Справа № 500/5092/25
03 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У 2018 році позивач був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період з 09.07.2018 року по 08.06.2023. Через перебування у місцях позбавлення волі ОСОБА_1 був позбавлений можливості особисто звернутися до органів Пенсійного фонду України або подати заяву про поновлення виплати пенсії. Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, з квітня 2019 року пенсійна виплата була припинена, з 01.06.2025 пенсійну виплату поновлено. Місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 в червні поточного року. Решту боргу за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 буде виплачуватись щомісяця рівними частинами, які будуть додаватися до місячного розміру пенсії. Проте, пенсія за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 виплачуватись не буде.
На переконання позивача, відмова відповідача у здійсненні нарахування та виплати заборгованості по пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 по 31.05.2022 є незаконною, що слугувало причиною звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що оскільки, позивач до органів Пенсійного фонду України не звертався та не отримував пенсію більше ніж 6 місяців, нарахування та виплату пенсії припинено. Позивач стверджує, що через перебування у місцях позбавлення волі був позбавлений можливості звернутися до органів Пенсійного фонду України. ОСОБА_1 був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період 09.07.2018 по 08.06.2023, що підтверджується наказом про умовно-дострокове звільнення. Згідно умов нагляду за умовно-достроковим звільненням зазначена адреса нижче і не може бути змінена без письмового дозволу персоналу нагляду за умовно-достроковим звільненням: ОСОБА_2 (116), 3200 Henry Street, м. Філадельфія, штат Пенсильванія, 19129. Відповідач вертає увагу, що особа, яка засуджена в США не може одержувати пенсійну виплату в час перебування в місцях позбавлення волі, оскільки виплата пенсій при виїзді на постійне проживання за кордон припиняється, якщо немає міжнародної угоди про пенсійне забезпечення. Між Україною та США така угода відсутня. Оскільки заяву подано 29.04.2025, тому виплату пенсії поновлено з 01.06.2025. Місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено позивачу в червні поточного року. Решту боргу за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 виплачуватиметься щомісяця рівними частинами, які будуть додаватись до місячного розміру пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на пенсійне забезпечення, оскільки діяло відповідно до чинного законодавства. Просило відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, суд розглядає справу за межами строків, передбачених ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
ОСОБА_1 був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період 09.07.2018 по 08.06.2023, що підтверджується наказом про умовно-дострокове звільнення.
Як слідує з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.07.2025 №4472-4485/К-02/8-1900/25, згідно з листом наданого АТ "Ощадбанк" від 21.02.2019 №111.14-19/11, пенсія ОСОБА_1 не одержувалась більше як один рік та не надавалась нова заява про виплату пенсії. Тому пенсійна виплата, починаючи з квітня 2019 року припинена, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом №294 від 19.03.2019. Згідно поданої від 29.04.2025 заяви, з 01.06.2025 пенсійну виплату поновлено. Місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 в червні поточного року. Решту боргу виплачуватиметься щомісяця рівними частинами, які будуть додаватися до місячного розміру пенсії.
В інтересах ОСОБА_1 адвокат Калінніков М.О. звернувся до Головного управління пенсійного фонду України із листом з додатками де вказав, що перебування особи у місцях позбавлення волі є поважною причиною та унеможливлює звернення до органів Пенсійного фонду України, та просив здійснити нарахування та виплату заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 з урахуванням відсутності вини позивача у несвоєчасному зверненні.
За результатами розгляду звернення, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 05.08.2025 №1900- 0404-8/36655 повідомило про відмову у здійсненні нарахування та виплати заборгованості по пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, посилаючись на приписи ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Як передбачено ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.
Згідно із ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до вимог ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Відповідно до ст.152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Рішенням від 07.10.2009 № 25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.
Згідно з приписами ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Пічкур проти України" № 10441/06 від 07.02.2014 зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Водночас, за правовою позицією ЄСПЛ, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії", № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" № 68385/10 та 71378/10 від 26.09.2014).
Згідно ч.2 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, у тому числі і військовим пенсіонерам, регулюється нормами Закону №1058-ІV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитись в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період 09.07.2018 по 08.06.2023, що підтверджується наказом про умовно-дострокове звільнення.
Згідно умов нагляду за умовно-достроковим звільненням зазначена адреса нижче і не може бути змінена без письмового дозволу персоналу нагляду за умовно-достроковим звільненням: Guudenzia DRC (116), 3200 Henry Street, м. Філадельфія, штат Пенсильванія, 19129.
Та обставина, що пенсійну виплату позивачу припинено з 01.04.2019 та поновлено з 01.06.2025, відповідно до поданої ним заяви від 29.04.2025, не є спірною.
Як слідує з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 в червні поточного року. Решта боргу за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 виплачуватиметься щомісяця рівними частинами, які будуть додаватись до місячного розміру пенсії.
Разом з тим, відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати заборгованості з пенсії з 01.04.2019.
Приписами ст.55 Закон №2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тобто, із наведеної законодавчої норми слідує відсутність строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку з тим, що пенсійний орган припинив з 01.04.2019 виплату пенсії, яка не є спірною. Відсутній спір і щодо її розміру, складових, перерахунку тощо.
Також, в обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що на даний час між Україною та США відсутній договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Суд вважає за необхідне наголосити, що рішенням від 07.10.2009 № 25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). На підставі чого, доводи відповідача з цього приводу є безпідставними та за практикою ЄСПЛ породжують дискримінацію громадян.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 та зобов'язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 968,96 грн згідно з квитанцією від 27.082025.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мандзій О.П.