Провадження № 22-ц/803/10787/25 Справа № 202/4481/25 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 вересня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Недобитюк Н.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Товариство подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 39 844,13грн.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 07 травня 2016року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200524250 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору ПАТ «Банк Михайлівський» надав ОСОБА_1 у користування кредитні кошти в розмірі 11 100,00грн, з встановленим строком користування з 07 травня 2016року по 07 травня 2021року, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20 липня 2020року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020року.
Позивач зазначив, що станом на 02 травня 2025року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 26 900,66грн, з яких: 8898,90грн заборгованість за кредитом; 18001,76грн заборгованість за відсотками, яка розрахована станом на дату укладання договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс».
Також позивач нарахував відповідачеві інфляційні витрати - 10 520,20грн та штрафні санкції - 1 346,51грн, розраховані за період з 02 травня 2022року по 02 травня 2025року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 вересня 2025року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що жодних належних доказів на підтвердження наявності суми боргу і його розміру позивачем не надано.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
07 жовтня 2025року ТОВ «Діджи Фінанс» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 вересня 2025року.
В апеляційній скарзі Товариство висловило вимогу про скасування рішення та задоволення позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором.
Наголошував, що доказом наявності заборгованості згідно чинного законодавства є виписки по рахунку, які були додані по позовної заяви.
Вказував, що Товариством заборгованість за кредитним договором заявлена у розмірі розрахованому банком, самостійно Товариство не нараховувало відсотки, комісію, неустойку тощо, які передбачені умовами кредитного договору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
30 жовтня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
07 травня 2016року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 була укладена угода № 200524250 щодо кредитування.
Відповідно до умов Кредитного договору на умовах повернення, платності, строковості, 07 травня 2016року ПАТ «Банк Михайлівський» надав позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі 11 100,00грн та ОСОБА_1 зобов'язався повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Кредитний договір було укладено шляхом підписання позичальником Заяви (оферти) №200524250 від 07 травня 2016року, довідки про умови кредитування, тарифів по продукту та розписки про отримання платіжної картки до договору №200524250 від 07 травня 2016року, де визначено основні умови кредитування, строк надання кредиту, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо. З умовами кредитного договору відповідач погодився, про що свідчить наявність його власноручного підпису на відповідних заявах /а.с.41-46/.
Згідно умов Заяви (оферти) №200524250 від 07 травня 2016року, кредитний ліміт становить 11 100,00грн, максимальна ставка по ліміту 58,8%річних.
Відповідно до умов передбачених в довідці про умови кредитування та тарифах по продукту, строк кредитування складає 5 років, процентна ставка за кредитом 58,8% річних.
Позивачем надано виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 , кредит № НОМЕР_1 з 23 травня 2016року по 27 липня 2020року в електронному вигляді.
20 липня 2020року ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021року у справі №910/11298/16 відповідно до якої ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».
Станом на 02 травня 2025року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 26900,66грн, з яких: -8898,90грн - заборгованість за кредитом; -18001,76грн - заборгованість за відсотками. Заборгованість ОСОБА_1 розрахована станом на дату укладання договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020року укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс».
Водночас, позивач нарахував відповідачеві інфляційні витрати - 10 520,20грн та штрафні санкції - 1 346,51грн, розраховані за період з 02 травня 2022року по 02 травня 2025року.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не надано жодного розрахунку заявленої суми заборгованості станом на 20 липня 2020року, з чого було б можливо зробити висновок про наявність заборгованості, її період, чи сплачувались кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом.
Суд зазначав, що у матеріалах справи відсутні докази направлення претензії на адресу ОСОБА_1 , доказів того, що відповідачем була отримана претензія, або вона повернулась на адресу відповідача «за відсутністю адресата за вказаною адресою» матеріали справи не містять також не містять доказів письмового повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в умовах чи тарифах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів Товариство обґрунтовувало наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитним договором №200524250 від 07 травня 2016року, в яких умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його підпис.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Товариству не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Водночас, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.
Згідно умов Заяви (оферти) №200524250 від 07 травня 2016року, кредитний ліміт становить 11 100,00грн, максимальна ставка по ліміту 58,8%річних.
Відповідно до умов передбачених в довідці про умови кредитування та тарифах по продукту, строк кредитування складає 5 років, процентна ставка за кредитом 58,8% річних.
Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в Заяві (оферті), довідці про умови кредитування та тарифах по продукту, що особисто підписані відповідачем.
Підписанням зазначених документів без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач підписав ці документи, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.
Зміст зобов'язання в наведених документах викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Заяв позичальника, наданої Товариством банківської виписки дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов'язаний повернути із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та на умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальником з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодився з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин були складені заява (оферта), довідка про умови кредитування та тарифи по продукту, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.
Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та відповідно і існування заборгованості за кредитом.
Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов до помилкового висновку, що надані докази не підтверджують вимоги позивача за кредитним договором.
Тож, між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, 20 липня 2020року за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020року, за умовами кредитного договору відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.
Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів.
Підпис відповідача під складовими договору свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до Банку, отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Враховуючи вищевикладене, а також доведеність невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду виписку по рахунку.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.
Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов'язаннях та їх розмір підтверджується Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами та випискою по особовому рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.
Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування розміру заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.
Водночас, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, складає 18 001,76грн, що в декілька разів перевищує заборгованість за тілом кредиту - 8 898,90грн.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 18 001,76грн не є адекватною сумі заборгованості по кредиту у 8 898,90грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.
Виходячи з викладеного, встановивши наявність заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 898,90грн, що не спростовано відповідачем, - суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 8 898,90грн, а також частини обумовлених договором відсотків у розмірі 8 898,90грн.
Щодо вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів виходить з наступного.
В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені статтею 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків відповідно до умов договору.
Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані прострочення і збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Та згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, такі здійснені позивачем за період з 02 травня 2022року по 02 травня 2025року, проте стягнення їх з 24 лютого 2022року є неможливим в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та оскільки воєнний стан в Україні наразі не припинено та не скасовано.
Тож, у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважає, що оскільки відповідач має заборгованість перед позивачем за кредитним договором, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за кредитним договором №200524250 від 07 травня 2016року у вигляді непогашеного тіла кредиту у розмірі 8 898,90грн, а також частини обумовлених договором відсотків у розмірі 8 898,90грн, що разом складає 17 797,80грн.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складаються із судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 2 705,15грн (17 797,80 / 39 844,13 х (2422,40+3633,60) = 2 705,15грн).
Щодо витрат Товариства на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, слід зазначити, що на підтвердження цих витрат до позову було додано копії наступних документів: Договір №26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024року; Додаткову угоду до Договору №26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024року; детальний опис виконаних робіт, за яким адвокатом Міньковською А.В. було підготовлено позовну заяву про стягнення кредитної заборгованості, ціна за такі послуги склала 7 000грн. Тож, Товариство понесло судові витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00грн.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, апеляційний суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача понесених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 17 797,80 / 39 844,13 х 7 000,00 = 3 126,80грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги. Саме такий розмір витрат буде об'єктивним та співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 вересня 2025року- скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №200524250 від 07 травня 2016рокув розмірі 17 797,80грн, яка складається з 8 898,90грн - заборгованість за тілом кредиту; 8 898,90грн - заборгованість за відсотками.
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 705,15грн та витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 3 126,80грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2025року.
Судді: