01 грудня 2025 року справа № 580/10344/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу,
15.09.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині:
примусового доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 із порушенням встановленого порядку;
повторної видачі військово-облікового документу;
не вручення мобілізаційного розпорядження особисто під підпис;
формування та включення до команди на відправку до військової частини та не вжиття заходів професійно-психологічного відбору під час повторного призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період;
не врахування працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 обставин, що виключали виконання військового обов'язку у зв'язку із релігійними переконаннями, що також виключали можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.07.2025 №210 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що позивач 20.07.2025 був зупинений невідомими особами у військовій формі та попри надані пояснення і наявність всіх необхідних документів, ці особи із застосування психологічного тиску та примусу, змусили ОСОБА_1 прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, що він виконав у супроводі «наряду», в присутності працівника поліції на власному автомобілі.
У приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 після відмови ОСОБА_1 пройти військово-лікарську комісію, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 помістили ОСОБА_1 в на 4-му поверсі до з'ясування актуальності висновку ВЛК.
Також, 20.07.2025 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 за відсутності жодних правових підстав змінено місце військового обліку позивача із ІНФОРМАЦІЯ_3 на ІНФОРМАЦІЯ_4 , не зважаючи на те, що зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 і позивач ніколи не мав місця реєстрації у м. Черкаси.
21.07.2025 після отримання діючого висновку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.12.2024 №1177, ОСОБА_1 було зачитано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого, останній мав відбути для проходження військової служби до військової частини в Житомирській області.
Позивач повідомив службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що належить до Релігійної організації Свідків Єгови в Україні, і його релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу (одягати військову форму, складати присягу, виконувати військові накази, виконувати будь-яку іншу роботу, яка прямо або опосередковано пов'язана з Міністерством оборони України та Збройними Силами України), а тому він не підлягає призову на військову службу за призовом по мобілізації, так як має право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване положеннями ч. 4 ст. 35 Конституції України, яке в умовах воєнного стану не обмежене та не скасоване. При цьому, наголосив, що раніше подавав відповідні заяви за місцем військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з тим, категорія обліку ОСОБА_1 не змінилася. Згідно даних, що відображені в мобільному додатку «Резерв+» за 21.07.2025, 22.07.2025, 23.07.2025, 01.09.2025 і до теперішнього часу він продовжує залишатися військовозобов'язаним.
22.07.2025 о 14 год. 30 хв. слідчим суддею Соснівського районного суду м. Черкаси Троян Т.Є. було постановлено ухвалу в справі №712/9865/25, якою було зобов'язано відповідальних (посадових осіб), які утримують ОСОБА_1 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 негайно звільнити як такого, який затриманий (утримується) без рішення суду або інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
23.07.2025 близько 11:00 години, ОСОБА_1 було видано новий військовий квиток серії НОМЕР_1 за підписом керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковника ОСОБА_2 , не дивлячись на те, що ОСОБА_1 вже мав діючий військовий квиток серії НОМЕР_2 . У військовому квитку серії НОМЕР_1 зазначено, що ОСОБА_1 взятий на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 20.07.2025, а 21.07.2025 знято з військового обліку (с.22 військового квитка) та зазначено, що позивачу присвоєно військове звання “солдат» наказом №42-ос від 01.07.2025 (с.10 військового квитка), що є недостовірною інформацією, оскільки станом на 01.07.2025 ОСОБА_1 перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідно не мав ніякого відношення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , печаткою якого засвідчено даний запис. Крім того, у п. 13 військового квитка зазначено, що ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби, 09.12.2024 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , тоді як довідка ВЛК від даної дати видана ІНФОРМАЦІЯ_6 , що також свідчить про внесення недостовірних даних.
Таким чином, на переконання позивача, дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо примусового доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 із порушенням встановленого порядку, повторної видачі військово-облікового документу, не вручення мобілізаційного розпорядження особисто під підпис, формування та включення до команди на відправку до військової частини, не вжиття заходів професійно-психологічного відбору під час призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не врахування працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 обставин, що виключали виконання військового обов'язку у зв'язку із релігійними переконаннями, що також виключали можливість повторного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є протиправними.
