02 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/12307/24 пров. № А/857/31609/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Друзенко Н.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо обмеження з 14.04.2024 його пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому з 14.04.2024 пенсію відповідно Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) без її обмеження максимальним (граничним розміром).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, не вправі застосовувати вказане рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 по справі №4-р(І)/2024 до правовідносин, які виникли до його прийняття та з урахуванням відстрочення втрати чинності (визнання неконституційною норми), що встановлено самим рішенням, а саме - через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач 19.08.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив проводити виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром
Листом від 18.09.2024 відповідач повідомив позивачу, про те, що рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 дійсно визнано таким, що не відповідає Конституції України припис першого речення частини 3 статті 67 Закону №796. Водночас, у зв'язку із цим безпосередньо до статті 67 вказаного Закону Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні, будь-які зміни (доповнення) не внесено, дію будь-якого положення Закону №796 не скасовано, не змінено, не доповнено, не зупинено, не встановлено іншого порядку виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, чи інших розмірів виплат для зазначених осіб. А тому пенсія позивачу з 01.03.2024 виплачується в розмірі 23610,00 грн, тобто з обмеженням на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, відповідно до частини 3 статті 27 Закону №1058-IV та частини 3 статті 67 Закону №796.
Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії позивача від 28.02.2024 розмір пенсії позивача з 01.03.2024 з надбавками складає 26138,60 грн, однак у зв'язку з обмеженням її максимальним розміром виплачується відповідачем лише у розмірі 23610,00 грн.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що застосувавши обмеження максимальним розміром відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначений чинним законодавством.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію
Відповідно до ч.1 ст.54 Закону №796, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Визначальним питанням для вирішення цієї справи є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону №796.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668), який набрав чинності 01.10.2011.
Згідно ст.2 Закону №3668, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668 були внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до ст. 67 Закону №796, а саме : частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ч.3 ст.67 Закону №796 (у редакції до 20.03.2024) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668, зокрема, Закону №796, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.09.2023 по справі №120/1602/23, від 15.11.2023 по справі №120/6735/23.
Водночас, 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону №3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796 зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796 зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №2-р(II)/2024 від 20.03.2024 припис статті 2 Закону №3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796 зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 цього Закону зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 20.03.2024 (дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р(II)/2024 від 20.03.2024), приписи статті 67 Закону №796 не містять норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Також припис статті 2 Закону №3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796, зі змінами, визнано неконституційними.
З урахуванням викладеного, по 19.03.2024 включно припис статті 2 Закону №3668, що поширює свою дію на Закон №796, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню.
Натомість, починаючи з 20.03.2024 відсутні підстави для обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону №796 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки рішенням Конституційного Суду України №2-р(II)/2024 від 20.03.2024 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону №3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796 зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що обмежуючи з 14.04.2024 розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, відповідач діяв протиправно, оскільки з 20.03.2024 відсутні правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з огляду на Рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року по справі №460/12307/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук