cправа № 752/9890/25
провадження №: 2-а/752/287/25
03.12.2025 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Позов обґрунтований тим, що 15.04.2025 ОСОБА_1 стало відомо, що відносно нього, майором ОСОБА_2 , т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 винесена постанова АД № 772 від 15.04.2025 про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КпАП України у виді штрафу в сумі 17000 грн, через те, що не перебуває позивач на військовому обліку, тим частим порушив ч.1 ст. 37 «Про військовий обов'язок та службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487. Позивач зауважує, що метою звернення до відповідача було отримання військово-облікового документа для оформлення відстрочки за доглядом за матір?ю позивача, ОСОБА_3 . Також вважає, що не було враховано майновий стан позивача та те, що позивач має проблеми зі здоров?ям. Позивач вважає постанову незаконною і необґрунтованою, а відтак такою, що підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, позивач просить визнати противною та скасувати постанову тимчасово виконуючої обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 АД № 772 від 15.04.2025 про накладення стосовно ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КпАП України у виді штрафу в сумі 17000,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення щодо позивача.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.05.2025 відкрито провадження та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Суд, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті на предмет їх належності, допустимості, достовірності у їх сукупності, вважає необхідним задовольнити позов, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Судом встановлено, що 15.04.2025 постановою АД № 772 тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
У відповідності до протоколу про адміністративне правопорушення від 15.04.2025, вказано суть правопорушення, а саме 03.04.2025 о 15:58 встановлено, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку, тим самим порушив вимоги ч. 1 ст. 37 «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою кабінету міністрів України від 30.12.2022 № 1487, чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 КпАП України.
Вбачається також, що у вказаних протоколі та постанові відсутні підписи позивача.
Позивач в обґрунтування позовних вимог з поміж іншого зазначив про те, що відповідачем не було враховано майновий стан позивача, саме те, що на даний час він є безробітним. Також не було враховано, що позивач має проблеми зі здоров'ям з 1999 року, діагноз вказаний у огляді сімейного лікаря ОСОБА_5 КНП «Центра первинної медико-санітарної допомоги № 1 Голосіївського району м. Києва» та довідці № 2025-0403-1435/2. Метою звернення позивача до відповідача було отримання військово-облікового документа для оформлення відстрочки за доглядом за матір'ю позивача ОСОБА_3 , так як матір позивача потребує операцію імплантації колінних суглобів. Крім того, зазначив, що матір є опікуном над недієздатним сином ОСОБА_6 , 1970 р.н., рідного брата позивача й на момент реабілітації після операції, матір позивача фізично не зможе належним чином доглядати за недієздатним сином ОСОБА_7 , тобто буде необхідність за доглядом рідного брата позивача. Батько позивача ОСОБА_8 , 1946 р.н. є інвалідом 2-ї групи, фізично не зможе надати належний догляд за матір'ю позивача й рідного брата позивача. Рідна сестра ОСОБА_9 є інвалідом 1-ї групи, фізично не зможе надати належний догляд за матір'ю й рідним братом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 03.04.2025 діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ стадії, 3 ступеню, ризик 3, СН 0 ступеню. На підставі ст. 39-б графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1,8 ТДА визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 № 2025-0403-1435/2 від 03.04.2025.
Разом з цим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження відвідування територіального центру з метою взяття на військовий облік або оновлення даних у застосунку «Резерв+» на виконання вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
24 лютого 2022 року відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Диспозиція ч.3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Стаття 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» містить положення про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У статті 210-1 КУпАП (в редакції з 19.05.2024, чинній на час вчинення оскаржуваної постанови) встановлено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, а зокрема за: - порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку (ч.1); - повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню (ч.2); - вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (ч.3).
Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У пункті 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема: - перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; - прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервісті - особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік; - особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Разом з тим, варто зауважити, що всупереч твердженням позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, останнім не надано належних доказів тому, що ОСОБА_1 станом на день винесення оспорюваної постанови став на облік у ТЦК та СП за місцем реєстрації, а також не надано доказів на підтвердження тверджень щодо вчасного оновлення даних.
При цьому, позивачем на підтвердження своїх доводів надано до позовної заяви долучено копію постанови АД № 772 від 15.04.2025, копію протоколу № 772 від 03.04.2025, довідку № 2025-0403-1435/2 від 03.04.2025, огляд сімейного лікаря, копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 копію свідоцтва про народження ОСОБА_10 , копію свідоцтва про укладення шлюбу, копію довідки акту огляду медико-соціальною комісією, копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , копію відповіді від Департаменту охорони здоров'я на запит, копію розпорядження № 769 від 07.06.2021, копію посвідчення ОСОБА_7 , копію довідки до акта огляду МСЕК, копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , копію паспортних даних та ОСОБА_1 , що не є доказами, які спростовують обставини, зазначені в оспорюваній постанові.
Згідно із ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 03.05.2018 по справі № 487/2854/17, КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. Триваюче правопорушення це проступок, пов'язаний з тривалим неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом усього часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми.
Проте вбачається, що оскаржувана постанова винесена 15.04.2025 у зв'язку з порушенням позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а отже адміністративне правопорушення вчинено в особливий період.
При цьому, всупереч доводам позивача, останнім не надано доказів неможливості прибути до ТЦК та СП для взяття на облік, а відтак мало місце безперервне вчинення позивачем правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків, тому суд вважає вказане правопорушення є триваючим.
При цьому, суд критично ставиться до твердження сторони позивача про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки доводи позивача спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються та зводяться до намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні вимог позову слід відмовити.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, витрати зі сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 241-244, 246 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з моменту проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Мазур Ю.Ю.