03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 686/29248/24
провадження № 61-11890св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
виділити ОСОБА_1 в користування ізольовану кімнату площею 11,3 кв.м та лоджію площею 1,6 кв.м;
виділити ОСОБА_2 в користування кімнату площею 17,9 кв.м з балконом площею 0,9 кв.м, кімнату площею 10,4 кв.м;
в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити коридор площею 11,4 кв.м, кладову площею 0,3 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м, ванну площею 2,8 кв.м, кухню площею 9,6 кв.м.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є співвласницею квартири АДРЕСА_1 . Позивачці на праві спільної часткової власності належить 7/24 часток квартири. Інші 17/24 часток квартири належить ОСОБА_2 .
Згідно з технічним паспортом загальна площа квартири складає 67,5 кв.м, а житлова площа - 39,6 кв.м. Квартира складається з трьох ізольованих житлових кімнат: № 6 площею 17,9 кв.м, № 7 площею 10,4 кв.м, № 8 площею 11,3 кв.м.
На даний час позивачка перебуває в неприязних відносинах із ОСОБА_2 , остання не надає їй доступу до квартири, постійно створює конфліктні ситуації, намагається позбавити її права користування належним майном, а відтак між ними виник та триває спір щодо користування їхньою спільною квартирою.
Врегулювання даного спору у позасудовому порядку є неможливим. Вважає, що встановлення порядку користування квартирою не порушить права іншого співвласника квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 .
Виділено в користування ОСОБА_1 ізольовану житлову кімнату № 7 на плані технічного паспорта, площею 10,4 кв.м.
В загальному користуванні залишено коридор № 1 на плані технічного паспорта площею - 11,4 кв.м, кладову № 2 на плані технічного паспорта площею 0,3 кв.м, вбиральню АДРЕСА_2 на плані технічного паспорта площею 1,3 кв.м, ванну № 4 на плані технічного паспорта площею 2,8 кв.м, кухню № 5 на плані технічного паспорта площею 9,6 кв.м.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка у квартирі фактично не проживає, однак просить виділити в її користування житлову кімнату площею 11,3 кв.м з лоджією 1,6 кв.м, що в загальному розмірі є більшим, ніж розмір її частки у вказаній квартирі. Також у вказаній кімнаті фактично проживає відповідачка, яка зробила в ній ремонт. При таких обставинахсуд дійшов висновку про виділення у користування ОСОБА_1 житлової кімнати № 7 площею 10,4 кв.м, а не житлової кімнати № 8 площею 11,3 кв.м.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 .
Виділено в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 11,3 кв.м з лоджією 1,6 кв.м.
Виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 17,9 кв.м з балконом 0,9 кв.м, житлову кімнату площею 10,4 кв.м.
Залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 коридор площею 11,4 кв.м, кладову площею 0,3 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м, ванну площею 2,8 кв.м, кухню площею 9,6 кв.м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи справу, апеляційний суд врахував кількість співвласників нерухомого майна, план квартири, розмір житлової площі, а також наявність неприязнених відносин між сторонами у справі та їх нездатність за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірною квартирою.
Зазначив, що запропонований позивачкою варіант користування спірною квартирою враховує інтереси всіх співвласників вказаного нерухомого майна. При цьому, виділена сторонам у користування житлова площа має незначне відхилення від належних їм ідеальних часток у праві власності, а приміщення загального користування залишені у спільному користуванні.
Також, на думку апеляційного суду, факт непроживання позивачки у спірному житловому приміщенні не свідчить про відсутність спору між сторонами та не позбавляє її права на встановлення порядку користування квартирою.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17 вересня 2025 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року, у якій просить скасувати вказане судове рішення і залишити в силірішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 06 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клюцук В. П. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
08 жовтня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, а саме: 7/24 частки - ОСОБА_1 , 17/24 частки - ОСОБА_2 .
Згідно з технічним паспортом на квартиру її загальна площа складає 67,5 кв.м, житлова площа квартири складає 39,6 кв.м та складається з трьох ізольованих житлових кімнат площами: 17,9 кв.м, 10,4 кв.м та 11,3 кв.м, а також коридора - площею 11,4 кв.м, кладової - площею 0,3 кв.м, вбиральні - площею 1,3 кв.м, ванної кімнати - площею 2,8 кв.м, кухні - площею 9,6 кв.м, балкона - площею 0,9 кв.м, лоджії - площею 1,6 кв.м.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження № 61-15936св18), від 15 листопада 2021 року у справі № 521/2949/18 (провадження № 61-5077св21).
Враховуючи розмір житлової площі квартири АДРЕСА_1 , а також приймаючи до уваги, що кожна з жилихкімнат площами: 17,9 кв.м, 10,4 кв.м та 11,3 кв.м є ізольованими, виділена сторонам житлова площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
При цьому апеляційний суд вірно зазначив, що запропонований позивачкою варіант користування квартирою не буде порушувати права співвласників, які самостійно узгодити порядок такого користування не в змозі.
Посилання відповідачки на те, що ОСОБА_1 у спірній квартирі не зареєстрована та не проживає, не має жодного значення, оскільки на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Посилання у касаційній скарзі та те, що спірна квартира є єдиним житлом відповідачки та її доньки не може бути прийнята до уваги, оскільки у користування ОСОБА_2 судом виділені дві ізольовані житлові кімнати: кімната площею 17,9 кв.м з балконом площею 0,9 кв.м та кімната площею 10,4 кв.м. Відповідно, житлові права останньої та членів її сім'ї оскаржуваною постановою апеляційного суду жодним чином не порушується.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов