Справа № 752/18060/22
Провадження № 2/752/478/25
17 листопада 2025 року Голосіївський районний суд в м.Киэва в склады:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Зінченка Д.В.
представника позивача - ОСОБА_1
представників відповідача 2- Шайко С.В.
представника відповідача 3- ОСОБА_2
третьої особи- ОСОБА_3
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у м.Києві, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації земльної ділянки, суд
Позивач у грудні 2022 року звернувся до суду з позовом і, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від січня 2023 року, просить:
1) визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право постійного користування частиною земельної ділянки площею 2 310 кв.м. по АДРЕСА_1 ;
2) визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 право постійного користування частиною земельної ділянки площею 2 310 кв.м. по АДРЕСА_1 ;
3) скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0, 1 га (кадастровий номер 8000000000:90:099:0011, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка ), категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Посилається в позові на те, що він є власником частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
Власником іншої частини будинку є ОСОБА_3 .
Будинок збудований у 1942 році його бабою ОСОБА_8 та дядьком на місці згорілого будинку та згідно з рішенням виконавчого комітету Московської районної ради народних депутатів трудящих у м.Києві від 29 січня 1962 року №170 було передано їм у власність.
Право власності на частину домоволодіння підтверджується Свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 19 березня 1962 року, виданим виконавчим комітетом районної ради депутатів трудящих м.Києва, та Свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 24 грудня 1998 року, виданим Держадміністрацією Харківського р-ну м.Києва.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його баба померла і належну їй частину будинку успадкувала його мати ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати і належну їй частку в будинку в рівних частках успадкував він та його батько ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько, після смерті якого він успадкував належну йому 1//4 частку будинку.
Будинок розташований на земельній ділянці розміром 2 310 кв.м., однак у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку ні його бабою, ні батьками зареєстровано не було.
З урахуванням цього вважає, що земельна ділянка перебуває в його постійному користуванні, оскільки фактично успадкована разом із домоволодінням, зберігаючи при цьому свій правовий титул.
Відповідно до Технічного паспорта Київського міського БТІ від 12 серпня 1998 року домолодіння розташоване на присадибній земельній ділянці площею 2 310 кв.м., з них 104 кв.м. під житловими приміщеннями, 104 кв.м. під нежитловими, та 2 057 кв.м. під городом.
Такий же розмір земельної ділянки зазначений і в Технічному паспорті від 17 серпня 2016 року.
Право приватної власності на присадибну земельну ділянку ні бабою, ні його батьками зареєстровано не було, хоч він та його родина використовували її за цільовим призначенням.
На момент набуття права власності на будинок законодавством передбачалося одночасний перехід разом із правом власності на будівлю і право користування земельною ділянкою без зміни її цільово призначення.
З урахуванням цього вважає, що частина земельної ділянки перейшла до нього в силу положень статті 120 ЗК України, статей 377 та 1268 ЦК України в порядку спадкування за законом із збереженням при цьому свого правового титулу - право постійного користування.
05 листопада 2021 року йому стало відомо, що 07 жовтня 2021 року частину присадибної земельної ділянки площею 0, 1 га, що перебуває в його постійному користуванні, було зареєстровано в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 04 жовтня 2021 року , розробником якого було ТОВ »Терра Проект», якій було присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:099:0011 та адресу: АДРЕСА_1 .
Ця земельна ділянка накладається на частину земельної ділянки , яка перебуває в його постійному користуванні.
Земельна ділянка з даним кадастровим номером була зареєстрована за клопотанням відповідача ОСОБА_5 від 03 листопада 2020 року до Київськї міської ради.
16 грудня 2020 року в Міському земельному каастрі було зареєстровано заяву-повідомлення про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З метою належного оформлення права на земельну ділянку він 12 жовтня 2020 року звернувся до приватного нотаріуса КМНО Рафалович-Полегойко В.Ф., однак йому було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки вона знаходилася в постійному користуванні спадкодавця, а не у власності.
Зазначає, що відповідно до статті 15 ЗК Української РСР 1970 року земля надавалася тимчасове або безстрокове користування без встановленого строку.
Із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 вересня 2016 року вбачається, що його мати прийняла спадщину після своєї матері ОСОБА_8 шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, проте не оформила спадкові права.
Таким чином, відповідно до статей 548, 549 ЦК Української РСР 1963 року спадщина належала його матері з моменту її відкриття.
Це підтверджує і перехід до неї права користування частиною спірної земельної ділянки.
Після набрання чинності ЗК України 1990 року за його матір'ю залишилося право постійного користування даною земельною ділянкою у вказаному розмірі, яке було набуте за ЗК Української РСР 1970 року.
