Справа №500/5688/25
03 грудня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника Медведєву Марину Вікторівну звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:
скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №104650021612 від 10.04.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати періоди роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003 та з 15.09.2003 по 20.01.2004 до стажу,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та засвідчує його постійне проживання/роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
02.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
10.04.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності за результатом розгляду поданої заяви прийнято рішення №104650021612 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років.
При ухваленні рішення не було враховано періоди трудової діяльності позивача з 01.11.2000 по 01.09.2003 та з 15.09.2003 по 20.01.2004 з підстав порушення Інструкції щодо ведення трудових книжок працівників та відсутності даних у реєстрі застрахованих осіб.
Таким чином, на думку позивача, до страхового стажу безпідставно не включено вказані періоди, що призвело до неправомірної відмови у призначенні йому пенсії на пільгових умовах, передбачених статтею 55 зазначеного вище Закону та стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 03.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визнано проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
03.11.2025 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В заперечення вказує, що 02.04.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
10.04.2025 Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області є уповноваженим органом, який мав право приймати рішення про призначення пенсії позивачу, а прийнявши таке рішення, мав передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за місцем проживання позивача або до іншого територіального органу ПФУ у разі зміни місця проживання пенсіонера для здійснення виплати пенсії.
03.11.2025 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поступив відзив на позовну заяву, де просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.
В заперечення, з посиланням на норми чинного законодавства, зокрема, зазначає, що згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відтак, у 2024 році право на призначення пенсії за віком відповідна до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мають особи за наявності страхового стажу не менше 26 років. Вік позивача 55 років 05 місяців. Страховий стаж особи становить 21 рік 11 місяців 07 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, а саме в розділі "Відомості про роботу" в заголовку не зазначене найменування підприємства та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; період роботи з 15.09.2003 по 20.01.2004, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на даний час відсутнє.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку черговості.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням категорії 4 серії НОМЕР_1 , виданим Київською облдержадміністрацією 02.07.2008.
02.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Для прийняття рішення згідно поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого №104650021612 від 10.04.2025 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років.
Зі змісту спірного рішення видно, що вік заявника 55 років 05 місяців, страховий стаж особи становить 21 рік 11 місяців 07 днів.
За поданими документами до страхового стажу не враховано:
період роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, а саме в розділі "Відомості про роботу" в заголовку не зазначене найменування підприємства та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
період роботи з 15.09.2003 по 20.01.2004, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №796-ХІІ).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Спірним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104650021612 від 10.04.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 26 років.
При цьому зазначено, що згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відтак, у 2024 році право на призначення пенсії за віком відповідна до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мають особи за наявності страхового стажу не менше 26 років. Вік позивача 55 років 05 місяців. Страховий стаж особи становить 21 рік 11 місяців 07 днів.
За поданими документами до страхового стажу не враховано: період роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, а саме в розділі "Відомості про роботу" в заголовку не зазначене найменування підприємства та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; період роботи з 15.09.2003 по 20.01.2004, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 09.01.2000 Дочірнім підприємством "Васко Україна" в спірні періоди позивач:
запис №1 - 01.11.2000 прийнятий на роботу водієм електрокари (наказ №77-к від 01.11.2000)
запис №2 - 01.05.2001 переведено зав складом по плодоовочевій торгівлі (наказ №55-к від 01.05.2001)
запис №3 - 08.08.2002 переведено зав складом по плодоовочевій та цитрусовій торгівлі (наказ №65-к від 07.08.2002)
запис №4 - 01.09.2003 звільнено з роботи за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ №71-к від 01.09.2003)
запис №5 - 15.09.2003 прийнято на роботу охоронником в Приватне підприємство Аудиторська фірма (наказ №34-К від 15.09.203)
запис №6 20.01.2004 звільнено з роботи за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ №3-к від 20.01.2004).
Кожен із записів звільнення з роботи засвідчений підписом уповноваженої особи - директора, інспектора з підготовки кадрів з проставленням відтиску печатки підприємств, вказані документи, на підставі яких внесено відповідні записи.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
У трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58. При цьому працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Не зазначення найменування підприємства в розділі "Відомості про роботу" при внесенні записів до трудової книжки при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Щодо незарахування спірних періодів з 01.11.2000 по 01.09.2003, з 15.09.2003 по 20.01.2004, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то суд зауважує таке.
За положеннями частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 33 статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески
Абзацом 34 статті 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. (абзац 36 статті 1 Закону №1058-IV)
Пунктом 1 статті 14 Закону №1058-IV встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є, роботодавці: зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. (частина перша статті 15 Закону №1058-IV)
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, відтак відсутність сплати згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17 та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином при винесенні рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку №104650021612 від 10.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача спірні періоди роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003, з 15.09.2003 по 20.01.2004 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 09.01.2000.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104650021612 від 10.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та підлягає скасуванню.
В цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Також з метою належного та ефективного поновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003, з 15.09.2003 по 20.01.2004 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 09.01.2000.
Суд зауважує, що належним відповідачем за позовними вимогами позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Отже, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області суд покладає обов'язок зарахувати вказані періоди роботи позивача до страхового стажу.
В даному випадку для встановлення належного відповідача визначальним є те, структурний підрозділ якого пенсійного органу розглядав заяву позивача про призначення пенсії від 02.04.2025.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то суд зазначає таке.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти відповідне рішення.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області як територіальний орган Пенсійного фонду України заяву позивача про призначення пенсії та додані до неї документи не розглядало, рішення не приймало та, відповідно, прав позивача не порушувало. У позові до цього відповідача слід відмовити.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104650021612 від 10.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.2000 по 01.09.2003 та з 15.09.2003 по 20.01.2004 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 09.01.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ: 22933548).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мартиць О.І.