Справа № 580/2603/24 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Сорочка Є.О.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про:
визнання протиправною бездіяльності щодо розрахунку йому одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової допомоги на оздоровлення за період з 2015 року до 2021 року без урахування індексації грошового забезпечення;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому суму одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової допомоги на оздоровлення за період з 2015 року до 2021 року з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у поліції у період з 07.11.2015 до 30.06.2021 на посаді заступника начальника 3-го відділу управління ГУНП в Черкаській області, однак, відповідач під час обчислення вказаних вище видів грошового забезпечення не взяв для розрахунку індексацію грошового забезпечення. Тому, 09.11.2023 звернувся до нього із заявою та просив нарахувати та виплатити вказані вище види грошового забезпечення з урахуванням індексації. Відповідач листом від 05.12.2023 відмовив у задоволенні заяви.
Ухвалою суду від 19 березня 2024 року суд залишив позовну заяву без руху.
21.03.2024 на адресу суду надійшла заява вх.№ 14578/24 позивача на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви вх. від 21.03.2024 №14578/24 ОСОБА_1 про усунення недоліків. Повернуто його позовну заяву до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження на 03.12.2025.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення здійснюється на підставі рапорту поліцейського, тобто позивач звертаючись з відповідним рапортом за період з 2015 року до 2021 року міг знати про порушення своїх прав. Доводи позивача щодо звернення до відповідача до закінчення трирічного терміну після звільнення, передбаченого п.11. Розділу 1 Порядку №260 судом першої інстанції не враховані та відхилені. Крім того, не підтверджені та не мають преюдиційного значення факти в доводах позивача щодо наявності відкритих Черкаським окружним адміністративним судом справ за аналогічних підстав.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції мав врахувати те, що предметом спору між сторонами є виплата одноразової грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації за період, у який норми статті 233 Кодексу законів про працю України діяли у двох різних редакціях, а саме до та після 19 липня 2022 року. Отже, строки звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення, на час порушення прав позивача щодо виплати спірних коштів за період 2015-2021 р.р. не застосовувалися.
На переконання апелянта, суд першої інстанції протиправно застосував зворотною силу закону в часі, щодо редакції статті 233 КЗпП України від 19.07.2022 до позивача, оскільки зміст цієї статті з 19.07.2022 звузив права позивача, а не розширив їх, тому у даному випадку, зворотна дія закону в часі відсутня і до спірних відносин має застосовуватися редакція статті, що була чинна на момент виникнення недоплати.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Водночас, норма статті 233 Кодексу законів про працю України, є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте, слід врахувати, що Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України, викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тож, для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Частиною першою статті 58 Конституції України, передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених норм, дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року), положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то, у такому випадку, правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.
Крім того, 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі до вимог про здійснити перерахунок та доплату одноразову грошову допомогу за період 2015-2021 р.р., застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, проте у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також, за для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду у наведеній редакції, суд має перевірити чи було позивача ознайомлено під підпис з розрахунками при виплаті грошового забезпечення/при звільненні зі служби.
Отже, в частині заявлених позовних вимог, позивач не пропустив строків звернення до суду, оскільки нормативне регулювання ст. 233 КЗпП України на той момент взагалі не обмежувало строки звернення до суду. Суд першої інстанції помилково застосував зворотною силу закону в часі, щодо редакції статті 233 КЗпП України від 19.07.2022 до позивача, оскільки зміст цієї статті з 19.07.2022 звузив права позивача, а не розширив їх, тому у даному випадку, зворотна дія закону в часі відсутня і до спірних відносин має застосовуватися редакція статті, що була чинна на момент виникнення недоплати грошового забезпечення, а не липень 2022 року.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за цей період.
Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали припустився порушення норм процесуального права, неповно дослідив всі обставини справи.
Згідно п. ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Тому, наявні підстави для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - скасувати.
Справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Є.О. Сорочко
В.В. Кузьменко