Провадження № 22-ц/803/9215/25 Справа № 204/8994/19 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 81
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 09 червня 2025 року у складі судді Самсонової В.В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Воробйова Олена Олександрівна, Дніпровська міська рада про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04 вересня 2019 року житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , житлове приміщення ІХ (РНОНМ 838709812101), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Воробйовою О.О., зареєстрований в реєстрі за №1461. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 967400,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10373,40 грн.
09 грудня 2024 року до Чечелівського районного суду міста Дніпра надійшла заява ОСОБА_2 про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, в якій останній просив стягнути на свою користь витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою у розмірі 35338,00 грн.
Додатковим рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 09 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35338,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення з ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35338,00 грн., які підтверджені належними та допустимими доказами у справі, з урахуванням складності справи, критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та виходячи з конкретних обставин справи.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що під час судового засідання 05 грудня 2024 року, до закінчення судових дебатів позивач не зробив відповідну заяву про компенсацію судових витрат за надану професійну правничу допомогу, а тому відсутні правові підстави для відшкодування судових витрат на правничу допомогу. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви та ухвалення додаткового рішення у справі. Окрім того, вказує, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі не застосував висновки Верховного Суду, які є обов'язковими під час розгляду справи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні, з огляду на таке.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Судом встановлено, що представництво інтересів позивача ОСОБА_2 під час розгляду справи здійснював адвокат Куценко О.М., який на підтвердження своїх повноважень надав суду ордер на здійснення представництва інтересів позивача в суді.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 20 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Куценко О.М., за умовами якого сторони погодили, що за надання правової допомоги за цим договором клієнт сплачує за наданні послуги 35338,00 грн., що підтверджується детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом.
На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги наданої у судовій справі від 09 грудня 2024 року на суму 35338,00 грн.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, однак колегія суддів не може погодитися з визначеним судом розміром витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З грудня 2019 року в провадженні суду перебувала вказана справа.
09 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35338,00 грн., на підтвердження чого надав суду договір про надання правової допомоги від 20 листопада 2019 року укладеного між адвокатом Куценко О.М. та клієнтом ОСОБА_2 , детальний опис робіт (наданих послуг) від 09 грудня 2024 року, виконаних адвокатом за договором про надання правничої допомоги від 20 листопада 2019 року відповідно до якого вартість послуг складає 35338,00 грн. За умовами договору, зокрема пункту 2.3., сторонами визначено гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції у розмірі 2% від ціни позову.
Згідно до детального опису робіт (наданих послуг) від 09 грудня 2024 року, адвокатом надані послуги щодо складання/подання адвокатського запиту до КП “ДМБТІ» ДОР від 04 грудня 2019 року/отримання відповіді від 19 грудня 2019 року - 1 година - 500,00 грн.; складання/подання позову від 19 грудня 2019 року - 4 години - 1600,00 грн.; складання/подання клопотання про забезпечення позову від 19 грудня 2019 року - 2 години - 1200,00 грн.; складання/подання апеляційної скарги від 20 січня 2020 року на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2019 року - 4 години - 1600,00 грн.; участь у суді апеляційної інстанції 24 березня 2020 року - 2 години - 500,00 грн.; складання/подання адвокатського запиту до ДМР від 28 травня 2020 року/отримання відповідей від 09 червня 2020 року та 11 червня 2020 року - 1 година - 500,00 грн.; складання/подання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від 09 серпня 2020 року - 2 години - 1200,00 грн.; складання/подання клопотання про витребування доків від 21 вересня 2022 року - 2 години - 1200,00 грн.; складання/подання клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 05 листопада 2024 року - 2 години - 1200,00 грн.; участь у суді першої інстанції за майновим спором у підготовчих засіданнях та у судових засіданнях з 28 січня 2020 року по 05 грудня 2024 року - не менше 30 годин - 6000,00 грн.; гонорар адвоката за представництво в суді першої інстанції - 2% від ціни позову - 19348,00 грн.; сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги - 490,00 грн.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
З огляду на викладене, витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції, складаються із вартості наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у розмірі 15990,00 грн. та гонорару успіху у розмірі 19348,00 грн.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №910/12876/19 (провадження № 12-94гс20)).
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, не є обов'язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/59959/18-ц (провадження № 61-15847св24)).
Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав для стягнення понесених витрат у формі гонорару успіху, оскільки зобов'язання, які виникли лише між адвокатом та клієнтом, та передбачають сплату «гонорару», не є обов'язковими для суду.
Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2025 року у справі №680/935/20, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесення витрат на правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови від 31 травня 2022 у справі № 917/304/21).
Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що, при поданні доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови: докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду; до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Відповідно до матеріалів справи, у тексті позову (абзац 3 прохальної частини) позивачем зроблено заяву про покладання судових витрат, пов'язаних з розглядом справи на відповідача. Також у позові наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу.
У подальшому, 09 грудня 2024 року (у межах визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п'ятиденного строку з дати ухвалення рішення суду (06 грудня 2024 року)) позивачем подано докази понесених витрат на правничу допомогу разом із відповідною заявою.
Отже, позивачем дотримано процесуальні вимоги закону щодо порядку та строків подання доказів понесення витрат на правничу допомогу для вирішення судом питання щодо їх стягнення з іншої сторони, так як такі докази були подані в межах визначеного нормами процесуального законодавства п'ятиденного строку з дати ухвалення рішення суду, про що було попередньо зроблено письмову заяву, викладену у позові, тобто до закінчення судових дебатів.
Вказане узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що стороною позивача до закінчення судових дебатів не було зроблено заяви про те, що він поніс витрати на правничу допомогу та просив їх стягнути з відповідача, оскільки такі висновки спростовуються матеріалами справи, які містять відповідну заяву.
Враховуючи викладне, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у розмірі 15990,00 грн., що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 09 червня 2025 року - змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 до 15990,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 26 листопада 2025 року
Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна