Рівненський апеляційний суд
Іменем України
02 грудня 2025 року м. Рівне
Справа № 572/1240/24
Провадження № 11-кп/4815/186/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024186200000067 від 02.03.2024 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою загальною освітою, одруженого, працюючого кочегаром Сарненського ліцею № 1, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 03 липня 2024 року,-
Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 03 липня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, і призначено покарання: за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України - штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн; за ч.4 ст.358 КК України - штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання призначено - штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави витрати, пов'язані із залученням експерта, за проведення судових експертиз в загальній сумі 3786,40 грн. та вирішено витання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_6 , маючи умисел, спрямований на пособництво у виготовленні завідомо підробленого посвідчення водія, діючи всупереч порядку, передбаченому постановою КМУ №340 від 08.05.1993 року «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчення водія та допуск громадян до керування транспортним засобом», в один з днів першої декади жовтня 2021 року (точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи в м. Нова Каховка Херсонської області, під час спілкування з невідомою особою з метою виготовлення підробленого посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії «А1, А», надав невстановленій досудовим розслідуванням особі свої персональні дані - фото особистого підпису, фотокартку та фото паспорта громадянина України, виданого на його ім'я, для внесення їх до бланку підробленого посвідчення, на підставі яких невідома особа (матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження), здійснила виготовлення підробленого офіційного документу - посвідчення водія серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_6 , отримавши винагороду в сумі 3500 грн.
20 січня 2024 року ОСОБА_6 перебуваючи за місцем свого проживання, достовірно знаючи, що посвідчення водія у встановленому законом порядку ним не отримувалося, а посвідчення водія НОМЕР_1 на право керування транспортними засобами категорій А1, А, видане 19.10.2021 ТСЦ 6544 на ім'я ОСОБА_6 , містить неправдиві відомості, умисно пред'явив його для здійснення уточнення інформації про наявність посвідчення водія, шляхом подачі електронного звернення до уповноваженого органу ГСЦ МВС, використавши в якості підтвердження права на керування транспортним засобом завідомо підроблений документ.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_7 , не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненому злочині за ч. 4 ст. 358 КК України та правильності кваліфікації його дій, покликається на призначення надто суворого покарання, яке просить пом'якшити і призначити штраф в сумі 425 грн.
Вирок в частині засудження за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України просить скасувати та визнати ОСОБА_6 не винуватим за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Зазначає, що висновки суду в цій частині не підтверджені належними доказами, а зазначене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення за вказаною статтею не підпадає під ознаками пособництва.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Апелянт та обвинувачений ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про день і час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується належними доказами, долученими до справи, в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який, за минуванням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України просить в цій частині вирок скасувати із закриттям провадження на підставі ст. 49 КК України, виключити з резолютивної частини вироку покликання на положення ч. 1 ст. 70 КК України, а в решті вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, яким дана правильна юридична оцінка.
Твердження захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, не є переконливим.
В ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 не заперечив факту наявності у нього посвідчення водія, яке придбав за 3500 грн. у невідомої особи на території Херсонської області, надіславши останньому для його виготовлення всі свої персональні дані. При цьому підтвердив, що офіційно для отримання прав водія він ніде не навчався, у відповідні органи не звертався, і вважав, що придбане ним посвідчення водія є дійсним та оригінальним.
Відповідно до положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Згідно примітки до ст. 358 КК України, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 КК України слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі, само зайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Отже, посвідчення водія є офіційним документом.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 водійського посвідчення в територіальних сервісних центрах не отримував і відповідного навчання на території України не проходив.
В один із днів першої декади жовтня 2024 року (більш точної дати та часу досудовим розслідування не встановлено), перебував в м. Нова Каховка Херсонської області, де в нього виник умисел на придбання підробленого документу - посвідчення водія з правом керування транспортними засобами категорії «А1, А».
Згідно положень ч. 5 ст. 27 КК України, пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.
Відповідно до обставин, встановлених судом, ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, маючи злочинний умисел, замовив у невстановленої досудовим розслідуванням особи водійське посвідчення, надавши необхідні персональні дані, а саме свої паспортні дані, фото особистого підпису та фотокартку, цим самим заздалегідь обіцяв придбати підроблений документ - водійське посвідчення.
Фактично, ОСОБА_6 , надавши свої паспортні дані невстановленій досудовим слідством особі, виступив пособником в підробленні водійського посвідчення. Дійсно ОСОБА_6 самостійно документ не підроблював, але сприяв його підробленню іншою невідомою особою (матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно таоб»єктивно з»ясував фактичні обставини кримінального правопорушення і вірно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України.
За змістом ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Термін “явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Судами при обранні покарання повинні враховуватися, як загальні засади призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, так і роз»яснення, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких, судам, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу ( поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле ( зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан, тощо, належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва та наркоманії, за наявності рецидиву злочину та у складі організованих груп, і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, щиро розкаялися у вчиненому та активно сприяли розкриттю злочину.
Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості скоєного ним діяння, віднесеного законом до кримінальних проступків, особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, його ставлення до скоєного, відсутність обтяжуючих покарання обставин і обрав покарання в межах закону.
Справедливість покарання визначається з урахуванням інтересів всіх суб'єктів кримінально - правових відносин, з відповідною реакцією держави на протиправне діяння особи, що є важливим чинником захисту постраждалої особи, і суд вправі, враховуючи фактичні обставини справи, та наслідки протиправної діяльності винної особи призначити такий вид покарання, який у кожному конкретному випадку буде необхідним і справедливим, та відповідатиме меті покарання в цілому.
За положеннями п. 1, п.3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку і до набрання вироком законної сили минуло два роки.
Відповідно до ст. 12 КК України, інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, відноситься до кримінальних проступків.
При апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, у жовтні 2021 року і на момент розгляду справи апеляційним судом закінчилися передбачені ст. 49 КК України строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності, про що правомірно наголошується прокурором.
Імперативний обов'язок звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності покладено саме на суд, а не на обвинуваченого чи сторону захисту, які мають право заявити відповідне клопотання.
Упродовж досудового розслідування та під час розгляду провадження судом першої інстанції ОСОБА_6 не ухилявся від слідства і суду та не вчинив нового злочину, а, отже, підстави для зупинення чи переривання строку давності, передбачені п.2 ч. 1 ст. 49 КК України, відсутні.
Така ж позиція Верховного Суду щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, висвітлена у справі № 552/5595/18 від 29.07.2021 року.
Відповідно до положень п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України підлягає закриттю.
Згідно вимог ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, має скасувати обвинувальний вирок в частині засудження за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України із закриттям провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується і з доводами прокурора щодо необхідності виключення з мотивувальної частини вироку положень ч. 1 ст. 70 КК України щодо призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 419 КПК України, ст. 49 КК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 03 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині засудження за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України - скасувати.
Кримінальне провадження № 12024186200000067 від 02.03.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, закрити на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України.
Виключити з резолютивної частини вироку положення ч. 1 ст. 70 КК України.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту оголошення ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3