держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Просив суд, зокрема, визнати недійсними протокол проведення електронних торгів, акт приватного виконавця та видане за результатами торгів свідоцтво про право власності.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Таким чином, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).
Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
Щодо визнання недійсними електронних торгів
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, крім іншого, просив визнати недійсними проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590).
В обґрунтування цих вимог вказував, що продаж вказаної земельної ділянки на електронних торгах здійснено з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим останні підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, оскільки законодавцем визначено, що примусовій реалізації може підлягати виключно майно, що перебуває у власності боржника та право власності на яке зареєстровано відповідно до вимог законодавства.
Однак, приватним виконавцем Долинським М. М. звернуто стягнення на майно, що не підлягає реалізації, оскільки належить Миколаївській обласній державній адміністрації, яка не є боржником у виконавчому провадженні.
Відмовляючи у задоволенні указаної позовної вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ні прокурор, ні Миколаївська обласна державна адміністрація, в інтересах якої заявлений позов, не були учасниками торгів, проведених 10 жовтня 2018 року, щодо законності яких виник спір, тому за таких обставин вимога про визнання недійсними електронних торгів не є належним та ефективним способом захисту прав, з метою поновлення яких прокурор звернувся до суду.
Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з таким висновком апеляційного суду з наступних підстав.
Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника.
За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством.
Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 вказано, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах, тобто є правочином.
Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 вказано, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов'язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем, відповідно, є переможець електронних торгів.
Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).
Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.
Згідно з частиною першою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20).
У цій справі, саме з метою захисту інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та наявності в подальшому можливості законної реалізації нею своїх прав власника спірної земельної ділянки, прокурор і звернувся до суду з позовом про визнання недійсними електронних торгів, на яких було відчужене майно, котре не належало боржнику у виконавчому провадженні.
Такий спосіб захисту порушеного права в цій справі є ефективниму спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору та сприятиме відновленню порушених прав інтересів держави в особіМиколаївської обласної державної адміністрації, оскільки дії позивача спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, а наслідком визнання недійсними електронних торгів, як особливого виду договору купівлі-продажу, за певних обставин є повернення спірної земельної ділянки.
Апеляційний суд при апеляційному перегляді справи зазначеного не врахував та, не переглянувши по суті рішення суду першої інстанції в частині вирішення зазначених вимог, дійшов помилкового висновку про те, що вимога прокурора про визнання недійсними електронних торгів не є належним та ефективним способом захисту прав, з метою поновлення яких він звернувся до суду.
Щодо зобов'язання повернути земельну ділянку
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку, апеляційний суд вважав, що, з урахуванням заявленої прокурором мети позову - повернення спірної земельної ділянки, яка була реалізована з електронних торгів, у власність держави, позовна вимога прокурора про зобов'язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку має інтерпретуватися саме як віндикаційний позов - про витребування земельної ділянки від набувача - покупця з електронних торгів.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується з наступних підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 зазначала, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, під час вирішення спору суд у межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своєвідображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».
Проте застосування принципу «jura novit curia» не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина третя статті 49 ЦПК України).
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Водночас установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто суд не вправі відмовляти у відкритті провадження
у справі з тих підстав, що по суті позов необґрунтований та має заявлятися
з використанням іншого способу захисту в порядку іншого судочинства.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження
№ 14-205цс21).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року (скарга
№ 25531/12) «Гусєв проти України» було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, частина перша статті 13 ЦПК України).
Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу і предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений
у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14, провадження № 61-16521св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, провадження № 61-35160св18.
Отже, переглядаючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що по своїй суті пред'явлений позов прокурора є віндикаційним (статті 387-388 ЦК України), тоді як позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на статтю 391 ЦК України, тобто звертався з негаторним позовом.
Самостійна зміна судом правових підстав звернення прокурора з позовом до суду суттєво впливає на застосування інституту позовної давності, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав.
У разі, коли апеляційний суд у порядку перегляду судового рішення розглянув позовні вимоги, які не були заявлені, а ті, які заявлені, не розглянув, з огляду на процесуальні повноваження Верховного Суду, визначені у статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може ухвалити власне судове рішення,
а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання повернути земельну ділянку підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та залишення постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів- без змін.
Разом із тим, ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені у повній мірі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними електронних торгівта зобов'язання повернути земельну ділянку, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення вказаних вимог з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З огляду на те, що за результатами касаційного перегляду колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове скасування постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року з направленням справи в частині вимог на новий розгляд, то вказана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню й у частині стягнення з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 24 965,19 грн судового збору, оскільки спір по суті не вирішений, а питання щодо розподілу судових витрат підлягатиме вирішенню за результатами ухвалення остаточного рішення у цій справі.
З огляду на викладене, наявні підстави також і для скасування постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня2024 рокув частині скасування заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів залишити без змін.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними електронних торгівта зобов'язання повернути земельну ділянку скасувати, справу в цій частині вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року в частині стягнення з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 24 965,19 грн судового зборута в частині скасування заходів забезпечення позову скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов