вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№ 910/5888/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.11.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.09.2025 (повний текст складено 24.09.2025)
у справі №910/5888/25 (суддя О.А. Грєхова)
за позовом Державної установи «Генеральна дирекція Державної
кримінально-виконавчої служби України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ»
про визнання недійсними умов договору та повернення безпідставно
набутих коштів у розмірі 687 600, 00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» про визнання недійсними умов договору та повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 687 600, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані включенням до ціни, зазначеної в пунктах 1.2. та 4.1. договору №95/1-К-22 від 03.10.2022, суми податку на додану вартість всупереч нормам підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, в зв'язку з чим, сплачені кошти у сумі 687 600, 00 грн є безпідставно набутими відповідачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/5888/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача, що до ціни товару за договором було включено суму ПДВ, а отже, підстави для визнання недійсними пунктів 1.2. та 4.1. договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість відсутні, як наслідок в частині вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 687 600, 00 грн також відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, допущено невідповідність висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наголошує, що згідно пункту 4.1. договору №95/1-К-22 загальна вартість цього договору становить 4 125 600, 00 грн, у тому числі ПДВ - 687 600, 00 грн; вартість договору включає в себе ціну самого товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, ПДВ, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару. Відповідно до пункту 4.3. договору збільшення ціни на товар не допускається.
Так, апелянт стверджує, що оскільки до ціни зазначеного договору помилково включено суму ПДВ, відповідач будучи в цей період платником спрощеної системи оподаткування 3 групи зі ставкою єдиного податку 2%, набув грошові кошти в розмірі суми ПДВ, а саме 687 600, 00 грн (ПДВ у розмірі 20% від ціни поставленого товару по договору у 2022 році) передбаченому умовами пункту 4.1. договору поза підставою, передбаченою договором.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, Державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - замовник, позивач) через авторизований електронний майданчик (електронну систему PROZORRO) було розміщено оголошення (UA-2022-08-01-003784-a) про проведення відкритих торгів та проведено процедуру закупівлі - відкриті торги «ДК 021-2015: 98390000-3 інші послуги (виготовлення окремих предметів речового майна (матрац ватяний одинарний, подушка ватяна, головний убір літній, куртка утеплена (на синтепоні), костюм (куртка та штани) бавовняний)) (2 лоти), очікуваною вартістю 12 471 900, 00 грн.
Відповідно до тендерної документації пункт 1 розділу V «Оцінка тендерних пропозицій» критерієм оцінки є ціна (100%). Найбільш економічно вигідною пропозицією буде вважатися пропозиція з найнижчою ціною з урахуванням усіх податків та зборів (в тому числі податку на додану вартість (ПДВ), у разі якщо учасник є платником ПДВ.
Згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій UA-2022-08-01-003784-a, ціна тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ Стиль текстиль» (далі - виконавець, відповідач) (в подальшому змінено найменування на Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ») по лоту №1 складала 4 125 600, 00 грн з ПДВ.
У відповідності до наданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» цінової пропозиції вих. №56 від 26.09.2022 за результатами отримання повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, в якій погодилось виконати вимоги замовника та договору загальною вартістю 4 125 600, 00 грн та зазначило, що з 26.09.2022 відповідача зареєстровано платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 2% на період дії воєнного стану, в зв'язку з чим просило врахувати особливості оподаткування підприємства в період дії воєнного стану, зокрема те, що всі операції з реалізації товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, вважають такими, що не є об'єктом оподаткування ПДВ.
За наслідками проведення відкритих торгів, 03.10.2022 між Державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» (виконавець укладено договір №95/1-К-22, за умовами пункту 1.1. якого виконавець бере на себе зобов'язання виготовити і поставити із матеріалу замовника речове майно (далі - товар) в асортименті, кількостях, в терміни та за цінами, зазначеними у специфікації (пункт 1.2. цього договору), а замовник забезпечити приймання та оплату послуг за виготовлений товар згідно з умовами цього договору.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Згідно з специфікацією загальна сума із ПДВ складає 4 125 600, 00 грн (пункт 1.2.).
Загальна вартість цього договору становить 4 125 600, 00 грн, у тому числі ПДВ - 687 600, 00 грн. Вартість договору включає в себе ціну самого товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, ПДВ, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару (пункт 4.1.).
Розрахунок за цим договором проводиться шляхом оплати товару замовником по факту поставки протягом 30 банківських днів з дати отримання товару на склади замовника по мірі надходження бюджетних коштів на підставі належним чином оформлених накладних та рахунків-фактур замовника (пункт 5.1.).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (пункт 11.1.).
03.10.2022 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору від 03.10.2022 №95/1-К-22, якою, п. 1.2. договору викладено у новій редакції, відповідно до якого, загальна сума вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами складає 4 125 600, 00 грн.
Також, сторонами викладено п. 4.1. договору у новій редакції: загальна вартість цього договору становить 4 125 600, 00 грн, у тому числі обов'язкові податки та збори. Вартість договору включає в себе ціну самого товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.
На виконання умов договору виконавцем поставлено, а замовником прийнято товар без зауважень та заперечень на загальну суму 4 125 599, 32 грн згідно видаткових накладних №22 від 18.10.2022 на суму 307 128, 00 грн, №23 від 09.11.2022 на суму 320 880, 00 грн, №24 від 11.11.2022 на суму 330 964, 80 грн, №25 від 02.12.2022 на суму 297 043, 20 грн, №26 від 08.12.2022 на суму 319 046, 40 грн, №27 від 14.12.2022 на суму 320 880, 00 грн, №28 від 16.12.2022 на суму 148 521, 60 грн, №29 від 19.12.2022 на суму 341 508, 00 грн, №30 від 26.12.2022 на суму 293 376, 00 грн, №31 від 27.12.2022 на суму 534 127, 68 грн, №32 від 28.12.2022 на суму 327 297, 60 грн, №33 від 28.12.2022 на суму 584 826, 72 грн.
За наслідками прийняття товару сторонами складено акти приймання матеріальних цінностей на склади Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» №13 від 18.10.2022, №15 від 09.11.2022, №16 від 11.11.2022, №23 від 02.12.2022, №24 від 08.12.2022, №25 від 14.12.2022, №29 від 16.12.2022, №30 від 19.12.2022, №32 від 26.12.2022, №35 від 27.12.2022, №36 від 28.12.2022, №38 від 28.12.2022.
Також, відповідачем виставлено позивачу на оплату рахунки №4 від 18.10.2022 на суму 307 128, 00 грн, №5 від 09.11.2022 на суму 320 880, 00 грн, №6 від 11.11.2022 на суму 330 964, 80 грн, №7 від 02.12.2022 на суму 297 043, 20 грн, №8 від 08.12.2022 на суму 319 046, 40 грн, №9 від 14.12.2022 на суму 320 880, 00 грн, №10 від 16.12.2022 на суму 148 521, 60 грн, №11 від 19.12.2022 на суму 341 508, 00 грн, №12 від 26.12.2022 на суму 293 376, 00 грн, №13 від 27.12.2022 на суму 534 127, 68 грн, №14 від 28.12.2022 на суму 327 297, 60 грн, №15 від 28.12.2022 на суму 584 826, 72 грн.
В подальшому, Державною аудиторською службою України проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» за період 01.01.2022 по 30.09.2024, за результатами якої складено акт №000800-21/4 від 20.01.2025, у якому зазначено, що згідно з листом ДПС від 03.01.2025 №42/5/99-00-12-01-03-05, за даними інформаційно-комунікаційних систем ДПС - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» - дата реєстрації платником ПДВ 01.10.2018, період перебування на загальній системі оподаткування з 01.01.2022 по 25.09.2022 та з 01.08.2023 по 30.09.2024, за період з 26.09.2022 по 31.07.2023 є платником спрощеної системи оподаткування 3 групи зі ставкою єдиного податку 2%, дата анулювання реєстрації платника спрощеної системи оподаткування 31.07.2023.
У висновку вищевказаного акту ревізії зазначено, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» повідомило Генеральну дирекцію ДКВС України про перехід на спрощену систему оподаткування 3 групи платника єдиного податку зі ставкою єдиного податку у розмірі 2% доходу, Генеральною дирекцією ДКВС України, в особі начальника Стеценка Ю.В. з ТОВ «Стиль ТМ», в особі директора Пилипенка М.П., укладено договір від 03.10.2022 №95/1-К-22, із змінами, внесеними додатковою угодою від 03.10.2022 №1, збільшивши ціну товару та, відповідно загальну суму договору на 687 600, 00 грн, чим порушено ч. 1 ст. 193 ГК України, ч. 1 ст. 526, ст. 629 ЦК України, п. 4.3. договору, із змінами, що призвело до витрат державного бюджету на 687 600, 00 грн, чим нанесено матеріальну шкоду (збитки) на вказану суму.
Позивач звернувся до відповідача із претензією №ГД ДКВС-951/3 ГД/2025 від 14.03.2025 про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 687 600, 00 грн.
В свою чергу, відповідачем надано відповідь вих. №70 від 14.04.2025, у якій зазначено про відсутність підстав для задоволення вимог вищезазначеної претензії.
Звертаючись з позовом до суду, позивач наголошує, що до ціни зазначеного договору помилково включено суму ПДВ, незважаючи на перебування відповідача в цей період платником спрощеної системи оподаткування 3 групи зі ставкою єдиного податку 2%, відповідач набув грошові кошти в розмірі суми ПДВ, а саме 687 600, 00грн (ПДВ у розмірі 20% від ціни поставленого товару по договору у 2022 році) передбаченому умовами пункту 4.1. договору поза підставою, передбаченою договором, в зв'язку з чим просить визнати недійсними пункти 1.2. та 4.1. договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнути 687 600, 00 грн безпідставно набутих коштів по договору.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що учасники - неплатники ПДВ не мають технічної можливості в системі електронних закупівель відобразити свою цінову пропозицію «без ПДВ» (обрати відмітку «без ПДВ»), з огляду на особливості роботи електронної системи закупівель, що підтверджується листом ДП «Прозорро» №206/01/1055/11 від 12.07.2023. Відповідач вказує, що з рахунків та видаткових накладних вбачається, що в ціну не включалась сума ПДВ, оскільки і графа «Разом», і графа «Разом з ПДВ» містять одні й ті ж суми і при цьому, не платник ПДВ не може визначити вартість товару з ПДВ і виставляти рахунки з ПДВ. Як зазначає відповідач, зазначаючи про відсутність відомостей у рахунках та видаткових накладних щодо того, що ціна та сума товару включає податки та збори, тару та транспортні витрати, позивач не зазначає яку норму законодавства в даному випадку порушив відповідач. Також відповідач стверджує, шо акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені первинними документами.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 ЦК України).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Згідно з частиною четвертою вказаної статті правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Відповідно до частини п'ятої наведеної статті вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За приписами статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Cтаттею 180 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
У свою чергу підпункт 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлює, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України).
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг). Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23).
Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Як встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» - дата реєстрації платником ПДВ 01.10.2018, період перебування на загальній системі оподаткування з 01.01.2022 по 25.09.2022 та з 01.08.2023 по 30.09.2024, за період з 26.09.2022 по 31.07.2023 є платником спрощеної системи оподаткування 3 групи зі ставкою єдиного податку 2%, дата анулювання реєстрації платника спрощеної системи оподаткування 31.07.2023, про що у своїй пропозиції перед укладення договору за результатами проведення відкритих торгів та проведеної процедури закупівлі було вказано відповідачем.
Отже, як на момент укладання договору, так і під час періоду постачання товару, а саме з 26.09.2022 по 31.07.2023, відповідач не був платником податку на додану вартість.
