справа № 363/5051/25 головуючий у суді І інстанції Лукач О. П.
провадження № 22-ц/824/17116/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.
04грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації поданою керівником Вишгородської окружної прокуратури Василенко Миколою на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння,
у серпні 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області, прокурором подано вказану позовну заяву, у якій прокурор просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння:
ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221880802:15:002:0161 площею 0,1 га; 3221880802:15:002:0160 площею 0,1 га;
ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221880802:15:002:0158 площею 0,1 га; 3221880802:15:002:0159 площею 0,107 га;
ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0168 площею 0,1433 га;
ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0169 площею 0,1404 га;
стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року позовну заяву визнано не поданою та повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенко М. 25 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позовна вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння свідчить про її майновий характер.
Вказує на те, що площа земельних ділянок лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з володіння держави, становить 0,6907 га. Виходячи з нормативної грошової оцінки земель лісогосподарського призначення, за інформацією Держгеокадастру, вартість 1 га земель даної категорії становить 7 946 грн., а відтак, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 5 488 грн., що є ціною позову.
Таким чином, позов обґрунтовується та доданими документами підтверджується, що спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення, а не за рахунок земель житлової та громадської забудови та вилучення цих земель з постійного користування лісового господарства, так як і зміна цільового призначення земель не проводилась, що також обґрунтовано в позовній заяві.
Зазначає, що у позові обрахунок ціни позову проведено, як за землі лісогосподарського призначення, виходячи з усереднених показників нормативної грошової оцінки земель лісогосподарського призначення за 1 га.
З урахуванням вказаного, у випадку проведення оцінки вартості майна згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка буде проведена як, щодо земель житлової та громадської забудови, а не як щодо земель лісогосподарського призначення, однак за позовом витребовуються з незаконного володіння саме землі лісогосподарського призначення.
Посилається на те, що ч. 2 ст. 176 ЦПК України визначає, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд, з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Аналогічна норма закріплена в абз. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», де зазначено, що у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Зазначає, що Законом України « Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» доповнено частиною 5 статтю 390 ЦК України. Зі змісту цієї норми ЦК України вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач.
Добросовісним набувачем майна в розумінні ст. 388 ЦК У країни є особа, яка не знала і не могла знати, що вона за відплатним договором придбала майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати.
У даному випадку добросовісність відповідачів виключається, виходячи з наступного. Відповідачі не придбавали спірну земельну ділянку за відплатним договором, а набули її вперше на підставі рішення Богданівської сільської ради. В силу зовнішніх, об?єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірних земельних ділянок відповідачі знали або, проявивши розумну обачність, могли і зобов'язані були знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.
Так, згідно картографічних матеріалів ТОВ «Київзем», спірні земельні ділянки розташовані в межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 26 липня 2000 року, серії I-КВ N? 000338 та за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в 256 кварталі Овдієвонивського лісництва. Аналогічну інформацію надано Дніпровсько-Тетерівським ДЛМГ.
Визначення предмету та підстав позову є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обгрунтованості позову - обов'язком суду під час розгляду справи та ухвалення рішення.
Вважає, що вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не вправі відхиляти твердження позивача ще на стадії розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації поданою керівником Вишгородської окружної прокуратури Василенко Миколою на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копіями апеляційної скарги направлено за адресою реєстрації відповідачів однак рекомендоване поштове повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 повернулися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а ОСОБА_4 вручено 14 листопада 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без руху.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння залишено без руху.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції зазначив, що не погоджується із розрахунком визначення позивачем ціни позову у розмірі 1 589 грн, оскільки вказаний розрахунок проведений всупереч приписам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та не відображає ринкової вартості майна на момент звернення до суду із позовом та не підтверджений відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи). Відсутність звіту про нормативно-грошову оцінку вартості земельної ділянки позбавляє суд можливості правильно визначити розмір судового збору, що підлягає сплаті при поданні зазначеної позовної заяви за вимоги майнового характеру, який підлягає сплаті позивачем при зверненні до суду із вимогами про витребування земельної ділянки.
В порядку усунення недоліків позову судом запропоновано позивачу усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом уточнення ціни позову, сплати судового збору з урахуванням ціни позову та внесення на депозитний рахунок суду (депозитний рахунок ТУ ДСА України в Київські області, код ЄДРПОУ: 26268119, рахунок: UA768201720355259001000018661, банк: Державна казначейська служба України, м. Київ) відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи.
10 вересня 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла заява керівника Вишгородської окружної прокуратури. У вказаній заяві позивач зазначав, що механізм компенсації вартості спірного майна, яке незаконно вибуло з власності держави чи територіальної громади, застосовується у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. Добросовісним набувачем майна, в розумінні ст. 388 ЦК України, є особа, яка не знала і не могла знати, що вона за відплатним договором придбала майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати. У даному випадку добросовісність відповідачів виключається з підстав вказаних у позові. Прокурор у позовній заяві вказав, що відповідачі є першими набувачами спірної земельної ділянки та не набували її за відплатним договором. Саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом. Вважає, що вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не вправі відхиляти твердження позивача ще на стадії розгляду справи. Невнесення прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду може бути підставою для відмови у задоволенні позову при установленні судом добросовісності відповідача, як набувача спірного майна, проте, не є підставою для залишення позову без руху.
Згідно з положеннями ст. ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
У відповідності до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Статтю 265 ЦПК України доповнено частиною 14 такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Про обов'язковість врахування положень Закону України від 12 березня 2025 року №4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» зазначено у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі №686/14711/21, від 07 травня 2025 року у справі №128/680/21, від 21 травня 2025 року у справі №678/1280/21.
У цій справі позов прокурора про витребування земельної ділянки поданий 28 серпня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом №4292-ІХ та нової редакції ч. 4 ст. 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного суду (див. постанови Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/1418/17, від 15 січня 2020 року у справі №914/261/18, від 12 лютого 2020 року у справі №916/2259/18 тощо).
При цьому слід враховувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, яка зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
На підставі наведеного, колегія суддів враховує, що 12 листопада 2025 року Верховний Суд прийняв постанову у справі №127/8274/24 (у подібних правовідносинах) та вказав, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п'ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
У цій справі прокурор обґрунтовує позов про витребування майна як раз недобросовісністю набувачів, тому, з урахуванням висновків Верховного Суду у останній постанові у подібних правовідносинах, положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються.
Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання з надмірним формалізмом.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A №253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, оскільки висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації поданою керівником Вишгородської окружної прокуратури Василенко Миколою - задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова