про відмову у відкритті касаційного провадження
04 грудня 2025 року
м. Київ
справа №400/4871/22
адміністративне провадження № К/990/47602/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року
у справі №400/4871/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №142850004781 від 12 серпня 2022 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та до стажу необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах стаж роботи: з 24 квітня 1989 року по 16 липня 1996 року на посаді електрозварника 2-го розряду в ремонтній майстерні Бандурського ремонтно-транспортного підприємства (7 років 2 місяців 23 дні); з 04 липня 1996 року по 08 липня 2001 року на посаді газозварника в Бандурському державному хлібоприймальному підприємстві (пізніше з 08 травня 1998 року - Відкрите акціонерне товариство «Бандурське хлібоприймальне підприємство» після реорганізації), (5 років 5 днів); з 09 липня 2001 року по 02 січня 2003 року на посаді «електрозварник» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «СК Агроекспорт» (1 рік 5 місяців 25 днів); з 03 січня 2003 року по 28 травня 2003 року на посаді газоелектрозварника 4-го розряду (4 місяці 27 днів); з 27 листопада 2003 року по 18 червня 2007 року на посаді електрозварювальника 4-го розряду в Первомайській філії Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» (дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор»), (3 роки 6 місяців 23 дні); з 15 липня 2008 року по 01 грудня 2008 року на посаді електрогазозварювальника 4 розряду в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бандурський елеватор» (4 місяці 17 днів); з 22 жовтня 2009 року по 14 червня 2010 року на посаді зварника за строковим трудовим договором в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління №77» (7 місяців 24 дні); з 21 липня 2011 року по 11 липня 2022 року на посадах електрогазозварювальника та електрогазозварника в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бандурський олійноекстраційний завод» (10 років 4 місяці 13 днів), усього: 29 років 23 дні стажу необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з 05 серпня 2022 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №142850004781 від 12 серпня 2022 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, працю на посадах електрозварника на автоматичних і напівавтоматичних машинах, електрозварника та електрозварники ручної зварки, електрогазозварника періоди з: 24 квітня 1989 року по 16 липня 1996 року в ремонтній майстерні Бандурського ремонтно-транспортного підприємства; 04 липня 1996 року по 08 липня 2001 року в Бандурському державному хлібоприймальному підприємстві (з 08 травня 1998 року реорганізовано - Відкрите акціонерне товариство «Бандурське хлібоприймальне підприємство»); 09 липня 2001 року по 02 січня 2003 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «СК Агроекспорт»; 03 січня 2003 року по 28 травня 2003 року; 27 листопада 2003 року по 18 червня 2007 року в Первомайській філії Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України»; 15 липня 2008 року по 01 грудня 2008 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бандурський елеватор»; 22 жовтня 2009 року по 14 червня 2010 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління №77»; 21 липня 2011 року по 11 липня 2022 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бандурський олійноекстраційний завод».
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1984,80 грн.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 19 листопада 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №400/4871/22, які передбачені частиною п'ятою статті 328 КАС України: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №400/4871/22, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Також, перевіркою змісту касаційної скарги Судом встановлено, що скарга не містить посилань та належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, які визначені частиною четвертою статті 328 КАС України, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №400/4871/22 та свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги.
В цілому мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначеного висновку.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною четвертою та частиною п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі не зазначено, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 18 лютого 2025 року у справі №560/8659/24, від 16 квітня 2025 року у справі №120/6789/24, від 08 липня 2025 року у справі №440/14074/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №400/4871/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
С.М. Чиркін