04 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9793/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Лук'янчук О.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року у справі №400/9793/24 за позовом ОСОБА_1 до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (нарахування та виплата за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення), за період з 23.07.2021 року по 18.07.2022 року, та з 19.07.2022 року по 30.08.2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;
- зобов'язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (нарахування та виплата за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення) за період з 23.07.2021 року по 18.07.2022 року, та з 19.07.2022 року по 30.08.2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідачем порушено вимоги статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки не виплачено йому при звільненні індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, а тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Більше того, як стверджував позивач, у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 має право на отримання компенсації втрати частини доходів згідно до приписів статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 28 квітня 2025 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (нарахування та виплата за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення), за період з 23.07.2021 року по 18.07.2022 року, та з 19.07.2022 року по 30.08.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Зобов'язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (нарахування та виплата за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення) за період з 23.07.2021 року по 18.07.2022 року, та з 19.07.2022 року по 30.08.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Визнано протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції зазначив, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що грошове забезпечення позивачу не виплачено в день його звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 4 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі - скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що приписи статті 116 та 177 Кодексу законів про працю України є загальними, а тому не поширюються на правовідносини, які виникли під час звільнення особи зі служби цивільного захисту. Так, зазначені особи не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу в органах цивільного захисту, утворених відповідно до законів України, у зв'язку з чим висновок суду попередньої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування положень КЗпП України є хибним.
Також, з посиланнями, зокрема на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 11.05.2023 року у справі №460/786/20, скаржник стверджує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із відповідною заявою у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Так, за наслідками розгляду відповідної заяви власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити заяву та виплатити компенсацію, або відмовити у її виплаті. Відтак, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити компенсацію втрати частини доходів особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", а відповідач не відмовляв у виплаті компенсації, право ОСОБА_1 не порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 проходив службу у 25 державній пожежно - рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, яка перебуває на фінансовому забезпеченні у 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року по справі №4001536/24, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, зокрема:
- зобов'язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2018 року відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 в сумі 27625 грн. 29 коп.
На виконання судового рішення у справі №4001536/24, 30.08.2025 року відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 100 393 грн. 71 коп., що підтверджується копією банківської виписки. (а.с.11)
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини між сторонами склались, зокрема, з приводу відповідальності 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області за невчасний розрахунок при виключені позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою - третьою статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Статтею 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 125 Кодексу цивільного захисту України).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при виключені осіб, які проходять службу в органах цивільного захисту, зі списків особового складу та всіх видів забезпечення не врегульовано положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб, які проходять службу в органах цивільного захисту, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні спірного питання неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України у спірному випадку, та як наслідок безпідставність доводів скаржника в цій частині.
Як слідує з матеріалів справи, на виконання судового рішення у справі №400/1536/24, 30.08.2025 року відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 100 393 грн. 71 коп., що підтверджується копією банківської виписки. (а.с.11)
Судова колегія вказує, що судовим рішенням у справі №400/1536/24, яке набрало законної сили, установлено не проведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення (встановлено невиплату індексації грошового забезпечення).
Слід зауважити, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Більше того, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Беручи до уваги вище наведене, судова колегія уважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги скаржника про відсутність у даному випадку підстав для застосування приписів статті 117 КЗпП України та як наслідок зобов'язання щодо нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Більше того, статтею 117 КЗпП України у редакції чинній до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Колегія суддів зазначає, що зміна нормативного регулювання впливає на його застосування до спірних правовідносин.
Отже, у межах цієї справи до періоду з 23.07.2021 по 18.07.2022 підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19.07.2022, та правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, а з 19.07.2022 - стаття 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022.
Такого підходу під час дослідження аналогічних правовідносин дотримується Верховний Суд розглядаючи справи №380/19103/22, №560/9586/22, №560/687/24, №620/5758/22.
Як установлено апеляційним адміністративним судом, здійснюючи розгляд даної справи в досліджуваній частині правовідносин окружний адміністративний суд дотримався саме наведеного вище підходу, у зв'язку з чим цілком правомірно вказав про необхідність поділу періоду на дві частини, а саме до 19.07.2022 та після 19.07.2022.
За таких обставин, рішення суду попередньої інстанції в цій частині є обґрунтованим та правильним, а доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведені вище висновки суду.
З приводу заявлених позовних вимог щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, судова колегія вказує про таке.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР.
Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно із чинним законодавством.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
З наведеного вище слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно із положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 рішення від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця (прирівняних до них осіб).
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 року у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 року у справі № 560/11895/23.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно із статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту цих норм слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення)).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно до пункту 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
За такого правового регулювання, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (заробітної плати (грошового забезпечення)) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
У справі, що розглядається, апеляційним судом установлено, що індексація грошового забезпечення в сумі 100 393 грн. 71 коп. відповідачем виплачена позивачу 30.08.2024 року в повному обсязі на виконання рішення суду у справі №400/1536/24. (а.с.11)
Разом з цим, як суб'єкт виконання цього рішення, відповідачем не здійснено розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, передбаченої положеннями статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Ураховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, на переконання колегії суддів, позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплат, оскільки рішенням суду у справі №400/1536/24 встановлено факт невиплати вказаного доходу.
При цьому, колегія суддів враховує, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №560/8194/20 (постанова від 02.04.2024 року), у тому числі в частині строків звернення та підстав.
У вказаній справі, Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 року по справі №240/186/20, від 17.11.2021 року по справі 460/4188/20, від 27.07.2022 року по справі 460/783/20, від 11.05.2023 року по справі 460/786/20, та сформулювати такі висновки:
«Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Крім цього, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата уважала, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.».
З рахуванням викладеного вище, помилковими є доводи скаржника, що у випадку якщо позивач не звертався із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", а відповідач не відмовляв у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_1 не порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
З огляду на викладене вище, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року у справі №400/9793/24 за позовом ОСОБА_1 до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.В. Лук'янчук О.І. Шляхтицький