Провадження № 22-ц/803/7526/25 Справа № 203/1721/24 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
03 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпропетровська обласна рада, про захист честі та гідності, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 07 травня 2025 року,-
08 квітня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпропетровська обласна рада, про захист честі та гідності, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди. Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що у лютому 2023 року помер син позивачки, який за життя працював у КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» Дніпропетровської обласної ради на посаді завідувача відділення променевої діагностики. У лютому 2024 року позивачці стало відомо, що 22.01.2024 у своєму зверненні до Дніпропетровської обласної ради поширила неправдиву інформацію про її покійного сина, а саме: «... ОСОБА_3 помер в місцевій лікарні від алкогольної інтоксикації в лютому 2023 року після багаторічного зловживання алкоголю...». Поширена інформація є неправдивою, заподіяла шкоду честі та гідності позивачки. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання вказаної інформації недостовірною, зобов'язання відповідачки спростувати її у такий же спосіб, у якій вона була поширена, відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн, а також судових витрат (том 1 а.с.а.с. 1 - 9).
Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 07 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпропетровська обласна рада, про захист честі та гідності, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 у зверненні від 22 січня 2024 року, поданому до Дніпропетровської обласної ради (вхідний №К-11), а саме: «... ОСОБА_3 помер в місцевій лікарні від алкогольної інтоксикації в лютому 2023 року після багаторічного зловживання алкоголю...».
Зобов'язано ОСОБА_2 письмово спростувати у Дніпропетровській обласній раді недостовірну інформацію, поширену нею у зверненні від 22 січня 2024 року, поданому до Дніпропетровської обласної ради (вхідний №К-11), а саме: «... ОСОБА_3 помер в місцевій лікарні від алкогольної інтоксикації в лютому 2023 року після багаторічного зловживання алкоголю...».
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 30 000,00 гривень, компенсацію судових витрат у сумі 9 239,20 гривень, разом - 39 239,20 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том 2 а.с.а.с. 63-65).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 , звернулася із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не у повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Відповідач реалізувала своє конституційне право, передбачене ст. 40 Конституції України, а не поширювала інформацію.
Крім того, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між отриманням інформації позивачкою ОСОБА_1 про свого сина та моральною шкодою, яку вона отримала ( том 2 а.с.а.с. 68-80).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка доводиться матір'ю ОСОБА_4 , який працював у Комунальному підприємстві «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» Дніпропетровської обласної ради на посаді завідувача відділення променевої діагностики (т. 1 а.с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1 а.с. 13).
22 січня 2024 року відповідачка подала, у тому числі, до Дніпропетровської обласної ради звернення, у якому, серед іншого, поширила таку інформацію: «... ОСОБА_3 помер в місцевій лікарні від алкогольної інтоксикації в лютому 2023 року після багаторічного зловживання алкоголю...» (том 1 а.с.а.с. 22 - 42).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості в частині визнання поширеної відповідачкою відносно покійного сина позивачки інформації недостовірною та зобов'язав спростувати її у такий саме спосіб, у який її було поширено. Відтак, зважаючи на встановлення судом протиправності дій відповідачки, суд, дійшов висновку про безумовну доведеність факту заподіяння позивачці моральної шкоди.
Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.
Так, згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю
Стаття 28 Конституції України гарантує кожній особі право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 Основного Закону, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Разом з тим, право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім'ї.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою перевірки компетентними органами незаконних, на її думку, дій керівника КП “Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» ДОР» звернулася із зверненням до державних органів.
Таким чином, реалізувала своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19) зазначено, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України «Про звернення громадян», а не поширення недостовірної інформації.
Колегія суддів звертає увагу на те, що звернення відповідача до державних органів не може розглядатися як дія, що порочить честь, гідність та ділову репутацію відносно покійного сина позивачки, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених прав заявника.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що зазначена відповідачем у зверненні до державних органів інформація мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі та гідності померлого.
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами по справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Стосовно витрат відповідача на правову допомогу адвоката..
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі«East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача ОСОБА_2 у суді першої інстанції та апеляційної інстанції представляв адвокат Бездоля О.В. який діє на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 27 травня 2024 року, ордеру від 27 травня 2024 року та додаткової угоди від 18.05.2025 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.05.2024 року (том 1 а.с. а.с. 70,83, том 2 а.с.83).
У клопотанні про стягнення витрат на правову допомогу адвокат відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн. (том 2 а.с.18-20).
До відзиву на позовну заяву було додано договір про надання правничої (правової) допомоги від 27 травня 2024 року, ордер на надання правничої допомоги серії ВВ №1028110 від 27 травня 2024 року, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серія ЛГ №000113 від 09.12.2017 року, додаткову угоду від 27.05.2024 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.05.2024 року, квитанцію від 27.05.2024 року про сплату гонорару адвокату за договором у розмірі 25 000,00 грн.
В апеляційній скарзі адвокат відповідача просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 25 000,00 грн. До апеляційної скарги було додано договір про надання правничої (правової) допомоги від 27 травня 2024 року, ордер на надання правничої допомоги серії ВВ №1028110 від 27 травня 2024 року, додаткову угоду від 18.05.2025 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.05.2024 року, квитанцію від 18.05.2025 року про сплату гонорару адвокату за договором у розмірі 25 000,00 грн.
З врахуванням фактично виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатам на надання правової допомоги, колегія суддів вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн, та в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн, що разом становить 10 000,00 грн.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на користь відповідача слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 543,52 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 07 травня 2025 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпропетровська обласна рада, про захист честі та гідності, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2543,52 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу (правову) допомогу понесені в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 10 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст ухвали складено 04 грудня 2025 року.
Судді: