05 грудня 2025 року Справа № 915/150/22(467/948/25)
м. Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Ржепецький В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ. Вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, ЄДРПОУ 42228158)
до відповідача: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
про: стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до Арбузинського районного суду Миколаївської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 181480 від 04.03.2021 в сумі 10440,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 2000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 8440,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов?язань за кредитним договором щодо своєчасного і в повному обсязі повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Згідно відповіді з №1562109 від 11.07.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 11.07.2025 відкрито провадження у цивільній справі №467/948/25 за вказаним позовом, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Арбузинского районного суду Миколаївської області від 05.09.2025 цивільну справу №467/948/25 (провадження №2/467/358/25) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передано до Господарського суду Миколаївської області.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.09.2025 справу №467/948/25 передано на розгляд судді Ржепецькому В.О. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, п.3.3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою від 06.10.2025 суд постановив: прийняти справу №467/948/25 до розгляду в межах справи №915/150/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та присвоїти їй номер №915/150/22(467/948/25); розгляд справи почати спочатку; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
21.10.2025 відповідачкою подано до господарського суду відзив на позовну заяву.
Відповідачка просить суд:
1) прийняти і долучити до матеріалів справи №915/150/22(467/948/25) відзив;
2) у задоволенні позовної заяви ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» про стягнення заборгованості за Договором № 181480 від 04.03.2021 року про надання фінансового кредиту - відмовити повністю.
Заперечення ОСОБА_1 обґрунтовано наступним:
1) щодо позовних вимог сплив строк позовної давності 02.04.2024, що за ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові;
2) позивачем не надано доказів виконання Договору (перерахування коштів на рахунок відповідача).
Відповідачка зазначає, що надана позивачем Інформаційна довідка не є належним доказом у справі, а тому не повинна бути прийнята до уваги. Позивачем не надано документів, які б підтверджували перерахування коштів на рахунок відповідача на виконання Кредитного договору, зокрема, платіжних доручень чи банківських виписок. Факт виконання позивачем Договору не доведено, а отже не доведено обставин, на які позивач посилається;
3) заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
04.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач) укладено договір №181480 про надання фінансового кредиту(далі - Договір) .
Відповідно до умов даного Договору товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 2000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. (п. 1.1. Договору).
Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 02.04.2021. Строк дії договору 30 днів. Але в будь-якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами (п.1.2. Договору).
За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фінансова. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану проценту ставку за Договором (п. 1.3. Договору).
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п.1.4. Договору).
За використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов'язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту (п.1.5. Договору).
Датою укладання кредиту вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта (п.1.6. Договору).
Відповідно до п. 1.7. Договору, невід'ємною частиною цього Договору є публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства www.cly.com.ua.
Пунктом 2.1. Договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 6.1. цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
28.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗАЙМЕР» (далі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “КЕШ ТУ ГОУ» (далі - Фактор) було укладено договір факторингу №01-28/10/2021 (далі - Договір факторингу), відповідно до п.1.1. якого на умовах, встановлених цим Договором та у відповідності до Гл 73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Факторові своє право грошової вимоги (права вимоги) до боржників за Кредитними договорами (портфель заборгованості).
Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим Договором, фактор заміняє клієнта у Кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та набуває прав грошових вимог клієнта за даними Кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за Кредитними договорами (п. 1.2. Договору факторингу).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ “Фінансова компанія “КЕШ ТУ ГОУ» передано права грошової вимоги до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за Договором №181480 від 04.03.2021, загальна сума заборгованості 10440,00 грн, з яких: 2000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 8440,00 рн - залишок по відсотках (а.с.10).
В якості ціни за придбання (відступлення) прав вимоги Фактор сплачує Клієнту плату (ціна продажу) в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього Договору складає 1444834,08 грн (п. 7.1. Договору факторингу).
На підтвердження виконання п.7.1. Договору факторингу позивачем додано до позовної заяви копії платіжних доручень: №1653 від 02.11.2021 на суму 702417,04 грн, №1672 від 23.11.2021 на суму 722417,04 грн, №432 від 02.11.2021 на суму 20000,00 грн.
Предметом спору у даній справі виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього заборгованості за Договором №181480 від 04.03.2021 в сумі 10440,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 2000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 8440,00 грн.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Так, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
З матеріалів справи вбачається, що Договір про надання фінансового кредиту №181480 від 04.03.2021 та Додаток №1 до нього ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором AV4408, а отже відповідач прийняв пропозицію позивача на укладення договору та погодився з умовами, які викладені у ньому. Доказів протилежного суду не надано.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта так як є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність. А тому, може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 30.11.2022 № 214/6975/15-ц; від 25.11.2022 № 1512/2-214/11; від 21.09.2022 № 381/1647/21; від 01.08.2022 № 369/11694/15-ц; від 06.07.2022 № 128/2269/20; від 01.06.2022 № 172/35/16-ц; від 31.05.2022 № 194/329/15-ц; від 25.05.2022 № 219/7527/16; від 25.05.2022 № 645/59/16-ц; від 20.05.2022 № 336/4796/18; від 09.02.2022 № 161/5648/20; від 02.02.2022 № 205/7751/16-ц.
Суд констатує, що позивачем до позовної заяви не додано належних доказів на підтвердження перерахування та отримання позичальником грошових коштів у розмірі 2000,00 грн, зокрема не подано виписки з особового рахунку відповідачки у справі з даними про перерахування грошових коштів, на банківську картку, реквізити якої клієнтом зазначено у Договорі.
Позивачем не подано суду клопотання у відповідності з вимогами ст. 81 ГПК України про витребування від АТ КБ «Приватбанк» виписки по рахунку відповідачки за відповідний період.
На підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів позивачем додано до позовної заяви підтвердження ТОВ «ПрофітГід» без номеру та дати, яке не містить інформації про належність вказаної платіжної картки саме ОСОБА_1 , даних доказів позивачем до матеріалів справи не надано, відповідних клопотань про витребування доказів представником позивача не заявлялося.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Відтак, з огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність платіжної картки, зазначеної у підтвердженні ТОВ «ПрофітГід» відповідачці, оскільки повної інформації щодо номеру платіжної картки або ж номеру банківського рахунку відповідачки матеріали справи не містять.
Не надано також позивачем до позовної заяви і доказів існування будь яких правовідносин між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ПрофітГід», яке здійснило переказ коштів на рахунок відповідачки від імені первісного кредитору.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що обставини надання кредитних коштів не можна вважати підтвердженими належними доказами.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зазначені вище мотиви відмови в задоволенні позову виключають необхідність надавати господарським судом оцінку іншим аргументам учасників справи, які стосуються передусім з'ясування правомірності нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування за Договором та співмірності судових витрат позивача, адже дослідженню вказаних обставин має передувати доведення отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (справа “Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010)
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Стосовно заперечень відповідачки, викладених у відзиві на позовну заяву, щодо спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За умовами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц); постанова ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).
Враховуючи, що за результатом розгляду позову суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, підстави для застосування позовної давності відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову в повному обсязі, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити
2.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
3.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ. Вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, ЄДРПОУ 42228158),
відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Судове рішення складено та підписано судом 05.12.2025.
Суддя В.О.Ржепецький