ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5001/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
За участю представників сторін:
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"- не з'явився;
Від Старозбур'ївської спеціальної школи Херсонської обласної ради - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024
по справі №916/5001/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Старозбур'ївської спеціальної школи Херсонської обласної ради
про стягнення 224 333,65 грн,
(суддя першої інстанції Волков Р.В., дата та місце ухвалення рішення: 22.01.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),
У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Старозбур'ївської спеціальної школи Херсонської обласної ради (далі - Відповідач) про стягнення 224 333,65 грн, з яких: 156525,44 грн основного боргу, 35309,83 грн пені, 5859,13 грн 3% річних, 26639,25 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позову Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором постачання природного газу № 20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за поставлений природний газ.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 у даній справі позовні вимоги задоволено частково; стягнуто зі Старозбур'ївської спеціальної школи Херсонської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 156525,44 грн основного боргу, 17654,92 грн пені, 5859,13 грн 3% річних, 26639,25 грн інфляційних втрат, 2 480,14 грн витрат по сплаті судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором постачання природного газу №20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з Відповідача основної заборгованості, штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.
Так, при вирішенні спору у даних правовідносинах та, з огляду на засади законності, розумності, добросовісності, справедливості та пропорційності дотримання балансу інтересів сторін, суд вважав за необхідне зменшити суму пені до 17 654,92 грн із застосуванням статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України, у зв'язку із чим позов у відповідній частині задовольнив частково.
Частково не погодившись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у який просить рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 у справі №916/5001/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 17 654,91 грн скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.551, 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, ст.80, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав.
На переконання Позивача, висновок суду про те, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру Позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі (доказів завдання збитків простроченням укладення договору про договірне списання не надано) є таким, що протирічить позиції Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020, у т.ч. через відсутність, обов'язку у кредитора (постраждалої сторони) доводити розмір його втрат, тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
Крім того, пунктом 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення Відповідачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Отже, Відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов Договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору.
Апелянт також звертає увагу, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках, або тієї обставини, що він фінансується за рахунок бюджетних коштів тощо.
У своїй скарзі Апелянт також звертає увагу, що до матеріалів справи Відповідач взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо. У зв'язку з чим, суд не міг дослідити майновий стан Відповідача та об'єктивно розглянути питання про зменшення пені.
При цьому, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом порушено норми статей 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, що стало підставою для ухвалення незаконного рішення в частині зменшення розміру пені
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 по справі №916/5001/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5001/23.
16.02.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
При цьому, в провадженні Південно-західного апеляційного господарського суду також перебувала апеляційна скарга Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 по справі №916/5001/23, а тому після проведення підготовчих дій, колегія суддів вважала за необхідне призначити апеляційні скарги до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 призначено апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 по справі №916/5001/23 сумісно до розгляду на 27.05.2024 о 14-00 год.
24.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонської обласної ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 задоволено клопотання Херсонської обласної ради про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/5001/23 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/5001/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 призначено на 27.05.2024 о 14-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
03.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у якому апелянт просив зупинити апеляційне провадження у справі №916/5001/23 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 зупинено апеляційне провадження по справі №916/5001/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 поновлено провадження по справі №916/5001/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.12.2025 року об 11-30 год.
14.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонської обласної ради надійшли письмові пояснення, а також клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 задоволено клопотання Херсонської обласної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
18.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшли додаткові пояснення.
27.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
28.11.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшло клопотання про заміну представника, що братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
01.12.2025 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився Прокурор та представник Херсонської обласної ради. Представник Позивача та Відповідача у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлені належним чином.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали від 01.12.2025 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 у справі №916/5001/23.
Отже, після закриття провадження за означеною апеляційною скаргою, на розгляді суду апеляційної інстанції залишилась апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 по справі №916/5001/23.
При цьому, у судове засідання, яке було призначено на 01.12.2025 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" представники учасників справи не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Сторін, за наявними у справі матеріалами.
Старозбур'ївська спеціальна школа Херсонської обласної ради своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як Постачальником, та Старозбур'ївською спеціальною школою Херсонської обласної ради, як Споживачем укладено, Договір № 20-1005/21-БО-Т (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Пунктом 2.1. Договору Сторони визначили обсяг природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року в кількості 64,13 тис. куб. метрів та погодили, що загальний обсяг природного газу, замовлений Споживачем за цим Договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених Споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії Договору.
У відповідності з п. 2.4. Договору Споживач зобов'язався самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати Постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
В будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленому відповідно до пункту 3.5. цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.
Відповідно до п. 3.1. Договору право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі.
Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору).
На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника (п/п. 3.5.2. п. 3.5. Договору).
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.п. 3.5.3. п. 3.5. Договору).
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (п.п. 3.5.4. п. 3.5. Договору).
Звірка фактично використаного обсягу газу за цим Договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться Сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений Споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
Відповідно до п. 4.1. Договору, ціна природного газу за 1000 куб. м. газу без ПДВ 13 658,42 грн; крім того податок на додану вартість за ставкою 20%; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим Договором становить 16 554,00 грн.