За наслідками проведення відкритих торгів, 03.10.2022 між Державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ» укладено договір №95/1-К-22.
Згідно пункту 1.2. договору, у якому сторонами викладено специфікацію, відповідно до якої загальна сума із ПДВ складає 4 125 600, 00 грн.
Відповідно до пункту 4.1. договору загальна вартість цього договору становить 4 125 600, 00 грн, у тому числі ПДВ - 687 600, 00 грн. Вартість договору включає в себе ціну самого товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, ПДВ, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.
При цьому, 03.10.2022 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою викладено, зокрема пункт 1.2. договору у новій редакції, відповідно до якого, загальна сума вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами складає 4 125 600, 00 грн.
Також, сторонами викладено пункт 4.1. договору у новій редакції: загальна вартість цього договору становить 4 125 600, 00 грн, у тому числі обов'язкові податки та збори. Вартість договору включає в себе ціну самого товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.
На виконання умов договору виконавцем поставлено, а замовником прийнято товар без зауважень та заперечень на загальну суму 4 125 599, 32 грн, товар позивачем оплачено у повному обсязі, що не заперечується сторонами.
Разом з цим, як вбачається з видаткових накладних, а також виставлених відповідачем рахунків на оплату, первинні документи не містять інформації про включення до ціни товару сум ПДВ.
Отже, з наданих видаткових накладних та рахунків вбачається, що вони містять визначення ціни товару без податку на додану вартість, протилежного позивачем суду не доведено.
Так, при укладенні договору сторонами дійсно було вказано, що вартість товару включає ПДВ, однак, в той же день було укладено додаткову угоду до договору, в якій виключено формулювання про включення ПДВ до ціни, при цьому ціна договору залишилась незмінною у цифровому виразі.
Слід зазначити, що листа №206/01/1055/11 від 12.07.2023 Державного підприємства «Прозорро» вбачається, що функціонал платформи проведення торгів Державного підприємства «Прозорро» не передбачає технічної можливості вказати в окремому полі про наявність/відсутність ПДВ у пропозиції учасника. Інформація про ПДВ може вказуватись учасником у доданих документах.
Тобто, з вищевикладеного вбачається, що фактично цінова пропозиція відповідача не включала суми податку на додану вартість, про що позивачу достеменно було відомо із документів, які було подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль ТМ», що в подальшому відображено сторонами і в умовах договору, шляхом укладення додаткової угоди №1.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, податкові накладні за наслідками поставки товару за спірним договором не складались, а відповідачем наголошено, що сума ПДВ до бюджету не сплачувалась, оскільки останній на момент виникнення спірних правовідносинам не мало статусу платника ПДВ.
Також, скаржник посилається на акт ревізії №000800-21/4 від 20.01.2025 Державної аудиторської служби України, як на підтвердження включення ПДВ до ціни товару відповідачем.
Втім, слід зазначити, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.
Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, у тому числі змінювати, припиняти частково або повністю зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними первинними документами (актами виконаних робіт).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 в справі № 21-237а13.
До того ж акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Акт ревізії складався з приводу наявності відповідних порушень підприємства та містить лише думку органу, який його склав, він не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені у акті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договорів.
Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Встановлені Держаудитслужбою факти щодо господарської діяльності відповідачем підлягають доказуванню позивачем та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими ГПК України.
Отже, сам лише акт ревізії Держаудитслужби не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному акті сум та не звільняє сторону від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція щодо оцінки актів ревізії у подібних правових відносинах викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 26.12.2019 у справі № 908/2711/18.
Відтак, встановлені у звіті факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.
За вказаних обставин, позов про визнання недійсними пункти 1.2. та 4.1. договору №95/1-К-22 від 03.10.2022 та похідної вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 687 600, 00 грн задоволенню не підлягає.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/5888/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/5888/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/5888/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/5888/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 04.12.2025 після повернення суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відрядження.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська