04 грудня 2025 року Київ справа №640/16007/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дія-НС» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, -
встановив:
До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дія-НС» до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 16.02.2021 № КВ 89/43/АВ/П;
2) визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 02.04.2021 № КВ 89/43/АВ/ТД/ФС-39.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2021 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано документи у відповідача.
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
20.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 20.10.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваних рішень з огляду на відсутність з його боку порушень трудового законодавства.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому Окружному адміністративному суду міста Києва відзиві, наголошує на правомірності своїх дій у межах спірних правовідносин.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 28.01.2021 № 346 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 28.01.2021 № 89 працівниками Головного управління Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин ТОВ «ДІЯ-НС», фактична та юридична адреса: м. Київ, просп. Соборності, буд. 17, прим. 107-4, в якому розташовано бар «Town Cafe».
Під час позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сфері праці у ТОВ «ДІЯ-НС» головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Київській області Руденком О.А. виявлено порушення вимог нормативно-правових актів, що знайшло відображення в акті перевірки від 16.02.2021 за № KB 89/43/АВ та у відповідному приписі від 16.02.2021 № КВ 89/43/АВ/П.
Згідно із зазначеним приписом товариство було зобов'язане усунути порушення ч. 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, а саме те, що товариство використовувало найману працю працівників - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без належного оформлення трудових відносин та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За результатами розгляду вищевказаних акту перевірки та припису Головним управлінням Держпраці у Київській області, відповідно до вимог абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, винесено постанову від 02.04.2021 № КВ 89/43/АВ/ТД/ФС-39 про накладення на позивача штрафу у розмірі 360 000, 00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
- при організованому наборі працівників;
- при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
- при укладенні контракту;
- у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
- при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
- при укладенні трудового договору з фізичною особою;
- при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
- при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
- в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Абзацом першим Порядку № 413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 23 червня 2023 року у справі № 160/1649/22, аналізуючи положення статей 21, 24 та 265 КЗпП України у правовідносинах щодо накладення штрафу за порушення законодавства про працю, дійшов наступних висновків:
- право на працю може бути реалізовано особою шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового договору про працю. Обрання конкретного способу реалізації права на працю залежить не від волі осіб (особи, яка бажає реалізувати вказане право, та особи, яка має потребу у використанні праці/послуг іншої особи), а від характеру правовідносин, які виникли між його учасниками. Зокрема, якщо правовідносини мають ознаки трудових, то саме на роботодавця покладається обов'язок належного оформлення трудових відносин. У зв'язку із цим, посилання роботодавців у такій ситуації на те, що сам працівник наполягав на укладенні цивільного-правового договору, є нікчемним та не звільняє роботодавця від відповідальності, визначеної законом;
- трудовий договір це угода між працівником і роботодавцем, який укладається, як правило, у письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) та інші документи, передбачені законодавством, а роботодавець після укладення такого договору зобов'язаний видати наказ чи розпорядженням про прийняття працівника на роботу та повідомити територіальний орган Державної податкової служби за місцем обліку його як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до Постанови №413 до початку роботи найманого працівника;
- державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному законодавством, такий орган за наслідками державного контролю має право, зокрема, вживати заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за конкретні правопорушення у розмірах та порядку, визначених законом.
- притягнення роботодавця до відповідальності за порушення імперативних вимог статті 24 КЗпП України, а саме, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, відбувається відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України шляхом накладення штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності з договором суборенди № 1/1 від 02.09.2019 ТОВ «ДІЯ-НС» передало частину приміщення 107-04, площею 24, 00 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у суборенду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 (основний вид діяльності згідно з КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування).
Також, 01.02.2021 ТОВ «ГРУПА НОВИЙ СВІТ» у відповідності до договору суборенди №1/2 передало частину групи нежитлових приміщень № 107-03 (входить до площі приміщення бару «Town Cafe»), загальною площею 92, 2 кв.м. за адресою: проспект Соборності, буд. 17, у суборенду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 (основний вид діяльності згідно з КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування).
Тобто, користувачами приміщення на законних підставах є як ТОВ «ДІЯ-НС», так і ФОП ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_8 .
Пни цьому, працівники ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) офіційно прийняті на роботу ФОП ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відповідно до наказу № 1-к від 08.02.2021, про що у встановленій постановою Кабінету Міністрів України № 413 формі повідомлено відповідний орган податкової служби.
Працівник ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) офіційно прийнятий на роботу ФОП ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_5 ) відповідно до наказу № 3-к від 19.10.2020, про що у встановленій постановою Кабінету Міністрів України № 413 формі повідомлено відповідний орган податкової служби.
Таким чином, суд, з огляду на вказані обставини, зауважує про недоведеність факту перебування працівників ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у трудових відносинах з позивачем, зокрема щодо виконання робіт з відома, за дорученням і в його інтересах та отримання заробітної плати від позивача.
Як було зазначено Судом вище, необхідною умовою для накладення штрафу на юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, є докази фактичного допуску працівника до роботи без оформлення з ним трудового договору (контракту).
Водночас, відповідачем не доведено достатніми, належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , які згідно наданих позивачем документів перебувають у трудових відносинах з іншими особами, одночасно перебували у трудових відносинах з позивачем, без їх належного оформлення.
Таким чином, оскаржувані рішення відповідача є протиправними в тій частині, що стосуються неоформлення трудових відносин позивача з ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Вказане, зокрема, свідчить про протиправність постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 02.04.2021 № КВ 89/43/АВ/ТД/ФС-39 в частині визначеного нею штрафу у розмірі 180 000, 00 грн (частина штрафу, визначена за неоформлення правовідносини з 3-ма працівниками).
Щодо доводів позивача про те, що 22.12.2020, 28.01.2021 та 04.02.2021 відповідно до вказаних дат між ТОВ «ДІЯ-НС» та фізичними особами ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_8 ) укладено цивільно-правові договори про надання послуг, що виключає необхідність розповсюдження на правовідносини щодо їх праці положень трудового законодавства, суд зазначає таке.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як вбачається з наданих позивачем цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є послуги прибиральниць та офіціанта.
Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).
В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.
Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що договори, укладені позивачем з вказаними фізичними особами мають ознаки трудового характеру.
Разом з тим, під час проведення перевірки позивач наказів про прийом на роботу та звільнення, особових карток працівників, книги обліку руху трудових книжок, відомостей нарахування та виплати заробітної плати, повідомлень ДПС про прийом на роботу таких працівників не надав.
Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).
Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи встановлені обставини справи, суд зазначає, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту) з фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень в наведеній частині немає.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 835, 00 грн (в частині задоволених позовних вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 16.02.2021 № КВ 89/43/АВ/П в частині порушень, що стосуються використання товариством з обмеженою відповідальністю «Дія-НС» праці таких осіб: Вардумян Ю.П., ОСОБА_6 , ОСОБА_1 .
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 02.04.2021 № КВ 89/43/АВ/ТД/ФС-39 в частині визначеного нею штрафу у розмірі 180 000, 00 грн (сто вісімдесят тисяч гривень).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 10; код ЄДРПОУ 39794214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія-НС» (02160, м. Київ, пр-т Соборності, буд. 17, приміщення 107-04; код ЄДРПОУ 43039649) понесені останнім судові витрати у розмірі 3 835, 00 грн (три тисячі вісімсот тридцять п'ять гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.