Ухвалою від 17.09.2025 відмовлено повністю у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 від 11.09.2025 про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 22.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши письмові докази та оцінивши заявлені доводи, суд встановив таке.
Згідно з даними військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , виданого 11.10.2011 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_1 28.04.2023 взятий на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно з довідкою ВЛК від 09.12.2024 №1177, ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підставі с.30-б Графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Відповідно до даних військово-облікового документа, сформованого за допомогою застосунку «Резерв+» 17.07.2025, ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до даних військово-облікових документів, сформованих за допомогою застосунку «Резерв+» 21.07.2025, 22.07.2025, 23.07.2025, 24.07.2025 ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2025 №1/9179, ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2025 №210 призваний на військову службу по мобілізації.
Вважаючи вказаний наказ, а також дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ).
За визначенням ст.1 Закону №3543-ХІІ комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Щодо наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2025 №210 про призов позивача на військову службу по мобілізації.
Суд зазначає, що позивач посилається на наявність у нього релігійних переконань, що, на його думку, не дозволяє проходити військову службу, одягати військову форму, складати присягу, виконувати військові накази, виконувати будь-яку іншу роботу, яка прямо або опосередковано пов'язана з Міністерством оборони України та Збройними Силами України.
Як доказ наявності релігійних переконань, позивач надає суду копію довідки релігійної організації «Центр свідків Єгови» від 10.10.2024 №16382, відповідно до якої ОСОБА_1 з 18.08.2024 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об'єднання свідків Єгови в Україні.
З цього приводу суд враховує, що відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту Конвенція).
Так, відповідно до статті 9 пункту 1 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту статті 9 пункту 2 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Водночас, відповідно до ст.ст.1, 4 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Відтак, проходження альтернативної (невійськової) служби допускається з релігійних переконань виключно замість строкової військової служби.
У контексті наведеного суд звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни.
13.06.2024 при розгляді справи №601/2491/22 Верховний Суд зазначив, що «Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації».
Суд також враховує висновки об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24, в якій досліджувалось питання відмови від виконання обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.
Так, у вказані постанові зазначено таке: «Об'єднана палата зазначає, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації.
Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
На думку об'єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов'язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Як вважає об'єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.
Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Об'єднана палата не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об'єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Об'єднана палата не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
За таких обставин, на думку об'єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
Тому об'єднана палата констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.».
Як установлено судом, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2025 №210 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.
Відтак, посилання позивача на наявність у нього релігійних переконань, як на підставу звільнення від обов'язків проходження військової служби під час мобілізації, на переконання суду, є безпідставним.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
Як установлено судом, згідно з довідкою ВЛК від 09.12.2024 №1177, ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Крім того, позивачем не доведено наявності підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що визначені ст.23 Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, не доведено протиправності спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2025 №210 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, а тому цей наказ не підлягає скасуванню, а дії щодо його видання є правомірними.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині примусового доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 із порушенням встановленого порядку, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1, 8, 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
На підставі підп.1 п.27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Отже, метою виклику до територіального органу комплектування та соціальної підтримки є необхідність уточнення даних, проходження ВЛК та призову на військову службу.
Суд встановив, що відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2025 №1/9179, ОСОБА_1 під час проведення оповіщення запропоновано добровільно прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_2 , на що останній погодився.
Вказане твердження кореспондується з викладеними у позовній заяві фактичними обставинами, що позивач прослідував до ІНФОРМАЦІЯ_2 на власному автомобілі.
Відтак, доводи позивача про його примусове доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 є необґрунтованими, а тому позовна вимога визнати протиправними дії відповідача щодо «примусового доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 із порушенням встановленого порядку» є необґрунтованою.
