Справа № 740/5081/25 Суддя (судді) першої інстанції: Гагаріна Т.О.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення від 21 серпня 2025 року.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що постановою ПН МЧГ 001800 Ніжинського МВ ДМС України в Чернігівській області від 21 серпня 2025 року про накладення адміністративного стягнення її було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч.1,3 ст.3,9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» п.7. п.18 Порядку, затвердженого ПКМУ №321 від 25.04.2019 та накладено штраф у розмірі 3 400 грн, за те що вона порушила законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме: проживання на території України за недійсним документом (без обміну посвідки на постійне проживання в України серія НОМЕР_1 від 12 серпня 2016 року по досягненню 25-річного віку), з 24 липня 2025 року. Згідно протоколу ПР МЧГ 001814 від 21 серпня 2025 року у неї було вилучено оригінал посвідки на постійне проживання.
З прийнятим рішенням вона не згодна, вважає його незаконним та таким, що не відповідає фактичним обставинам, оскільки вона своєчасно звернулася до територіальних органів підрозділів ДМС України з приводу обміну посвідки на постійне проживання, отже нею дотримано порядок подачі та строки. Вважає, що відповідач допустив щодо неї упередженість. Замість того, щоб роз'яснити можливість надання простроченого паспорту громадянина російської федерації для виїзду за кордон та обміняти посвідку на постійне проживання, на її звернення про обмін посвідки ухвалено рішення про відкликання.
Стосовно паспорту громадянина російської федерації для виїзду за кордон, зазначає, що термін дії паспорту закінчився вже у період воєнного стану, тому продовжити його вона не могла фізично із-за ліквідації установ, які це могли зробити. Отже, це також свідчить про відсутність у неї умислу на вчинення адміністративного правопорушення.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення ПН МЧГ № 001800 від 21 серпня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 203 КУпАП, і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн та закрито провадження по справі.
Стягнуто з Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 605,60 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 2000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, адже позивач належним чином звернувся до органів Державної міграційної служби із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням ним 25-річного віку, та саме через дії відповідача щодо розгляду заяви зумовили порушення позивачем правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що свідчить про відсутність умислу позивача на вчинення вказаного правопорушення та, відповідно, складу адміністративного правопорушення. Позивач при оформлені обміну посвідки на постійне проживання в Україні виконав всі взяті на себе обов'язки, та надав всі необхідні документи протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин. Однак, не зважаючи на це, відповідач прийняв оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, в розріз з принципом правової визначеності та пропорційності, чим порушив права та законні очікування позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає про те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме підпункт 2 пункту 40 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321. Крім того, при прийнятті рішення суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме всупереч частині четвертій статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи послався на обставини, встановлені рішенням суду, яке не набрало законної сили, у порушення частини третьої статті 242 КАС України не надав оцінки всім аргументам відповідача, неналежним чином дослідив докази та встановив обставини справи, порушив вимоги частини четвертої статті 246 КАС України щодо змісту мотивувальної частини рішення суду.
Висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення є безпідставним та спростовується матеріалами справи, а саме копією рішення про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 30.07.2025, яким відкликано документ, що підтверджував право позивача на проживання в Україні. Після відкликання посвідки на постійне проживання позивач проживає на території України без дійсного документа на право проживання (перебування) в Україні, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим частиною другою статті 203 КУпАП. Рішення УДМС у Чернігівській області про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 30.07.2025 є чинним і у встановленому законодавством порядку не скасовувалося.
Посилання суду першої інстанції на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 у справі № 620/9319/25 за позовом ОСОБА_1 до УДМС у Чернігівській області, яке не набрало законної сили, суперечить частині четвертій статті 78 КАС України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, з позовом щодо оскарження відмови в обміні посвідки на постійне проживання позивач до суду не звертався. Незважаючи на це, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності відмови в обміні посвідки на постійне проживання та рішення про відкликання посвідки, які не оскаржувалися позивачем в даній справі та щодо яких відсутнє рішення суду, що набрало законної сили, про визнання протиправними.
Правом подати для обміну посвідки на постійне проживання паспортний документ, строк дії якого закінчився, наділені винятково особи, що належать до певних категорій іноземців, які отримали дозвіл на імміграцію на підставі пункту 9 або 10 частини другої, пункту 1-1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ІІІ, до яких позивач не належить. Матеріалами справи підтверджується, що строк дії оформленого на ім'я позивачки паспорта громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , копію якого позивач додав до свого звернення щодо обміну посвідки на постійне проживання, закінчився 30.08.2022.
Дійсного паспортного документа при зверненні з питання обміну посвідки на постійне проживання позивачем не надано, докази наявності в нього дійсного паспорта відсутні. Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеній обставині, внаслідок чого дійшов безпідставного висновку про виконання позивачем всіх взятих на себе обов'язків та надання ним у встановлений законодавством строк всіх документів, необхідних для обміну посвідки на постійне проживання, що не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Висновок суду першої інстанції щодо відсутності вини позивача у невиконанні обов'язку щодо наявності дійсного паспортного документа іноземця з огляду на повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації є безпідставним, оскільки зазначена обставина не спростовує можливості оформлення нового паспорта за кордоном.
Судом першої інстанції не надано оцінки доводам УДМС у Чернігівській області щодо відсутності доказів на підтвердження вчинення позивачем будь-яких дій з метою оформлення нового паспортного документа шляхом звернення до уповноважених органів у країні громадянської належності або до її дипломатичних установ на території інших держав. Таким чином, з наявних матеріалів справи є підстави дійти висновку лише про бездіяльність позивача стосовно виконання покладеного законодавством України на іноземців обов'язку мати дійсний паспортний документ, натомість докази відсутності у позивача об'єктивної можливості виконати вказаний обов'язок у матеріалах справи відсутні. Проте, суд першої інстанції фактично переклав вину за бездіяльність позивача щодо виконання своїх обов'язків на відповідача, що не відповідає визначеним КАС України засадам рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
21 листопада 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу.
03 грудня 2025 року позивач подав клопотання про стягнення судових витрат.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 березня 2012 року отримала дозвіл на імміграцію в Україну разом із матір'ю ОСОБА_2 , як неповнолітня дитина іммігранта, на підставі п.6 ч.2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-111.
До матеріалів справи долучено копію дозволу на імміграцію в Україну, виданого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженці російської федерації, Приморського краю, м. Уссурійська, громадянці російської федерації, паспорт НОМЕР_4 від 15 червня 2000 року, виданого 252-015, про те, що її на підставі п.6 ч.2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозволено постійно проживати в Україні. Разом з нею дозвіл на імміграцію в Україну отримали її малолітні діти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також долучено копію посвідки на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_5 на ім'я матері, ОСОБА_2 , де вказані діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дана посвідка видана безстроково.
12 серпня 2016 року УДМС у Чернігівській області оформило ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_6 .
Постановою ПН МЧГ 001800 Ніжинського МВ ДМС України в Чернігівській області від 21 серпня 2025 року про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП, на підставі ч.1,3 ст.3,9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» п.7. п.18 Порядку, затвердженого ПКМУ №321 від 25 квітня 2019 року, та накладено штраф у розмірі 3 400 грн.
Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що 21 серпня 2025 року о 10:05 год. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушила законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме проживала на території України за недійсним документом (без обміну посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 по досягненню 25-ти річного віку), з 23 червня 2025 року. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_1 .
Наведеним обставинам передувало закінчення терміну дії паспорту громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_3 (30 серпня 2022 року) та прийняття Управлінням ДМС України в Чернігівській області рішення від 30 липня 2025 року № 45-ПВ про відкликання посвідки на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_1 від 12 серпня 2016 року.
Рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відкликання виданої ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 12 серпня 2016 року оскаржено до суду (11 серпня 2025 року) у справі №620/9319/25.
Не погоджуючись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VІ).
Відповідно до статті 1 Закону №3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Законом України від 07.06.2001 №2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-III) визначено умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Частинами першою та другою статті 5 Закону №3773-VІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині першій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну.
На підставі пунктів 3, 4, 6, 7, 8 Порядку №321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які: досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто; не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет одного з батьків (усиновлювачів), з ким проживають особи на підставі дозволу на імміграцію, опікунів, піклувальників. Посвідка видається строком на 10 років.
У разі втрати або викрадення посвідки іноземцю або особі без громадянства замість втраченої або викраденої оформляється та видається нова посвідка в порядку, встановленому для її обміну. Обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія); 6) набрання законної сили рішенням суду, яким визнано протиправним та скасовано рішення ДМС про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, на підставі якого дозвіл на імміграцію вважається чинним.
Відповідно до частини 2 статті 203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, у межах наведеної статті підлягають з'ясуванню обставини наявності та чинності документів ОСОБА_1 , що посвідчують законність її проживання на території України.
Статтею 283 КпАП встановлено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу(посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 Кодексу).
Згідно з ч.1 статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Відповідно до ч. 4 ст. 256 КпАП при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Відповідно до ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, і іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи та не є спірним, станом на 21 серпня 2025 року термін дії паспорту громадянина російської федерації ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_3 закінчився (30 серпня 2022 року) та посвідка на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_1 від 12 серпня 2016 року була відкликаною на підставі рішення Управлінням ДМС України в Чернігівській області від 30 липня 2025 року № 45-ПВ.
Задовольняючи позовні вимоги суд керувався тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, адже позивач належним чином звернувся до органів Державної міграційної служби із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням нею 25-річного віку, та саме через дії відповідача щодо розгляду заяви зумовили порушення позивачем правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що свідчить про відсутність умислу позивача на вчинення вказаного правопорушення та, відповідно, складу адміністративного правопорушення.
Наведені висновки суду першої інстанції судова колегія не погоджує, та враховує, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 з питань обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 12 серпня 2016 року міграційний орган прийняв рішення від 30 липня 2025 року № 45-ПВ про її відкликання.
Відповідно до частини 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Як встановлено судом з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у межах адміністративної справи № 620/9319/25 заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відкликання виданої ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 12 серпня 2016 року не застосовувались.
Таким чином, станом на дату прийняття постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 проживала на території України за недійсним документом на право проживання (перебування) в Україні.
Висновки суду першої інстанції стосовно неналежного розгляду відповідачем звернення ОСОБА_1 щодо обміну посвідки на постійне проживання та протиправності рішення про відкликання її посвідки на постійне проживання не входять до предмету доказування у межах спірних правовідносин та не охоплені позовними вимогами.
Посилання суду першої інстанції на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 620/9319/25 не є спроможним, оскільки дане рішення не набрало законної сили, відтак не має преюдиційності у межах спірних правовідносин.
Також, як наголошує апелянт, відповідь Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № Ш-102/6/7401-25/7401.5/139-25 від 05 серпня 2025 року за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 від 14 липня 2025 року, про відмову в обміні посвідки на постійне проживання останньою не оскаржено.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, при цьому неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 272, 286, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан