Номер провадження 22-ц/821/1871/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/3149/24 Категорія: 331060000 Піньковський Р. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
02 грудня 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник ОСОБА_1 - адвокат Морозов Вадим Юрійович;
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , як законний представник малолітнього ОСОБА_3 ;
представник ОСОБА_2 - адвокат Гупало Максим Михайлович;
представник Міністерства оборони України - Кучма Аліна Григорівна;
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Морозов Вадим Юрійович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Морозова Вадима Юрійовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , як законний представник малолітнього ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю,
27.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , як законний представник малолітнього ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю
Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.02.2022 року в Україні було оголошено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався. Її старший брат став на захист територіальної цілісності України, в тому числі перебував в безпосередній зоні бойових дій, де загинув.
Оскільки їй не було відомо чи можливо їй отримати відповідну допомогу, у зв'язку із загибеллю брата, вона звернулася із заявою до Міністерства оборони України, військової частини де проходив службу її брат та до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якій просила, в тому числі здійснити їй нарахування та виплатити відповідну матеріальну допомогу.
У наданій відповіді їй було роз'яснено, хто із родичів має право на отримання такої допомоги, а також повідомлено про те, що за її брата ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , була нарахована одноразова грошова допомога сину ОСОБА_3 , 2010 року народження, який проживає в АДРЕСА_1 .
Вказує, що із наданої відповіді можна зробити висновок про те, що вона, ОСОБА_1 , не була віднесена, як рідна сестра загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 до переліку осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі смертю військовослужбовця, у зв'язку з чим, унеможливлюється отримання нею відповідної матеріальної допомоги.
Вважає, що підставою неможливості отримання такої допомоги, є той факт, що відсутнє підтвердження їх з братом спільного проживання однією сім'єю, при чому таке право передбачено ч. 4 ст. 118 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» та постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Вказує, що відповідно до вищевказаної постанови, було вирішено установити, що сім'ям загиблих осіб, перелік яких визначений цією постановою, виплачується одноразово грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із визначенням кола осіб, яким така допомога не виплачується.
У відповідності до вищевказаної статті Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
З огляду на ч. 4 ст.118 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», до членів сім'ї загиблої (померлої) особи, зазначеної у пунктах 1 і 2 цієї статті, належать: жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживала однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови, що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Посилається на ч. 2 ст. 3 СК України відповідно до якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Вказує, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Вважає, що у неї, ОСОБА_1 , існує об'єктивна необхідність в тому, щоб рішенням суду було встановлено факт її проживання з рідним братом ОСОБА_4 однією сім'єю, для отримання подальшої одноразової грошової допомоги, яка пов'язана із смертю її рідного брата.
Зазначає, що їх з братом батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а мати ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Вказує, що її рідний брат має сина ОСОБА_3 , але з початку її народження та до своєї смерті, брат проживав саме з нею та повністю був пов'язаний з нею спільним побутом, спільними правами та обов'язками, вів спільне господарство з нею. Після того, як її рідний брат став на захист суверенітету та територіальної цілісності України, на вихідні, святкові дні постійно приїжджав до неї, тому вважає, що вона є членом сім'ї померлого брата.
Встановити вказаний факт у позасудовому порядку неможливо, тому вона звернулася до суду з вказаним позовом.
Просить суд з урахуванням уточнених позовних вимог встановити факт, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в період часу з 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 , по день смерті брата, проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, зазначивши, що вона перебувала на утриманні брата. Вказує, що після того як батьки померли, в 2017 році вона вступила у навчальний заклад в м. Києві, де навчалася до 2019 року. Брат у цей час працював у м. Києві на будівництві та за свої кошти винаймав квартиру, де також проживала і позивачка, та допомагав останній матеріально. ОСОБА_1 вказала суду, що має право на отримання матеріальної допомоги, у зв'язку зі смертю брата, оскільки проживала з ним однією сім'єю та перебувала на його утриманні.
Представник позивачки адвокат Морозов В.Ю. в судовому засіданні в повному обсязі підтримав уточнені позовні вимоги, вважаючи, що позивачкою надано достатньо доказів на підтвердження її постійного проживання однією сім'єю з братом ОСОБА_4 та перебування на його утриманні.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази щодо розміру доходу ОСОБА_4 отриманого ним у період, за який позичка у справі ставить питання щодо встановлення факту, а також щодо розміру постійної, щомісячної допомоги позивачці з боку загиблого. Співвідношення розмірів допомоги, яку позивачка отримувала від ОСОБА_4 та інших одержуваних нею доходів судом не встановлено і можливість встановити таке співвідношення відсутня, оскільки такі докази позивачем не надані суду.
