49005, м. Дніпро, вул. Юрія Горовця, буд. 13, тел. 720-31-13
справа № 201/11515/25
провадження 3/201/3533/2025
27 листопада 2025 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А. розглянувши матеріали адміністративної справи, які надійшли з відділу адміністративної практики департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, не працює, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якого складено протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП,
ОСОБА_1 04 вересня 2025 року о 18 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем «Джилі» державний номерний знак НОМЕР_1 рухаючись в районі електроопори № 09 по вулиці Космічна у місті Дніпрі будучи при цьому в стані наркотичного сп'яніння, а саме тремтіння кінцівок рук, почервоніння обличчя, зіниці очей не реагують на світло, відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у відповідності до встановленого порядку, шляхом відмови від його проходження на вимогу останнього із застосуванням технічних засобів відеозапису, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України та ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 будучи неодноразово належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак до суду не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності, оскільки це буде відповідати вимозі розгляду справи судом в розумні строки, що є складовою права на справедливий судовий розгляд для усіх учасників процесу. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки». Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Смірнов проти України» від 08 листопада 2005 року слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Отже, враховуючи принцип судочинства, зазначені в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, інформація щодо даної справи, у тому числі про дату, час і місце її розгляду, розміщена на офіційному веб-сайті «Судова влада України».
З адміністративних матеріалів встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення інкримінованого йому правопорушення є неповнолітнім.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до змісту ст. 12 КУпАП, адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 13 КУпАП, у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, зокрема, передбачених ст. 130 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника, до зазначених осіб можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП.
Тобто, застосування заходів впливу до особи, що вчинила адміністративне правопорушення у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, передбачених ст. 24-1 КУпАП є правом суду, а не його обов'язком.
Статтею 241 КУпАП передбачено, що за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Заходи впливу, передбачені цією статтею, не є адміністративними стягненнями в розумінні статті 23 цього Кодексу. Вони є альтернативними заходами виховного впливу, які можуть бути застосовані тоді, коли виховання неповнолітнього правопорушника є можливим без накладення адміністративного стягнення у загальному порядку, передбаченому КУпАП
Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП.
Зокрема, відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «О'Галлоранта Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Дослідивши матеріали справи, суд робить висновок про винуватість правопорушника ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність за ст.130 КУпАП.
Отже, проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції є не правом, а обов'язком особи, яка керує транспортним засобом, а відмова від такого огляду є самостійною кваліфікуючою ознакою ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Відповідно до вимог статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Порядок проходження огляду на стан сп'яніння встановлений ст. 266 КУпАП, а також затвердженою спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі - Інструкція). Інструкцією передбачено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Огляд проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, або, у разі відмови водія пройти огляд на місці, лікарем закладу охорони здоров'я.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Так розділом II указаної Інструкції визначено, що за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (пункт 1 Інструкції).
Огляд на місці зупинки транспортного засобу проводиться із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів - у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення (пункт 4 Порядку).
Так, винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності підтверджується: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 443670 від 04 вересня 2025 року; відеозаписами з нагрудної камери патрульного поліції, на якому зафіксовані обставини після зупинки водія ОСОБА_1 , якому було запропоновано пройти огляду на стан сп'яніння, у зв'язку з виявленими у нього ознаками сп'яніння, однак останній відмовився пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, чим в сукупності доводиться, що ОСОБА_1 дійсно вчинив правопорушення за зазначених обставин.
Оцінюючи у якості доказу матеріали зазначеного відеозапису обставин адміністративного правопорушення, потрібно звернути увагу, що відповідні дані, зафіксовані на відео, повністю зіставляються з фактичними обставинами справи, викладеними в протоколі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , які дозволяють безпосереднього пересвідчитися суду у зафіксованих в ньому відомостях, зокрема про те, що в час та місці зазначені в протоколі ОСОБА_1 дійсно знаходився з ознаками наркотичного сп'яніння, а тому підлягав відстороненню від керування та оглядові на стан сп'яніння, який було запропоновано прийти поліцейським під час фіксації на технічні засоби відеозапису, що були закріплені на форменому одязі екіпажу патрульної поліції, що в свою чергу дозволяє зробити висновок про належність та допустимість такого доказу, який відповідно доводить наявність порушень п. 2.5 Правил дорожнього руху України в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на те, що сукупність досліджених під час розгляду справи доказів, що були зібрані патрульною поліцією під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, є чіткими та послідовними, зіставляються та взаємоузгоджуються між собою, то суд робить висновок про достовірність зафіксованих у цих процесуальних джерелах фактичних даних. У зв'язку з доведеністю означених фактів, слід вважати, що всі альтернативні пояснення представлених доказів надзвичайно малоймовірні.
На переконання суду ОСОБА_1 перебуває саме у тому віці, коли у особи формується повага до закону, уявлення про відповідальність та невідворотність покарання за скоєні вчинки.
Водночас суд враховує, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом не маючи права керування таким засобом, при цьому під час керування перебував у стані наркотичного сп'яніння, що свідчить про формування викривленого уявлення про законність та наявність безвідповідального ставлення до небезпеки, що може бути спричинена його діями, в тому числі іншим учасникам дорожнього руху.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що жоден із заходів, передбачених ст. 24-1 КУпАП, не буде дієвий у запобіганні вчиненню ОСОБА_1 адміністративних правопорушень у подальшому, а навпаки укріпить у неповнолітньої особи переконання у власній безкарності, а отже, є обґрунтовані підстави вважати, що останній може допускати подібне надалі, у зв'язку з чим до нього не можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП.
Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року(зі змінами від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що суди не вправі застосовувати адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або його взагалі не мала.
Однак, відповідно до правової позиції об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові ККС ВС від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 (провадження № 51-944кмо23) - особу суд може позбавити права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Отже, Верховним Судом сформовано правову позицію, якою визначено, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Суд наголошує на тому, що внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер правопорушення.
У рішенні «Шмауцер проти Австрії» від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у вигляді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».
У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому, суд під час вирішення питання про позбавлення права керування транспортним засобом порушника враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у Постанові від 04.09.2023 у справі №702/301/20.
Таким чином, враховуючи, що згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про доведеність вини правопорушника в ухиленні особи, керуючої транспортним засобом, від проходження у відповідності до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, тобто у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (в редакції закону, що діяла на час вчинення правопорушення).
При визначені виду і розміру стягнення враховую характер вчиненого правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його вини, майновий стан і обставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність.
З урахуванням викладеного вважаю за необхідне накласти на правопорушника адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави з позбавлення права керування транспортними засобами.
Крім того, відповідно до ст. 4 Закону Україні «Про судовий збір», із змінами та доповненнями, стягнути з правопорушника судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 247 п. 1, 283, 284 КУпАП
Визнати винним ОСОБА_1 у скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на правопорушника адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код отримувача: (код за ЄДРПОУ): 37993783, рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у сумі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Роз'яснити правопорушнику, що штраф має бути сплачений ним не пізніше як через десять днів з дня вручення йому постанови, з наданням до суду в цей строк документа, який підтверджує його сплату. У разі несплати штрафу, постанову про його накладення буде звернуто для примусового виконання, а з порушника стягнуто подвійний розмір штрафу.
Постанову може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: О.А. Антонюк