01 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України 2001 року.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України передбачено обов'язок постійних землекористувачів переоформити таке право відповідно до порядку, встановленого ЗК України.
В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року ця норма визнана неконституційною.
Тобто, право постійного користування, набуте до 01 січня 2002 року, не втрачалося внаслідок його непереоформлення і зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо земельної ділянки у відповідність до вимог закону.
З урахуванням цього вважає, що відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України в редакції станом на 2016 рік, при переході до нього права власності на будинок перейшло і право власності, право користування земельною ділянкою.
Вважає, що після смерті батьків він успадкував разом із частиною будинку і частину прилеглої земельної ділянки.
Оскільки батьки не зареєстрували своє право на частину земельної ділянки, він не може оформити правовстановлюючі документи, хоч і прийняв спадщину.
Крім того, вважає, що державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0, 1 га з кадастровим номером 8000000000:90:099:0011, що накладається на частину наявної в його користуванні земельної ділянки, суперечить вимогам закону і порушує його права, як землекористувача.
Земельна ділянка, яку намагається отримати у власність відповідач, є частиною земельної ділянки площею 2 310 кв.м., яка з 2017 року перебуває в його безстроковому користуванні.
Таким чином, державна реєстрація має бути скасована, оскільки сам факт державної реєстрації не припиняє його право користування.
Крім того, відповідач не був користувачем земельної ділянки і Київська міська рада не приймала рішення про надання дозволу на розробку проектної докмуентації.
Він не погоджував відповідачу межі земельної ділянки, а відповідно до листа Департаменту містобудування від 09 червня 2022 року відомостей про присвоєння поштової адреси житлового будинку АДРЕСА_2 не зафіксовано.
Таким чином, документація ТОВ »Терра Проект» розроблена з порушеннями вимог закону, а отримана ним у спадок земельна ділянка не може бути самовільно вилучена у нього.
Державна реєстрація земельної ділянки на підставі виготовлених даним товариством документів порушує його права та інтереси.
З урахуванням викладеного, просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 12 грудня 2022 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 13 січня 2023 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачам та третім особам копію позовної заяви з додатками.
Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для подання відзиву, третім особам пояснень на позов.
10 травня 2023 року подав відзив представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, яким проти позову заперечує.
Посилається на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідав вимогам статті 50 Закону України « Про землеустрій» та в межах спірної земельної ділянки були відсутні зареєстровані інші оформлені у власність земельні ділянки, була проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:099:0011.
Доказів належного оформлення земельної ділянки розміром 2310 кв.м. позивачем також не надано.
Таким чином, державна реєстрація вказаної земельної ділянки проведена з дотриманням вимог закону.
З урахуванням цього вважає, що підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки відсутні.
29 травня 2023 року подав відзив представник відповідача - Київської міської ради, яким проти позову також заперечує.
Посилається на те, що з точки зору закону громадяни не можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів від 24 листопада 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:099:0011 на АДРЕСА_1 не зареєстрована та не обліковується.
Клопотання від фізичних чи юридичних осіб про надання дозволу на розробку проектної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки не надходили, і рішення про надання дозволу на розроблення Київською міською радою не приймалося.
З урахуванням цього, права позивача не є порушеними, а тому просить у позові відмовити.
30 жовтня 2023 року відзив на позов подав представник відповідача Остапенка О.В., який проти позову також заперечує.
Посилається на те, що позивачем будь-яким документом не підтверджено право постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, позивачем не надано також доказів прийняття рішення органами влади про передачу йому земельної ділянки у власність чи постійне користування.
Зазначає, що з точки зору статті 92 ЗК України громадяни не можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.
Будь-яких доказів, що спірна земельна ділянка належним чином оформлена та зареєстрована в Державному земельному кадастрі позивач також не надав.
Просить у позові відмовити.
Третя особа своїм правом не скористалася, пояснень на позов не подала.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала.
Представники відповідачів - Київської міської ради та Остапенка В.В. проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах.
Третя особа позов підтримала.
Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру в м.Києві в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином.
З урахуванням цього, на підставі частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 12, 122 ЗК України та ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітсвзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Судом встановлено, що позивач на підставі Свідоцтв про право на спадщину за законом від 06 вересня 2016 року та 10 жовтня 2017 року є власником частини домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Будинок був збудований у 1942 році його бабою ОСОБА_10 та дядьком на місці згорілого будинку та згідно з рішенням виконавчого комітету Московської районної ради народних депутатів трудящих у м.Києві від 29 січня 1962 року №170 був переданий їм у власність.
19 березня 1962 року виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих ОСОБА_11 видано Свідоцтво про право особистої власності на частину домоволодіння, а Свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 24 грудня 1998 року, виданим Держадміністрацією Харківського р-ну м.Києва, підтверджено право власності на частину домоволодіння баби позивача - ОСОБА_10 .
Відповідно до Технічного паспорта на будинок від 12 серпня 1998 року, виготовленого Бюро технічної інвентаризації, будинок розташований на земельній ділянці розміром 2 310 кв.м., з яких: 149 кв.м. під житловими приміщеннями, 104 кв.м. під нежитловими та 2057 кв.м. під городом.
Цей же розмір земельної ділянки підтверджений і Технічним паспортом від 17 серпня 2016 року.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи і не заперечується позивачем та його пресдтавником, право власності та користування земельною ділянкою у Державному реєстрі речових прав не зареєстровано.
На якій правовій підставі здійснювалося використання земельної ділянки невідомо, і таких даних суду повідомлено не було.
При зверненні до суду позивачем не зазначено та не надано доказів відведення вказаної земельної ділянки його бабі та дядькові, які були її первинними користувачами та власниками домоволодіння, чи набуття іншого права користування нею.
( т.1, а.с. 26 - 52 )
07 жовтня 2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Деражнянському р-ні Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій обл.за заявою ТОВ'Терра Проект» на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок внесенно відомості (здійснено реєстрацію) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:099:0011 площею 0. 1000 га, вид користування - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Господарських будівель і споруд.
Відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки він був розроблений щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа директора ТОВ »Терра Проект» від 06 грудня 2021 року на адвокатський запит з посиланням на дані Державного земельного кадастру земельна ділянка сформована за рахунок земель, не наданих у власність чи користування в межах населеного пункту.
( т.1, а.с. 65 - 96 )
Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(Київська міська державна адміністрація) від 20 червня 2022 року в Міському земельному кадастрі зареєстроване клопотання відповідача ОСОБА_5 від 03 листопада 2020 року до Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку поблизу АДРЕСА_3 , а також заява-повідомлення від 16 грудня 2020 року про розроблення проекту землеустрою.
Рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки АДРЕСА_1 не приймалося.
Крім того, відповідно до листа Департаменту від 24 листопада 2021 року за даними Міського земельного кадастру по АДРЕСА_1 обліковується земельна ділянка площею 0, 09 га, код 90:099:0009, та площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 , код 90:099:0010.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:099:0011 не зареєстрована та не обліковується.
( т.1, а.с. 102 - 103; 111 - 118 )
На момент отримання позивачем спадщини діяв Земельний кодекс України в редакції Закону України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року, який вступив у дію з 01 січня 2002 року, та ЦК України в редакції Закону України № 435-IV від 16 серпня 2003 року, який вступив у дію з 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Перелік суб'єктів, які набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, визначено в частині 2 даної статті.
За змістом даної норми фізичні особи не можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 2 статті 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у діючій редакції було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
В цьому ж рішенні зазначено, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.
Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Тобто, підставою набуття права на земельну ділянку визначено набуття її первинними користувачами в установленому законом порядку відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування.
Звертаючись до суду, позивач вважає набутим своє право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, тобто право, набуте його предками та спадкодавцями.
Земельним кодексом Української РСР в редакції Закону № 2874-VII від 08 липня 1970 року встановлювався порядок, підстави та строки надання земельних ділянок у користування.
Відповідно до частини 1 статті 16 кодексу надання земельних ділянок здійснювалося в порядку відведення.
Згідно з частиною 1 статті 20, статті 21 кодексу право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею.
Видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.
Статтями 22, 23 ЗК Української РСР в редакції Закону № 561-XII від 18 грудня 1990 року визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до статті 7 кодексу користування землею може бути постійним або тимчасовим.
У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У тимчасове користування земля надається Радами народних
депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства.
Звертаючись до суду, будь-яких доказів відведення земельної ділянки та її передачі бабі та в подальшому батькам, позивач не надав, у тому числі для цілей, визначених статею 7 ЗК України.
На підставі чого здійснювалося користування даною земельною ділянкою також не зазначається.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою його спадкодавцям також не видавався.
Таким чином, спадкодавці позивача, не дивлячись на тривалість користування спірною земельною ділянкою, право постійного користування нею у встановленому законом порядку не набули.
Сам факт користування нею протягом тривалого часу, точки зору закону, не є підставою для набуття такого права.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом на нерухоме майно, яке є похідним від права власності.
Таке право підлягає державній реєстрації та виникає з моменту такої реєстрації, якщо воно оформлене після 01 січня 2013 року.
Право постійного користування земельною ділянкою, що виникло до вказаної дати, визнається дійсним за умови, що:
1) його реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення;
2) на момент виникнення такого права діяло законодавство, що не передбачало його обов'язкової реєстрації.
В пункті 5.4 вище приведеного рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року в справі № 5-рп/2005 року зазначено, що поняття «набувають права» за змістом частини 2 статті 92 та частини 1 статті 116 ЗК України припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання громадянами земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають права власності та користування земельними ділянками.
Такого права спадкодавці позивача на момент смерті у встановленому законом порядку не набули.
Таким чином, позивач не міг успадкувати майно, яке не належало спадкодавцям.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019року в справі № 350/67/15-ц громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини 3 статті 152 ЗК.
ЗК у редакції, чинній до 1 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:
1) ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;
2) виготовлення технічної документації на земельні ділянки;
3) визначення меж земельної ділянки в натурі;
4) погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок;
5) одержання у встановленому порядку державного акта на землю;
6) державна реєстрація права власності на земельну ділянку.
Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК.
Що стосується тверджень позивача та його представника в судовому засіданні щодо порушення його прав, суд враховує наступне.
Земельним кодексом Української РСР 1970 року не було передбачено права отримання земельної ділянки у постійне користування фізичними особами.
Право постійного користування земельною ділянкою ЗК України 1970 року було обмежене лише юридичними особами.
В свою чергу, статтею 7 ЗК України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Відповідно до статей 9, 17 та 19 цього кодексу у постійне користування земля надавалася громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із статтями 22 та 23 кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Таким документом є Державний акт, який видавався і реєструвався сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на будинок було отримано ОСОБА_8 та ОСОБА_11 на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної ради народних депутатів м. Києва від 29 січня 1962 року.
При цьому будь-яка інформація про відведення земельної ділянки під будівництво та її розмір відсутня.
Своє право на вказану земельну ділянку спадкодавці позивава в порядку, визначеному Земельним кодексом України 1990 року, також не оформили.
( т.1, а.с. 26 - 30 )
Рішення Конституційного Суду від 22 вересня 2005 року в справі № 5-рп/2005 також підтверджено можливість набуття права на земельну ділянку лише у випадку її первинного отримання громадянами земельної ділянки.
Такого права спадкодавці позивача не набули.
Щодо посилання в позові на судову практику про неможливість припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку статті 141 ЗК України, яке він вважає набутим у порядку спадкування, вона стосується земель селянського (фермерського) господарства, а не фізичних осіб, а тому не може застосовуватися при вирішенні спору.
Що стосується приведеного аналізу підстав та порядку спадкування за ЦК Української РСР 1963 року, суд враховує, що позивач не міг успадкувати право, яке не було набуте спадкодавцями.
Постанова Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі 179/1043/16, приведена позивачем, стосується спадкування земель фермерського господарства, а не фізичної особи, тобто є спором з іншим предметом, а тому в даному випадку також не може застосовуватися.
Приведена позивачем судова практика також стосується справ з іншим предметом спору, яка не може застосовуватися при вирішенні даного спору.
Крім того, у пункті 5.3 зазначеного рішення Конституційного Суду вказано, що положення статті 92 ЗК України не обмежують і не скасовують права постійного користування земельними ділянками, яке набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.
При вирішенні спору суд також враховує наступне.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 681/1039/15-ц стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.
При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами».
У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.
Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.
Тобто, непогодження позивачем меж земельної ділянки при розробленні відповідачем проектної документації за адресою: АДРЕСА_1 , не є порушенням його прав, а сам акт не тягне за собою права власності на земельну ділянку.
Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:099:0011 в Міському земельному кадастрі не зареєстрована та не обліковується.
Рішення Київською міською радою про передачу земельної ділянки відповідачу у власність не приймалося.
За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15 та від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17 зазначено, що порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
В постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №128/1243/22 зазначено, що при зверненні до суду особа повинна зазначити суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.
Враховуючи викладене вище, один із основних принципів цивільного судочинства - принцип змагальності, суд приходить до висновку про недоведеність пред'явлених позивачем вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288) зазначено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Враховуюви викладене вище, і решта тверджень позивача судом не можуть бути прийняті до уваги.
Керуючись статтями 548, 549 ЦК Української РСР 1963 року, статтями 15, 16, 377, 1216, 1218, 1219, 1225, 1268, 1296, 1297 ЦК України 2003 року, Земельним кодексом Української РСР редакції Закону № 2874-VII від 08 липня 1970 року, Земельним кодексом України в редакції Закону № 561-XII від 18 грудня 1990 року, Земельним кодексом України в редакції Закону України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року, статтями 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру про визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації земльної ділянки відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич