04 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11386/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень та карток відмови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» (далі - ТОВ «ЛЕОБРО», позивач) звернулося з позовом до Волинської митниці (далі - митниця, митний орган, відповідач) в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000150/2 від 04.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Волинської митниці №UA205140/2025/000937.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та в порушення положень Митного кодексу України митний орган не навів аргументованих доводів на підтвердження висновків про неповноту відомостей щодо складових митної вартості.
Позивач зазначає, що декларантом на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення було подано усі необхідні документи. Ці документи не містять розбіжностей, що могли б вплинути на невірний розрахунок митної вартості, не містять ознак підробки та відображають усі відомості, що підтверджують ціну товару.
Натомість, зазначені митницею у рішеннях про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийнятті спірних рішень про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву від 20.10.2025 представник відповідача позовні вимоги заперечила та у їх задоволенні просила відмовити. Стверджує, що митний орган правомірно прийняв оскаржені рішення. Відповідач посилається на норми частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України (далі - МК України), відповідно до яких митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Вказує, що під час здійснення митного контролю за митною декларацією було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах і за результатами проведеного опрацювання виявлено ряд розбіжностей. Встановлено, що основні документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтвердженими та піддаються обчисленню, а тому митну вартість товару скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості.
Ухвалою суду від 21.10.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника Волинської митниці про розгляд справи із викликом (повідомленням) сторін (а.с.199-200).
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
10.10.2024 між ТОВ «ЛЕОБРО», як покупцем та компанією «Qingdao O-Shen Indusrty&Trade Co., Ltd» (Китай), як продавцем, було укладено контакт поставки №1010-1. За умовами Контракту поставки №1010-1 (пункти 1.1, 21.1-2.4, 3.1, 3.2, 4.1) продавець зобов'язався виготовити та поставити покупцю товари теплиці садові, садовий інвентар, меблі тощо), а покупець прийняти та оплатити Товари. Валюта контракту - долари США. Загальна вартість договору складає суму усіх інвойсів до цього договору, які є невід'ємними його частинами. Ціни на товар встановлюються для кожної окремої партії та визначаються в інвойсах. Ціни базуються на умовах FOB Qingdao, Китай відповідно до Інкотермс 2010. Умови оплати встановлюються окремо для кожної партії товару та визначаються в додатках до даного контракту. Всі платежі по даному контракту здійснюються покупцем в доларах США на підставі виставлених продавцем інвойсів. Поставка товару здійснюється на умовах FOB порт міста Qingdao, Китай відповідно до Інкотермс 2010, якщо інше не передбачено додатками до даного договору.
Відповідно до п. 2 додатку від 15.10.2024 до контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024 умови оплати за замовленням є наступні:
- 30% вартості товару - передоплата;
- 70% від вартості товару за 2 тижні до прибуття контейнера до порту призначення.
15.10.2024 позивач здійснив замовлення в компанії «Qingdao O-Shen Indusrty&Trade Co., Ltd» (Китай) на партію товару на загальну суму 36 457,15 дол. США, що підтверджується додатком до контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024.
16.10.2024 сторонами контракту №1010-1 було укладено додаткову угоду №1 до контракту. Даною угодою було внесено зокрема, але не виключно, зміни в пункти 3.1 та 4.1 контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024, які викладені в наступній редакції: Умови оплати встановлюються та визначаються в інвойсах на кожну окрему партію товару. Поставка товару здійснюється на умовах FOB порт міста Qingdao, Китай відповідно до Інкотермс 2010, якщо інше не передбачено в інвойсах на кожну окрему партію товару.
02.04.2025 до митного посту з метою імпорту товару «Конструкції будівельні збірні з чорних металів,теплиці: Теплиця фольгована з вік нами LB-6M196.5м3(L300*W300*H200)-130шт, Теплиця фольгована з вікнами LB-6M19W2.5 м3(L300*W200*H200)-50шт,Теплиця фольгова на з вікнами LB-10M196.809м3(L400*W250*H 200)-100шт, Теплиця фольгована з вікнами LB-10M2521.414м3(L400*W250*H200)-249шт, Теплиця фольгована з вікнами LB-10M25W6.0 27м3(L400*W250*H200)-70шт, Теплиця фольгована з вікнами LB-18M1911.2м3(L600*W300* H200)-100шт, Теплиця фольгована з вікнами LB-18M2513.55м3(L600*W300*H200)-100шт, виробник: QINGDAO O-SHEN INDUSTRY & TRADE CO.LTD, CN торговельна марка немає даних»., що ввозився на адресу ТОВ «ЛЕОБРО», подано митну декларацію 25UA205140020970U0. Вартість товару становить 36 457,17 дол. США.
Декларантом до митної декларації додано:
- Пакувальний лист №OS0241227 від 27.12.2024;
- Рахунок-фактура (інвойс) №OS0241227 від 27.12.2024;
- Коносамент №XM241200233 від 01.01.2025;
- Автотранспортна накладна №461586 від 01.04.2025;
- Супровідний документ Т1 №25PL322080NSCWAEK0 від 01.04.2025;
- Декларація про походження товару №OS0241227 від 27.12.2024;
- Банківський платіжний документ, що стосується товару №103 від 21.02.2025;
- Банківський платіжний документ, що стосується товару №75 від 21.10.2024;
- Рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №LS-4635284 від 02.04.2025;
- Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №461586 від 02.04.2025;
- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 16.10.2024;
- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №1010-1 від 10.10.2024;
- Договір про надання послуг митного брокера №ДГ-17/03/25 від 17.03.2025;
- Договір (контракт) про перевезення №12042024-1 від 12.04.2024;
- Договір (контракт) про перевезення №2312/1 від 23.12.2022.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митний орган в електронному повідомленні запропонував подати такі документи: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів; 4) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) виписку з бухгалтерської документації; 7) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товарів; 8) копію митної декларації країни відправлення; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
На електронне повідомлення митного органу декларант 04.04.2025 додатково подав:
- Доповнення до контракту від 16.10.2024 №1;
- Доповнення до контракту від 15.10.2024 № б/н;
- Виписки з бухгалтерської документації від 21.02.2025, від 21.10.2024, від 04.04.2025;
- Платіжну інструкцію від 04.04.2025 №1059;
- Копію митної декларації країни відправлення від 28.12.2024 №425820240001511407.
Також листом №1 від 11.03.2025 декларант повідомив, що додаткові документи надаватись не будуть.
04.04.2025 Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000150/2.
У графі 33 оскаржуваного рішення №UA205140/2025/000150/2 від 04.04.2025 митний орган вказав, що під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів було встановлено, що документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості, не містять усіх відомостей, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності:
- банківський платіжний документ від 21.10.2024 №75 передує виставленому рахунку-фактурі №OS0241227, датою виставлення якої є 27.12.2024;
- в призначенні платежу банківських платіжних документів від 21.10.2024 №75 та від 21.02.2025 № 103 наявна інформація щодо оплати за контракт від 10.10.2024 №1010-1. Згідно п. 2.2 даного Контракту загальна вартість договору складає суму усіх інвойсів до договору, а отже оплату за товар неможливо віднести до оцінюваної поставки товару;
- згідно гр. 44 ЕМД наявна інформація щодо доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 16.10.2024 №1, однак документ не подано до митного оформлення;
- відповідно довідки про транспортні витрати від 02.04.2025 № 461586 наявні вантажно-розвантажувальні роботи, однак дані витрати не зазначені в гр. 21 ДМВ, що свідчить про їх не включення до митної вартості товару. Також, дані витрати відсутні серед найменування послуг, які зазначені в рахунку-фактурі від 02.04.2025 № LS-4635284;
- згідно п. 4.1 договору (контракту) про перевезення від 12.04.2024 № 12042024-1 оплата за цим договором здійснюється на підставі та відповідно до рахунку Експедитора шляхом 100% передоплати до моменту надання послуг та не пізніше банківського дня, у якому рахунок виставлявся до сплати, проте банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних послуг не подано до митного оформлення.
Також у графі 33 оскаржуваного рішення митний орган зазначив:
- згідно п. 6.1 доповнення до контракту №1 від 16.10.2024 вартість тари, упаковки та пакування входить у вартість товару; з огляду на умови поставки FOB, а також п. 6.1 контракту вартість послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт несе покупець, проте інформації про дані витрати та суб'єктів надання таких послуг не подано до митного оформлення;
- експортна декларація не може бути розглянута для перевірки даних, які містяться в копії митної декларації країни відправлення від 28.12.2024 №425820240001511407, оскільки документи мають подаватися митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, згідно ст. 254 МКУ.
У зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товару визначено за резервним методом згідно ст.64 МК України на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС, рівень митної вартості товару №1 - на рівні 3,10 дол.США/кг за ЕМД №UA209230/2025/018190 від 28.02.2025. Митницею за основу для коригування митної вартості взято вартість товару «Теплиця поліетиленова зелена, з вікнами», країна походження CN, імпорт яких здійснено згідно зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, ввезених на умовах поставки FOB Китай, з врахуванням обсягу поставки товару.
