про повернення позовної заяви
04 грудня 2025 року Справа № 480/8962/25
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Прилипчук О.А., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
25.11.2025 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) через представника Попова А.О. звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 10.02.2023 по 13.03.2023 та з 24.03.2023 по 24.04.2023,3 26.04.2023 по 01.06.2023, 18.06.2023 по 22.07.2023, з 23.07.2023 по 16.08.2023, з 24.08.2023 по 03.11.2023.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 10.02.2023 по 13.03.2023 та з 24.03.2023 по 24.04.2023, з 26.04.2023 по 01.06.2023, 18.06.2023 по 22.07.2023, з 23.07.2023 по 16.08.2023, з 24.08.2023 по 03.11.2023 (з урахуванням раніше виплачених сум).
Ухвалою суду від 27.11.2025 у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску.
02.12.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій просить поновити позивачу строк звернення до суду.
Заява обґрунтовується тим, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, визначеної, зокрема, у постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби, а саме: 1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Позивач з 12.03.2022 по 20.03.2024 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 .
Крім цього, в результаті збройної агресії з боку рф проти України після звільнення унеможливило звернутися до суду своєчасно через не роботу відділень Укрпошти, державних органів, банків та постійною загрозою ракетного, балістичного та БПЛА обстрілу.
Також зазначив, що відповідно до статті 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).
Відповідь надійшла 26.09.2025.
Тому просить визнати причину пропуску строку поважними та поновити строк зверненням до суду.
Дослідивши матеріали позовної заяви та доводи заяви представника позивача щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року N 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
До спірних відносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, згідно якої строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).
Відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Таким чином, з 01.07.2023 відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Суд зазначає, що предметом спору по даній справі, зокрема, є нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за період з 10.02.2023 по 03.11.2023.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом засобами поштового зв'язку 22.11.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП.
Тобто вищезазначений період регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Крім того, суд зазначає, що під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому суд наголошує, що в матеріалах позову міститься копія наказу від 20.03.2024 №83 (по стройовій частині), в якому поряд з підставами звільнення позивача, датами його виключення зі списків особового складу також зазначено усі види забезпечення належного позивачу при звільненні.
Отже, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати при звільненні. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки позивача протягом досить тривалого часу, суд не має підстав вважати поведінку позивача у контексті наведених ним мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані перешкоди в реалізації його прав - дійсними, реальними та доведеними.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 200/2237/24.
При цьому з позову та матеріалів позовної заяви судом встановлено, що представник позивача із адвокатським запитом щодо розміру грошового забезпечення за спірний у цьому позові період звернувся до відповідача вперше у серпні 2025 року та у вересні 2025 отримав відповідь на неї.
Наведене свідчить про відсутність у суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Отримання позивачем від відповідача відповіді на наведену заяву також не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення тощо.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, частиною першої цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому застосовуючи зазначені вище правові висновки Верховного Суду, слід дійти висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 123 КАС України, для повернення позовної заяви позивачеві.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії і додані до неї документи - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя О.А. Прилипчук