Справа № 320/6601/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
26 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
позивач ОСОБА_1
пр-к позивача Тригуб А.Ю.
пр-к відповідача Черчелюк Д.О.
розглянув у відкритому судовому апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві № 77262240102 від 20.07.2024.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що при поданні податкової декларації про доходи і майновий стан, звіту про контрольовані іноземні компанії та при сплаті ПДФО позивачкою були дотримані вимоги закону, зокрема, сума ПДФО, яка підлягала сплаті позивачкою самостійно, була визначена з урахуванням сплачених податків та зборів за межами України. Натомість, податковим органом за наслідком камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи № 57323/Ж5/26-15-24-01-02-03 помилково не взято до уваги факт сплати суми корпоративного податку, що був фактично сплачений компанією «ГЕТІОН КОРПОРЕЙТЕД ЛІМІТЕД» в розмірі 1 544 164,54 грн. Як наслідок, відповідачем прийнято незаконне податкове повідомлення-рішення № 77262240102, згідно з яким ОСОБА_1 було збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 1 544 164,54 грн. основного платежу та 154 416,45 грн. за штрафними санкціями.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що спірне рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, оскільки прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 02 жовтня 2025 року.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 листопада 2025 року.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Позивач та її представник у судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 травня 2024 року головним державним інспектором відділу адміністрування податків з громадян управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у м. Києві був складений акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи № 57323/Ж5/26-15-24-01-02-03 щодо декларації про доходи і майновий стан за 2023 рік, яка була подана ОСОБА_1 .
У висновках вказаного акту вказано, що при заповненні податкової декларації платником податку порушено:
- п. 167.1 ст. 167 ПКУ відповідно до якого ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, надаруй) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно - правовими договорами;
- п.п. 170.13.2.4 п.п. 170.13.2 п.170.13 ст.170 ПКУ, відповідно до якого сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті з прибутку контрольованої іноземної компанії (як, розподіленого, так і не розподіленого), зменшується на суму корпоративного податку або іншого аналогічного податку, що стягується згідно із законодавством іноземних держав, та фактично сплаченого контрольованою Іноземною компанією, включаючи податки, що були утримані у джерела виплати із суми доходу, отриманого контрольованою іноземною компанією.
Зокрема, вказано, що платником податків занижено суму податкових зобов'язань з отриманого у 2023 році загального річного оподатковуваного доходу в сумі 1 544 164,54 грн.
20 липня 2024 року на підставі зазначеного акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві склало податкове повідомлення-рішення № 77262240102, згідно з яким ОСОБА_1 було збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 1 544 164,54 грн основного платежу та 154 416,45 грн за штрафними санкціями.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернулася із цією позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями ПК України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом IV ПК України, згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа- резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Підпунктом 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування резидента є іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Дохід, отриманий з джерел за межами України, - це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо, інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам (пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Оподаткування іноземних доходів визначано п. 170.11 ст. 170 ПК України.
У разі, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку-отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 %, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України, крім доходів, визначених пп. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПК України, які оподатковуються за ставкою, визначеною пп. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 ПК України, а також крім доходів, визначених пп. 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 ПК України (пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України).
Під час отримання доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент отримання таких доходів (п. 164.4 ст. 164 ПК України).
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що у разі коли дохід отримується фізичною особою - резидентом з джерел за межами України, то сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податків як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому фізична особа зобов'язана подати річну декларацію та сплатити податок (військовий збір) з такого доходу.
У той же час, згідно з пп. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 ПК України у разі, якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.
У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 цього Кодексу, такий платник зобов'язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.
Згідно положень п. 3.2 ст. 3 ПК України, якщо договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою Україні інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовую міжнародного договору.
Так, п. 13.4 ст. 13 ПК України встановлено, що суми податків та зборі межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів правилами, встановленими цим Кодексом. Для отримання права на зарахування та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати в органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країн закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (п. 13.5 ст. 13 ПК України).
Водночас, згідно з п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку на вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірності відомостей, зазначених у Декларації з цього податку.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Наразі, між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08.11.2012, яку ратифіковано 04.07.2013. Набрала чинності для України 07.08.2013 (надалі також Конвенція).
Згідно п.1 ст. 2 Конвенції дія цієї Конвенції поширюється на податки на доходи, що стягуються від імені Договірної Держави або її адміністративно-територіальних одиниць, або місцевих органів влади, незалежно від способу їхнього стягнення.
Відповідно до п.3 ст. 2 Конвенції Податками, на які поширюється дія цієї Конвенції, зокрема є:
a) в Україні:
i) податок на прибуток підприємств; і
ii) податок на доходи фізичних осіб;
(далі - український податок);
b) на Кіпрі:
i) прибутковий податок;
ii) корпоративний податок на прибуток;
iii) спеціальний внесок на оборону Республіки; і
iv) податок на доходи від відчуження майна;
(далі - кіпрський податок).
Пунктом 1 ст. 4 Конвенції встановлено, що Для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі.
Згідно з п.1, 2 ст. 20 Конвенції види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їхнього виникнення, про які не йде мова у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в першій згаданій Державі.
Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до доходів інших, ніж доходи від нерухомого майна, визначеного в пункті 2 статті 6 цієї Конвенції, якщо одержувач таких доходів є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво, і право або майно, у зв'язку з яким одержано дохід, справді пов'язані з таким постійним представництвом. У такому випадку застосовуються положення статті 7 цієї Конвенції.
Відповідно до п.1, 2 ст. 21 Конвенції якщо резидент Договірної Держави одержує дохід, який згідно із положеннями цієї Конвенції може оподатковуватись в іншій Договірній Державі, перша згадана Держава дозволить вирахувати з податку на дохід цього резидента суму, що дорівнює сумі податку на дохід, сплаченій в цій іншій Державі. Такі вирахування у будь-якому випадку не повинні перевищувати ту частину податку з доходу, розраховану до надання вирахування стосовно доходу, який може обкладатись податком в цій іншій Державі.
Якщо відповідно до будь-якого положення Конвенції одержаний дохід, яким володіє резидент Договірної Держави, звільнено від податку у цій Державі, така Держава може, проте, під час нарахування суми податку на залишок доходу такого резидента, взяти до уваги звільнений від податку дохід.
З матеріалів справи вбачається, що у поданій податковій декларації про доходи і майновий стан разом із звітом про контрольовані іноземні компанії за 2023 рік ОСОБА_1 задекларувала контрольовану іноземну компанію «ГЕТІОН КОРПОРЕЙТЕД ЛІМІТЕД» (GETION CORPORATION LIMITED), яка зареєстрована на законодавством Республіки Кіпр.
У вказаному звіті ОСОБА_1 задекларувала: 10 505 537,04 грн. - частину скоригованого прибутку КІК, яка відповідає частці, якою вона володіє; 10 505 537,04 грн. - сукупний дохід, який підлягає оподатковуванню самостійно платником податків; 1 890 996,67 грн. - суму ПДФО зі скоригованого прибутку КІК.
Окрім того, ОСОБА_1 задекларувала: 1 544 164,54 грн. - суму корпоративного податку (іншого аналогічного податку), що стягується згідно із законодавством іноземних держав та фактично сплаченого КІК; 346 832,13 грн. - суму податкового зобов'язання, яке підлягає сплаті платником, що була розрахована як різниця 1 890 996,67 грн. - 1 544 164,54 грн.
26 липня 2024 року ОСОБА_1 сплатила вказану суму ПДФО в розмірі 346 832,13 грн.
Таким чином, колегія суддів враховує, що норми Конвенції, сума податку, сплаченого на Кіпрі, враховується при сплаті податку на доходи в Україні.
У той же час, колегія суддів зауважує, що правомірність оскаржуваного рішення відповідач обґрунтовує виключно тією обставиною, що позивачем не було в повній мірі дотримано процедуру подачі відповідної податкової звітності та не надано копій відповідних підтверджуючих документів. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з положеннями статті 13 ПКУ встановлено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
Згідно з пп. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 ПК України у разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до п. 120.1. ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Тобто, діючим ПК України не передбачено, що внаслідок несвоєчасного подання податкової декларації, або подання неповної чи неточної інформації застосовується відповідальність у розмірі донарахованого контролюючим органом податку.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що вказані висновки акту не відповідають фактичним обставинам вказаної справи, а положення пп. 170.13-1 п. 170.13 ст. 170 ПК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що свідчить про те, що висновки акту перевірки №57323/Ж5/26-15-24-01-02-03 від 30.05.2024 засновані на припущеннях, без врахування усіх обставин та доказів поданих, як до контролюючого органу так і до суду.
Більш того, встановлено, що позивач до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік додала фінансову звітність Компанії та докази сплати корпоративного податку на Кіпрі у загальному розмірі 37 138,75 євро:
- платіжне доручення № 215251515 від 27.12.2023 року на суму 18638,75 євро.
- платіжне доручення № 215643348 від 02.01.2024 року на суму 18500,00 євро.
Сплата Компанією корпоративного податку на Кіпрі у загальній сумі 37 138,75 євро також підтверджуються квитанціями про оплату корпоративного податку за 2023 рік №550422023163382 від 27.12.2023 та № 550422024000194 від 02.01.2024 з апостилем та нотаріально засвідченим перекладом на українську мову.
Загальна сума сплаченого Компанією корпоративного податку на Кіпрі у розмірі 37 138,75 євро еквівалентна сумі 1 544 164,54 грн, яка була вказана у рядку 04 Додатку КІК № 1 до податкової декларації ОСОБА_1 про майновий стан і доходи за 2023 рік.
Таким чином, ОСОБА_1 разом із декларацією про майновий стан і доходи за 2023 рік надавалися документальні підтвердження сплати Компанією корпоративного податку на Кіпрі за 2023 рік.
Таким чином, позивач виконала свій обов'язок щодо документального підтвердження фактичної сплати Компанією корпоративного податку на території Республіки Кіпр.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно з пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.
Відповідно до положень пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі виявлення недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи, відповідач з метою встановлення наявності чи відсутності порушень податкового законодавства за наслідками не отримання відповіді на запит та відсутності відповідних документів щодо підстав зменшення суми річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном повинен був провести документальну позапланову перевірку. Проте, такого запиту не було направлено.
Наразі, з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем проведена відповідна документальна перевірка. Натомість, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту камеральної перевірки №57323/Ж5/26-15-24-01-02-03 від 30.05.2024, який містить необґрунтовані висновки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового-повідомлення рішення №77262240102 від 20.07.2024, яким ОСОБА_1 було збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 1 544 164,54 грн. основного платежу та 154 416,45 грн. за штрафними санкціями.
Отже, з огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Інша частина доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 03.12.2025р.)