Справа № 138/2905/25
Провадження № 22-ц/801/2419/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Копаничук С. Г.
04 грудня 2025 рокуСправа № 138/2905/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого : Копаничук С.Г.
Суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.
при секретарі :Ходаковій М.Г.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: державний реєстратор Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьмір Вадим Олександрович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміра Вадима Олександровича про визнання протиправними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень,-
02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміра В.О. про визнання протиправним дій та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, де зазначала, що 29.04.2024 року державним реєстратором Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміром В.О. було протиправно внесено запис про зміну власника 1/2 частки нежитлової будівлі та 1/2 частки земельної ділянки за кадастровим номером 0510400000:00:004:0142 на ОСОБА_3 , незважаючи на те, що ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду від 18.11.2021 року на зазначене майно було накладено арешт, який на момент реєстраційних дій не скасований і продовжував діяти.
Просила суд :
1) визнати протиправними дії державного реєстратора Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміра В.О., що полягають у реєстрації права власності на земельної ділянки, на яку накладено арешт;
2) скасувати рішення державного реєстратора Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміра В.О. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень №73081682;
3) визнати протиправними дії державного реєстратора Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміра В.О., що полягають у реєстрації права власності на нежитлової будівлі, на яку накладено арешт;
4) скасувати рішення державного реєстратора Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміра В.О. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень №73082111.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у відкритті провадження відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 -адвокат Кислов Ю.А. просить зазначену ухвалу скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права., а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції .Зазначив, що неправильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про їх публічно-правовий характер. Заявлені вимоги спрямовані на захист порушеного приватного права власності на земельну ділянку та нежитлову будівлю, а тому спір є приватноправовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд не врахував правові висновки Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції, неправильно застосував положення ст. 4 та 19 КАС України, що призвело до необґрунтованої відмови у відкритті провадження і фактичного обмеження права позивачів на доступ до правосуддя.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду вищевказаним вимогам закону відповідає .
Відмовляючи у відкритті провадження, суд виходив з того, що оскільки заявлені вимоги спрямовані на оскарження дій та рішень державного реєстратора, який у цих правовідносинах за відсутності цивільного майнового спору виступає як суб'єкт владних повноважень, спір має публічно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства ; отже, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що відповідно до ст. 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується , виходячи з наступного.
13.10.2020 приватним нотаріусом Серебряковою Ю.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0068 га та 1/2 частку нежитлової будівлі (вбиральні), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510400000:00:004:0142.
15.11.2021 ОСОБА_3 звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного виконавця Тимощука В.В., ДП «СЕТАМ», за участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,приватних нотаріусів Горбоконь О.Г. ,Серебрякова Ю.В. про визнання недійсними прилюдних торгів та витребування цього майна з чужого незаконного володіння,
18.11.2021 року ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду накладено арешт на частку нежитлової будівлі (вбиральні) і частки земельної ділянки ,що належать ОСОБА_1 ,що не скасований до Державного реєстру прав і залишалося чинним.
24.11.2021 реєстратором зареєстровано відповідне обтяження у вигляді арешту вказаного майна.
25.01.2024 року рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду у справі №138/3270/21 визнано недійсними електронні торги від 07.10.2020 року з примусової реалізації лоту № 443816, протокол торгів № 505382 та свідоцтво про придбання нерухомого майна № 1396, видане 13.10.2020 приватним нотаріусом Серебряковою Ю.В. Визнано протиправним і скасовано рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та відповідні записи про право власності № 38650422 і № 38650528 на 1/2 частку нежитлової будівлі та 1/2 частку земельної ділянки кадастровий № 0510400000:00:004:0142. Крім того, суд постановив витребувати зазначені частки нерухомого майна з незаконного володіння та повернути їх законному власнику.
29.01.2024 року державним реєстратором Могилів-Подільської міської ради Вінницької області Казьміром В.О. внесено запис про зміну власника частки нежитлової будівлі (вбиральні) та на частки вищезазначеної земельної ділянки на ОСОБА_3 ..
Зважаючи на протиправність його дій , ОСОБА_1 звернулася до нього із позовом в порядку адміністративного судочинства, проте ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у відкритті провадження у справі № 120/13497/25 відмовлено в зв'язку з тим, що розгляд даної справи віднесено до відповідного місцевого суду з дотриманням правил підсудності, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України.
02.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася з такими ж вимогами до Могилів-Подільського міськрайонного суду, який оскаржуваною ухвалою також відмовив у відкритті провадження, вказавши, що даний позов не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів з вказаним висновком погоджується.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача, діями реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснено реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну нежитлову будівлю та земельну ділянку, оскільки повноваження на такі дії надані рішенням Могилів-Подільського суду від 25 січня 2024 року у справі №138/3270/21.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із приписами п.1 ч.3 ст.10 вказаного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.(ч.1 ст.11 Закону № 1952-IV).
У силу приписів ст.37 ЗУ№ 1952-IV рішення, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Цивільна юрисдикція це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.
Отже, у даному випадку суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, повинен був перевірити належність справи до його юрисдикції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Пункт 2 ч.1 ст. 4 КАС України передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; (п.1.ч.1 стаття 19 КАС України)
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 820/3936/16 дійшла висновку ,що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
Схожих висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 31 жовтня 2024 року у справі №280/5064/20, на яку також посилається суд першої інстанції. Згідно них приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».
Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17).
З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 та 23 травня 2018 року у справах № 826/4460/17 та № 815/4618/16, від 05, 12, 13 червня 2018 року у справах № 804/20728/14, № 823/378/16, № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
На час звернення до суду із цим позовом , цивільний спір про право власності на нежитлову будівлю та земельну ділянку був уже вирішений рішенням Могилів-Подільського суду від 25 січня 2024 року у справі №138/3270/21,що набрало законної сили. Отже, спору про право цивільне між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження на час звернення з позовом, не існує.
Натомість спір у цій справі стосується виключно оцінки правомірності чи неправомірності дій (рішення) державного реєстратора, вчинених (прийнятого) ним на підставі рішення Могилів-Подільського суду від 25 січня 2024 року у справі №138/3270/21, що свідчить про публічно-правовий характер цього спору.
У постанові від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те , що у даній справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб'єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів вважає посилання представника позивача ОСОБА_2 на необхідність вирішення при розгляді цієї справи питань, пов'язаних з майновими або особисто-немайновими інтересами ОСОБА_1 помилковими, а висновки суду про відмову у відкритті провадження у цивільній справі - обгрунтованими.
Враховуючи викладене , спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію, яка міститься у постанові Верховного суду від 14 липня 2021 року, є помилковим. У постанові вказано, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак, наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Суд першої інстанції встановив, що підставою звернення до суду з даним позовом є виключно протиправність дій державного виконавця щодо вчинення реєстраційних дій під час дії обмежень (арешту майна) і в межах даного спору дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. Тому суд вірно дійшов висновку , що цей спір не має ознак приватно-правового характеру, натомість наявні ознаки публічно-правового спору, а тому він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини зауважує, що «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності,а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (DIYA 97 v.UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21жовтня 2010 року).
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи правильних висновків суду не спростовують і не вказують на порушення або неправильне застосування судом норм права, що привело до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі, а тому ухвала суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375,381-384 ЦПК України, -
Постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Копаничук С.Г.
Судді: Рибчинський В.П.
Голота Л.О