Суд зазначив, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду, часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що встановлення факту проживання однією сім'єю у даній справі суперечить моральним засадам суспільства, оскільки це може бути пов'язано лише з відносинами, які притаманні подружжю та є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно, тощо.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Морозов В.Ю. подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що факт спільного проживання позивача із загиблим братом та наявність між ними спільних прав та обов'язків «не має значення» для охорони прав, свобод та інтересів особи. Зазначена обставина є юридично значущою. Факт спільного проживання позивачки з братом є обставиною, яка безпосередньо впливає на реалізацію майнових і немайнових прав, а отже належить до предмета доказування відповідно до ст. 76,77 ЦПК України. Ігнорування судом цієї юридично значущої обставини свідчить про неповне з'ясування фактичних обставин справи та є підставою для скасування рішення відповідно до ст. 309 ЦПК України.
Суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 3 СК України, яка визначає сім'ю як осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки; ст. 256 ЦПК України, яка передбачає можливість встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення для виникнення прав і обов'язків.
Зазначає, що згідно відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2024 року № 158 відповідач не відносить ОСОБА_1 , як рідну сестру загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 до переліку осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця.
Вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
13 жовтня 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Морозова В.Ю., рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що вимоги позивача про встановлення факту, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю є необґрунтованими, не тягнуть жодних наслідків щодо захисту прав чи інтересів позивача, що є підставою для відмови у позові у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю.
Міністерство оборони України вказує, що у позовній заяві позивачка зазначила, що після встановлення факту спільного проживання однією сім'єю у неї виникне право на отримання вказаної виплати як члену сім'ї загиблого (померлого)військовослужбовця. Однак, рішення про встановлення згаданого факту не матиме наслідків виникнення у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_4 .
Посилається на редакцію ст. 16-1 Закону № 2011-XII, яка набрала чинності 25.08.2022 року та діяла на момент загибелі ОСОБА_4 09.03.2023 року і якою визначено вичерпний перелік осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме: 1) батьки; 2) один із подружжя, який не одружився вдруге; 3) діти, які не досягли повноліття;) утриманці загиблого (померлого).
Вказує, що позивачка не належить до жодної з наведених категорій.
Суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що поняття «проживання однією сім'єю» та «член сім'ї» не є тотожними. Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю. Отже, сам по собі факт перебування позивачки з загиблим у близьких стосунках не може свідчити про те, що вони проживали в зазначений період однією сім'єю, оскільки позивачці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є рідними братом та сестрою, що підтверджується свідоцтвами про їх народження, Серії НОМЕР_1 , виданим виконкомом Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, та Серії НОМЕР_2 , виданим Лукашівською сільською радою Монастирищенського району Черкаської області (т.1, а.с.22-23).
Згідно зазначених свідоцтв батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є: батьком ОСОБА_5 , матір'ю ОСОБА_6 (т.1, а.с.22-23).
Згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис про смерть № 01, та згідно свідоцтва про смерть № НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 , актовий запис про смерть № 03 (т.1, а.с.19).
Згідно довідки виданої Лукашівським старостатом Монастирищенської міської ради Черкаської області від 15.03.2023 року вих. № 52, ОСОБА_4 , 1982 року народження, дійсно був зареєстрований з 05 січня 1999 року в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.26).
На підтвердження обставин, на які посилається позивачка, останньою подано до суду копію її заяви до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_5 та ІНФОРМАЦІЯ_11 про виплату їй відповідної виплати, у зв'язку зі смертю її брата ОСОБА_4 - загиблого військовослужбовця, відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168, та пакет документів, що підтверджують загибель ОСОБА_4 , сповіщення № 4/394 про те, що солдат ОСОБА_4 , 1982 року народження загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу від травм, несумісних з життям поблизу населеного пункту Авдіївка, Донецької області (т.1, а.с.27-30).
Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_11 від 17.04.2024 року за вих. № 158 ОСОБА_1 повідомлена про те, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі під час дії воєнного стану здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців», постанови КМ України від 28.02.2022 року № 168 та наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 року № 45. Викладено перелік осіб, які мають право на отримання такої допомоги, а також повідомлено, що за її брата ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 була нарахована одноразова грошова допомога його сину ОСОБА_3 , 2010 року народження, який проживає в АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_6 виданого 10.08.2010 року, де вказано, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 (т.1, а.с.21)
Відповідно до листа Департаменту соціального забезпечення Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України від 12.09.2024 року за № 220/13/7646 опрацьовано лист Головного управління військової юстиції щодо надання інформації про осіб, які зверталися за отриманням одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_4 та зазначено про те, що на адресу Департаменту надійшли документи від ОСОБА_2 (колишньої дружини військовослужбовця), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , 2010 року народження, сина загиблого ОСОБА_4 щодо розгляду питання стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Згідно з висновком та доповіддю ІНФОРМАЦІЯ_12 : мати ОСОБА_6 - померла в 2017 році; батько ОСОБА_5 - помер в 2009 році; колишня дружина ОСОБА_7 - шлюб розірвано в 2011 році, на дату загибелі в шлюбі не перебувала. Інших членів сім'ї (утриманців) не встановлено (т.1, а.с.120-121).
За результатами розгляду зазначених документів Комісією прийнято рішення про призначення сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 (Черкаський ОТЦКСП) одноразової грошової допомоги в сумі 15000000,00 грн. (протокол від 10.11.2023 року № 345/168).
Згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_13 від 27.07.2023 року вих. № 6/8/6/3945 на ім'я директора Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, роз'яснено, що згідно наданих документів єдиним, хто має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі військовослужбовця ОСОБА_4 є його син ОСОБА_3 , 2010 року народження. Інших, визначених чинним законодавством осіб, які б мали право на отримання вказаної допомоги, не встановлено (т.1, а.с.119).
До матеріалів справи представником третьої особи Міністерства оборони України додано доповідь про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою, витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.11.2023 року, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_5 щодо грошових нарахувань загиблого солдата ОСОБА_4 , грошовий атестат та заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про отримання останнім одноразової грошової допомоги, у зв'язку із загибеллю його батька військовослужбовця ОСОБА_4 .
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно з частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових 32 формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
ОСОБА_1 , звертаючись в суд з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю з братом ОСОБА_4 , зазначила, що відповідач не відносить її, як рідну сестру загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 до переліку осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю військовослужбовця. При цьому, позивачка посилається на ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 ст. 16 цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вказує, що згідно ч. 4 ст. 118 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» до членів сім'ї загиблої (померлої) особи, зазначеної у пунктах 1 і 2 частини другої ст. 118 цього Закону належать: жінка (чоловік), з якою ( з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили,
Вважає, що відсутнє підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 унеможливлює позивачку отримати одноразову грошову допомогу.
Отже, метою встановлення зазначеного юридичного факту необхідне для реалізація права позивачки на отримання грошового забезпечення.
Відповідно до пунктів 2 та 5 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а також справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, зазначено, що «Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів».
Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Для встановлення факту перебування на утриманні, утримання мало бути повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, заробітну плату, можливо допомогу від дітей тощо.
Така правовова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 13.01.2021 року №592/17552/18, від 22.10.2020 року у справі № 210/343/19, від 22.05.2019 року у справі № 520/6518/17.
Відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору
Відповідно до статті 16-1 цього Закону право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
За приписами статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частин 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положеннями частини 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є повнолітньою та працездатною особою. Згідно позовної заяви, загиблий брат позивачки ОСОБА_4 періодично надавав ОСОБА_1 матеріальну допомогу, але доказів того, що така матеріальна допомога була єдиною і будь-яких інших доходів позивачка не мала, остання суду не надала. Допомога загиблого брата, яку останній за життя надавав сестрі, не носила постійного характеру. Відсутні докази сплати саме братом позивачки коштів на утримання орендованого житла та взагалі наявності договору оренди, його проживання в квартирі разом із позивачкою.
В матеріалах справи докази, щодо постійного місця проживання померлого ОСОБА_4 до часу його мобілізації відсутні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачкою докази в своїй сукупності не доводять факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні померлого брата ОСОБА_4 .
Цивільним законодавством України передбачені випадки виникнення в особи цивільних прав та обов'язків у разі встановлення факту її проживання однією сім'єю з іншою особою.
З позовної заяви вбачається, що позивачка просить встановити факт проживання однією сім'єю з рідним братом з метою підтвердження її права на отримання відповідних виплат як члена сім'ї загиблої особи, відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема як жінка, з якою загибла особа проживала однією сім'єю, але не перебувала у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі №1- 8/99 зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Поняття «проживання однією сім'єю» та «член сім'ї» не є тотожними.
Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю.
Згідно вимог ч. 4 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Відповідно до Хартії прав сім'ї, сім'я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства.
Європейський суд з прав людини при розгляді справи ОСОБА_8 зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатись сімейним життям.
Відповідно до частини 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Враховуючи, що позивачка не надала доказів ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням з ОСОБА_4 , колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а надані позивачкою докази у їх сукупності не підтверджують тривалого спільного її проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю, наявності у них ведення спільного господарства, спільних витрат, купівлю майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наданням взаємної допомоги, виникнення взаємних прав та обов'язків, які притаманні подружжю тощо.
Відносно посилання суду, про те, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у даній справі суперечить моральним засадам суспільства, оскільки це може бути пов'язано лише з відносинами, які притаманні подружжю та є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно тощо, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачка просила встановити саме факт проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю. При цьому посилалася на ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого); на ч. 4 ст.118 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» згідно якої, до членів сім'ї загиблої (померлої) особи, зазначеної у пунктах 1 і 2 цієї статті, належать: жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживала однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови, що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; на ч. 2 ст. 3 СК України відповідно до якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки та вказала, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачка має право на отримання одноразової грошової допомоги після смерті брата, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого), на яку позивачка посилалася при зверненні з позовом. Відповідно до вимог закону, утримання має передбачати систематичність і сталість наданої допомоги, а також те, що ця допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для особи, яка претендує на статус утриманця.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2025 рокуухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Морозова Вадима Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови 05 грудня 2025 року.
Судді