Стосовно повторної видачі військово-облікового документу, суд зазначає, що матеріали справи містять копії двох військово-облікових документів (військових квитків), оформлених на ім'я позивача:
серії НОМЕР_2 , виданий 11.10.2011 ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
серії НОМЕР_1 , виданий 21.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд зазначає, що відповідно до п.п.1, 2 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559, Військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа», а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).
Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.
Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Суд зазначає, що у військовий квиток серії НОМЕР_1 , який виданий 21.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 , внесено запис про призов позивача 21.07.2025 на військову службу під час мобілізації.
Однак, військовий квиток серії НОМЕР_2 , що виданий 11.10.2011 ІНФОРМАЦІЯ_7 , такого запису не містить.
Вказане, на переконання суду свідчить, що позивач під час вчинення дій щодо його мобілізації та видання наказу від 21.07.2025 №210 (про мобілізацію) не пред'явив військовий квиток серії НОМЕР_2 .
Тому, на переконання суду, позивачу обґрунтовано оформлено військовий квиток серії НОМЕР_1 із внесенням відповідних записів.
Більш того, на переконання суду, оформлення на ім'я позивача військового квитка серії НОМЕР_1 не порушує його прав, а позивач не позбавлений можливості його повернути безпосередньо відповідачу.
Щодо невручення мобілізаційного розпорядження.
Так, відповідно до п.68 Порядку №560 у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Відтак, вручення мобілізаційного розпорядження під час воєнного стану не передбачене, а тому доводи позивача щодо протиправності його невручення не обґрунтовані.
Стосовно формування та включення позивача до команди на відправку до військової частини та не вжиття заходів професійно-психологічного відбору, суд зазначає таке.
Згідно з п.п.91, 92, 94, 97, 98 Порядку №560 відправлення резервістів та військовозобов'язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.
Для збору військових команд та їх відправлення до військових частин (установ) спільними рішеннями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад і районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки утворюються збірні пункти резервістів та військовозобов'язаних на фондах установ та організацій, які мають можливість забезпечити їх роботу.
До складу військових команд включаються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).
На особовий склад військової (зведеної військової) команди відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки оформляється поіменний список (додаток 14) за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який після накладення кваліфікованого електронного підпису керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки надсилається засобами системи електронного документообігу на адресу військової частини (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), до якої відправляється військова (зведена військова) команда.
Роздрукований примірник поіменного списку, який містить придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією, військово-облікові документи, обліково-послужні картки, особові справи, довідки з висновком військово-лікарської комісії про придатність до військової служби за станом здоров'я на кожного резервіста та військовозобов'язаного отримує старший військової команди, який приймає особовий склад військової (зведеної військової) команди у своє підпорядкування.
Старший військової команди несе відповідальність за особовий склад військової (зведеної військової) команди з моменту прийняття його у своє підпорядкування, під час слідування до військової частини або об'єднаного (обласного) збірного пункту та до моменту завершення прийому особового складу військової (зведеної військової) команди військовою частиною або обласним (Київським та ІНФОРМАЦІЯ_8 .
З аналізу наведених норм вбачається, що формування команди на відправку до військової частини з урахуванням професійно-психологічного відбору здійснюється безпосередньо перед відправкою мобілізованих військовослужбовців до військової частини з ТЦК.
Водночас, матеріали справи свідчать, що після видання відповідачем наказу про мобілізацію позивача, він на виконання ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.07.2025 у справі №712/9865/25 покинув приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 і до військової частини для проходження служби відправлений не був.
Відтак, доводи позивача про його включення до команди на відправку до військової частини є необґрунтованими, а позовна вимога про визнання таких дій протиправними не підлягає задоволенню.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що за наявності у позивача висновку про придатність до військової служби (у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони), відсутність у нього підстав для відстрочки, відповідачем правомірно здійснено заходи призову позивача на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із чим правомірно видано відповідний наказ.
Решта доводів позивача, зокрема, щодо обставин прибуття у ТЦК, умов його тримання в приміщенні ТЦК тощо, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а судові витрати - розподілу згідно зі ст.139 КАС України.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