Пунктами 5.1- 5.3 Договору сторони визначили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати Споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди (п. 5.3. Договору).
Згідно п. 6.2. Договору, Споживач зобов'язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього Договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
Відповідно до п.7.2. Договору, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п.5.1. та/або строків оплати за п.8.4. цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пунктом 13.1. Договору визначено, що останній набирає чинності дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
На виконання умов Договору Позивач в період з листопада по березень 2023 року поставив Відповідачу природний газ (у тому числі послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи) на загальну суму 560 029,07 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу № б/н від 30.11.2021 на суму 118 625,93 грн; № б/н від 31.12.2021 на суму 143 291,38 грн; № б/н від 31.01.2022 на суму 141 586,32 грн; № б/н від 28.02.2022 на суму 72 854,14 грн; № б/н від 31.03.2022 на суму 83 746,67 грн, а також коригуючим актом приймання передачі природного газу № б/н від 25.04.2022, яким заборгованість по акту за березень 2022 року зменшено на 75,37 грн (а.с. 15-20).
Вказані акти підписані лише зі сторони Постачальника та скріплені печаткою Постачальника. При цьому, акти були надіслані Позивачем на електронну адресу Відповідача, зазначену ним у розділі 14 Договору «Адреси та реквізити сторін».
У матеріалах справи також наявна інформація щодо остаточної алокації відборів газу Споживачем, згідно якої обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56ХS0000ML0І7006 з 02.11.2021 по 31.03.2022 та віднесений в алокацію Постачальника, становить: з 02.11.2021 по 30.11.2021 7 166,00 куб.м; з 01.12.2021 по 31.12.2021 8 656,00 куб.м; з 01.01.2022 по 31.01.2022 8 553,00 куб.м; з 01.02.2022 по 28.02.2022 4 401,00 куб.м; з 01.03.2022 по 31.03.2022 5 059,00 куб.м.
Вказані обсяги природного газу відповідають обсягам, зазначеним в актах приймання-передачі.
Як вбачається із пред'явленого позивачем розрахунку заборгованості, Відповідач сплатив на користь Позивача заборгованість за поставлений природний газ в період з листопада 2021 року по січень 2022 року.
Тобто, несплаченою залишилась заборгованість за поставлений природний газ в період з лютого по березень 2022 року у розмірі 156 525,44 грн.
В матеріалах справи відсутні докази погашення означеної заборгованості Відповідачем.
Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості у загальній сумі 224 333,65 грн, з яких: 156525,44 грн основного боргу, 35309,83 грн пені, 5859,13 грн 3% річних, 26639,25 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Старозбур'ївською спеціальною школою Херсонської обласної ради своїх зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на виконання укладеного між Сторонами Договору постачання природного газу № 20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності Позивачем факту неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором постачання природного газу № 20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості, штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення на 50% заявленої до стягнення суми пені (з 35309,83 грн до 17654,92 грн).
Враховуючи те, що Апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Старозбур'ївської спеціальної школи Херсонської обласної ради 17654,91 грн пені, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 по справі №916/5001/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 156525,44 грн основного боргу, 17654,92 грн пені, 5859,13 грн 3% річних, 26639,25 грн інфляційних втрат, Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з Відповідача 17654,91 грн пені з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".
За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою Договір № 20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
В силу узгоджених сторонами умов Договору №20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором. Разом з тим, як зазначалося вище, вартість природного газу, поставленого Позивачем на виконання вказаного Договору у період з листопада 2021 року по березень 2022 року, Відповідачем сплачувалася несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим основна заборгованість Відповідача за вказаним Договором склала 156 525,44 грн.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції, як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого Відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до умов п.7.2. Договору №20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 у відповідності до якого, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного Позивачем розрахунку штрафних санкцій, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором №20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 правомірно нараховано пеню у загальній сумі 35309,83 грн.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених Позивачем вимог в частині стягнення 35309,83 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 17654,92 грн.
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов'язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання Позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання Відповідачем зобов'язання та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Так, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором №20-1005/21-БО-Т від 31.10.2021 (зокрема, оплату більшої частини вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного Договору природного газу) і те, що за умовами укладеного між сторонами Договору поставлений природний газ використовувався Відповідачем для своїх власних потреб, враховуючи, що Відповідач є комунальним некомерційним закладом, основним видом діяльності якого є: 85.31 загальна середня освіта, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан Відповідача як неприбуткової організації, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану Позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення Відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, враховуючи те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 50%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту Позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу Відповідача уникнути відповідальності.
Посилання Апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення на користь Позивача частини пені у розмірі 17654,92 грн, 3% річних та інфляційних втрат в заявленому Позивачем розмірі, має забезпечити баланс інтересів сторін, компенсує негативні наслідки, пов'язані з простроченням Відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з ВІдповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення останнім відповідного зобов'язання.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, твердження Апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 22.01.2024 у справі №916/5001/23 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Апелянта.
Керуючись ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2024 у справі №916/5001/23 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош