Справа № 580/651/25 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача відносно ОСОБА_1 щодо розгляду рапорта; зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 23травня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що на його утриманні знаходиться батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І групи безтерміново, та потребує постійного стороннього догляду. Позивач маючи законні підстави для звільнення з військової служби, надіслав рапорт на командира ВЧ НОМЕР_1 від 17.12.2024 Укрпоштою рекомендованим листом з описом вкладеного. Проте відповідачем було проігноровано рапорт та повернуто конверт позивачу на адресу реєстрації без розгляду.
Таким чином, виникла бездіяльність відповідача.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
17.12.2024 позивач засобами поштового зв'язку направив до військової частини рапорт із доданими документами на звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а саме за підпунктом "пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Вважаючи, що відповідач протиправно відмовився отримувати вищезазначене поштове відправлення із рапортом на звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи відсутність доказів належного звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби до ВЧ НОМЕР_1 та відповідно його отримання останнім, зазначені документи не досліджувалися, відповідачем не надана правова оцінка таким документам, тому позов не підлягає до задоволення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Згідно статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина сьома статті 26 Закону № 2232-XII).
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі. (пункт 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735).
Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз'яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов'язані здійснити розгляд відповідних документів.
З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
Як свідчать матеріали справи 17.12.2024 позивач засобами поштового зв'язку направив до військової частини рапорт із доданими документами на звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а саме за підпунктом "пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Докази отримання ВЧ НОМЕР_1 вищезазначеного рапорту позивача в матеріалах справи відсутні.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст.72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, згідно з ч.ч. 1, 2 статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд першої інстанції правильно вказав, що в матеріалах справи відсутні докази вручення військовій частині рапорту про звільнення зі служби.
У позовній заяві позивач зазначив, що поштове відправлення повернуто йому назад без вручення його відповідачу оператором поштового зв'язку.
Позивач вважає, що командир ВЧ протиправно відмовився отримувати конверт з рапортом.
Водночас будь яких доказів на підтвердження вказаних обставин, останній до суду не надав.
Посилання позивача на наявність у нього повного пакету документів, який надає право на звільнення з військової служби, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в даному випадку суд не вирішує питання повноти зібраного позивачем пакету документів до рапорту про звільнення.
Суд першої інстанції правильно вказав, що під час розгляду цієї справи судом не досліджується та не встановлюється право позивача на звільнення з військової служби, оскільки долучені копії документів повинні бути надані відповідачу разом із відповідним рапортом та знаходитися у відповідача під час розгляду рапорту. Враховуючи відсутність доказів звернення позивача із рапортом про звільнення до ВЧ зазначені документи не досліджувалися, відповідачем не надана правова оцінка таким документам.
При цьому, позивач не позбавлений права звернення в установленому порядку до відповідача із відповідним рапортом про звільнення із наданням підтверджуючих документів в обґрунтування поданого рапорту для відповідного розгляду відповідачем і вже в разі не розгляду та неприйняття рішення по отриманому відповідачем рапорту звернутися до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту наявності протиправної бездіяльності з приводу розгляду рапорту позивача про звільнення, відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю.Коротких