Також, Волинська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000937.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частинами першою - третьою статті 52 цього ж Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Як передбачено частинами другою - третьою статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою - третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митного органі. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.
Згідно з частинами першою, другою статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
За приписами частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
На думку суду, виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів, відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товарів, з огляду на таке.
Судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: пакувальний лист №OS0241227 від 27.12.2024; рахунок-фактура (інвойс) №OS0241227 від 27.12.2024; коносамент №XM241200233 від 01.01.2025; автотранспортна накладна №461586 від 01.04.2025; супровідний документ Т1 №25PL322080NSCWAEK0 від 01.04.2025; декларація про походження товару №OS0241227 від 27.12.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару №103 від 21.02.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару №75 від 21.10.2024; рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №LS-4635284 від 02.04.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №461586 від 02.04.2025; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 16.10.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №1010-1 від 10.10.2024; договір про надання послуг митного брокера №ДГ-17/03/25 від 17.03.2025; договір (контракт) про перевезення №12042024-1 від 12.04.2024; договір (контракт) про перевезення №2312/1 від 23.12.2022. Крім того на вимогу митниці декларант додатково подав: доповнення до контракту від 16.10.2024 №1; доповнення до контракту від 15.10.2024 № б/н; виписки з бухгалтерської документації від 21.02.2025, від 21.10.2024, від 04.04.2025; платіжну інструкцію від 04.04.2025 №1059; копію митної декларації країни відправлення від 28.12.2024 №425820240001511407.
На думку суду відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, та документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Суд також звертає увагу, що в порядку частини третьої статті 53, пункту 2 частини п'ятої статті 54 МК України відповідач має право запитувати від декларанта лише ті документи, які необхідні для підтвердження заявленої митної вартості.
Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Разом з тим, повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК України, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив в ряді постанов, зокрема в постановах від 27.03.2020 (справа №540/2605/18), від 06.05.2020 (справа №140/1713/19), від 21.10.2021 (справа №420/4820/19).
В оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товару, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у цьому рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Щодо розбіжності на думку відповідача про те, що банківський платіжний документ №75 від 21.10.2024 передує виставленому рахунку-фактурі №OS0241227, датою виставлення якої є 27.12.2024.
З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3.1 контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024 визначено, що умови оплати встановлюються окремо для кожної партії та визначаються в додатках до даного контракту. На дану партію товару, 15.10.2024 сторони контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024 підписали додаток (додається). Відповідно до пунктів 2 та 3 додатку: - товар оплачується на умовах: 30 % від вартості - передоплата; 70 % від вартості оплачується за 2 тижні до прибуття контейнера до порту призначення; - додаток є достатньою підставою для здійснення ТОВ «ЛЕОБРО» передоплати (30% вартості) за товар.
Так, позивачем здійснило передоплату у сумі 12 168,00 дол. США, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №75 від 21.10.2025, та решта суми - 24 289,15 дол. США, була сплачена ТОВ «ЛЕБРО» 21.02.2025, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №103.
Відтак на думку суду ТОВ «ЛЕОБРО» виконало свої зобов'язання перед компанією «Qingdao O-Shen Indusrty&Trade Co., Ltd» (Китай) щодо оплати вартості партії товару.
Згідно усталеної практики Верховного Суду рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити , на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за наді послуги/придбаний товар, тобто носить інформаційний характер.
Подібний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/19, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 та від 29.04.2020 у справі №915/641/19.
З огляду на вказане позивач правомірно оплатив частину вартості спірного товару до дати виставлення інвойсу№OS0241227. Наданий митному органу контракт поставки №1010-1 від 10.10.2024, додаткова угода №1 від 16.10.2024 до контракту поставки №1010-1, додаток від 15.10.2024 до контракту поставки №1010-1 з урахуванням відомостей інвойсу №OS0241227 від 27.12.2024 давали змогу митному органу пересвідчитися у вартості кожної одиниці товару, яка ввезена на митну територію України та наявності у таких документах розбіжностей. Однак відповідач у приведених вище документах, якими визначено вартість товару, розбіжностей або неточності не виявив. Таким чином, подані декларантом основні та додаткові документи в повній мірі підтверджують вартість ввезеного позивачем товару згідно інвойсу та фактично оплаченою сумою за платіжною інструкцією.
Зрештою, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 по справі №803/3649/15.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 по справі №815/329/17, від 10.04.2024 у справі №826/7085/16, від 19.11.2024 у справі №420/23588/23.
З приводу розбіжностей відповідача про те, що в призначенні платежу банківських платіжних документів №75 від 21.10.2024 та №103 від 21.02.2025 наявна інформація щодо оплати за контракт №1010-1 від 10.10.2024. Згідно п. 2.2 даного Контракту загальна вартість договору складає суму усіх інвойсів до договору, а отже оплату за товар неможливо віднести до оцінюваної поставки товару, суд зауважує наступне.
Окрім платіжних інструкцій в іноземній валюті №75 від 21.10.2024 та №103 від 21.02.2025, контакту поставки №1010-1 від 10.10.2024 із додатковою угодою №1 від 16.10.2024 декларантом до митного оформлення було подано додаток від 15.10.2024 до контракту поставки №1010-1 та інвойс №OS0241227 від 27.12.2024.
В додатку від 15.10.2024 до контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024, інвойсі №OS0241227 від 27.12.2024 на спірну партію товару та в платіжних інструкціях в іноземній валюті №75 від 21.10.2024 та №103 від 21.02.2025 вказані ті ж самі дані, а саме: - посилання на контракт №1010-1 від 10.10.2024; - сума товару, яка становить 36 457,15 дол. США. Тобто розбіжностей в означених документах митним органом не виявлено та давало йому змогу беззаперечно пов'язати платіжні документи із відповідною партією товару.
Вимоги до платіжних інструкцій в іноземній валюті викладені в п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах, що затверджена постановою Правління НБУ №216 від 28.07.2008. Зокрема, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити, зокрема призначення платежу.
Разом з тим, вимог до інформації, яка повинна бути зазначена в графі «призначення платежу» НБУ не наводить. Відтак, платник вправі діяти на власний розсуд при заповненні відомостей про призначення платежу.
Як слідує з платіжних інструкцій №75 від 21.10.2024 та №103 від 21.02.2025 в гр. 70 «Призначення платежу» позивач зазначив: «Номер та дата контракту, вид товарів чи послуг: PREPAYMENT FOR GOODS UNDER THE CONTRACT 1010-1 FROM 10.10.2024».
Вказане свідчить, що грошові кошти в розмірі 36 457,15 дол. США (12 168,00 дол. США + 24 289,15 дол. США) були перераховані на рахунок продавця спірного товару саме за контрактом №1010-1 від 10.10.2024.
Суд зазначає, що відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №810/2784/18.
Поряд з цим, відповідач в оскаржуваному рішенні, не вказав, які саме відомості, на його думку, мали б бути зазначені в гр. 70 платіжної інструкції в іноземній валюті №107 від 18.03.2025, щоб митниця могла ідентифікувати оплату за оцінювану поставку товару.
Щодо твердження відповідача, про те що згідно гр. 44 ЕМД наявна інформація щодо доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 16.10.2024 №1, однак документ не подано до митного оформлення то такі є хибними оскільки до заяви №1 від 04.04.2025, що надана ТОВ «ЛЕОБРО» у відповідь на вимогу Волинської митниці, було долучено додаткову угоду №1 від 16.10.2024 до контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024.
З приводу посилання відповідача про те, що згідно п. 6.1 доповнення до контракту №1 від 16.10.2024 вартість тари, упаковки та пакування входить у вартість товару; з огляду на умови поставки FOB, а також п. 6.1 контракту вартість послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт несе покупець, проте інформації про дані витрати та суб'єктів надання таких послуг не подано до митного оформлення та відповідно до довідки про транспортні витрати №461586 від 02.04.2025 наявні вантажно-розвантажувальні роботи, однак дані витрати не зазначені в гр. 21 ДМВ, що свідчить про їх не включення до митної вартості товару; також, дані витрати відсутні серед найменування послуг, які зазначені в рахунку-фактурі №LS-4635284 від 02.04.2025, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 6.1 додаткової угоди №1 від 16.10.2024 до контракту поставки №1010- 1 від 10.10.2024, товар, що постачається відповідно до контракту, має бути упакований в упаковку, що забезпечує його цілісність під час відвантажень, перевезень та розвантажень. Вартість тари, упаковки та пакування входить у вартість товару.
Аналіз означеного попередньо положення контракту поставки №1010-1 від 10.10.2024 в редакції додаткової угоди №1 від 16.10.2024 дає підстави стверджувати про безпідставність висновку відповідача, що саме на позивача, як покупця, покладено обов'язок оплати вартості навантажувально-розвантажувальних робіт.
Відповідно до міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі (Інкотермс 2010року) франкування - економічні і правові умови, які зумовлюють порядок включення до ціни тих чи інших витрат на транспортування, вантажні роботи, зберігання й страхування вантажів. Отже, ціни залежно від умов постачання товарів відрізняються по видах франко. Ціна «франко» (з італ. franco - букв. вільний) - це комерційний термін, який означає, що продавець бере на себе зобов'язання поставити товар у певне місце за свій рахунок, тобто до ціни продажу будуть включені транспортні, страхові та (у міжнародній торгівлі) митні послуги. Застосування терміну «франко» у сполученні із зазначенням кінцевого пункту доставки продукції означає, що покупець вільний від витрат з транспортування до цього пункту, бо їх сплачує продавець. Кожен вид франко показує, до якого пункту на шляху руху товару від продавця до покупця додаткові витрати включені до ціни за контрактом купівлі-продажу. При цьому пунктом може бути місце виробництва (поле, ферма, завод, будівельний майданчик та ін.), вагон, склад, борт судна, залізнична станція, конкретний населений пункт. FOB (… named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (… назва порту відвантаження) - термін Інкотермс 2010, який означає, що продавець виконав зобов'язання по постачанню, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміну FOB на продавця покладається обов'язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.
Згідно з п. А.6 «Розподіл витрат» Інкотермс-2010 за умовами поставки FОB, продавець зобов'язаний оплатити: а) всі витрати, що відносяться до товару, до моменту його поставки у відповідності з п. А4, за виключенням витрат, що оплачуються покупцем; b) якщо виникне необхідність, витрати по виконанню митних формальностей, що оплачуються при вивозу товару, а також будь-які мита, податки та інші витрати, що оплачуються при вивозі. З урахуванням наведеного, придбаний позивачем товар постачався до порту Qingdao за рахунок компанії «Qingdao O-Shen Indusrty&Trade Co., Ltd» (Китай), означені витрати включено постачальником до ціни товару. Окрім того, у довідці ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» №461586 від 02.04.2025 зазначено, що у вартість міжнародної доставки товару включено навантажувально-розвантажувальні роботи. Вказане відповідає положенням договору №12042024-1 про транспортно-експедиторське обслуговування від 12.04.2024, що укладений між ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» та позивачем, а також вимогам Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Відповідно до підпункту 2.2.5 п. 2.2 розділу 2 договору №12042024-1 про транспортно-експедиторське обслуговування від 12.04.2024, експедитор має право надавати Клієнтові усі види транспортно-експедиторських послуг, у тому числі передбачених ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Положеннями ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» унормовано, що експедитор за дорученням клієнта надає в тому числі інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Відтак, навантажувально-розвантажувальні роботи можуть здійснюватися силами та засобами експедитора за дорученням клієнта. Означені роботи є видами транспортно-експедиторських послуг. В рахунку-фактурі №LS-4635284 від 02.04.2025, що виставлений експедитором, та поданий позивачем до митного оформлення, ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» вказало види та вартість послуг, які були надані ним позивачу з розбивкою на до та після державного кордону України.
Відтак вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, як допоміжних та супутніх перевезенню транспортно-експедиційних послуг, зазначена в складі послуг з міжнародного перевезення за межами України.
Положення чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність» та ЦК України, не містять чітких (виключних) вимог щодо відомостей, які зазначаються в рахунку-фактурі. Зрештою, позивач не може нести відповідальність за відомості, які зазначаються в документах, що видаються надавачем послуг.
Отже, у позивача не було обов'язку подавати до митного оформлення відомості щодо підтвердження вартості навантажувально-розвантажувальних послуг, оскільки такі не надавалися окремо, для їх виконання позивачем не залучалися треті особи. Послуги з навантаження/розвантаження контейнера ХМ241200233 виконані силами та засобами ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» (залучених ним осіб).
Положеннями п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів. Відповідно, надана експедитором довідка про транспорті витрати №461586 від 02.04.2025 є допустимим доказом розміру таких витрат.
Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі №810/2839/17, від 31.05.2019 травня 2019 року у справі №804/16553/14, від 06.09.2019 у справі №815/2501/18 та від 22.08.2019 у справі №810/2784/18.
Також Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 у справі №804/4963/16 прийшов до висновку: «Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що за заявкою № 9646/36127 від 05.03.2016 року, яку подано до митного органу під час митного оформлення партії товару та згідно з рахунками на оплату № 141/1 та № 141/2 від 29.03.2016 року, які містяться в матеріалах справи до послуг перевезення за договором № 02-2015-7 від 02.07.2015 року включено морське перевезення за межами території України, навантажувально-розвантажувальні роботи, ТЕО в порту, авто доставка по території України, винагорода експедитора, що свідчить про включення до митної вартості товару всіх витрат на його транспортування. Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що таким чином спростовуються доводи митного органу щодо ненадання декларантом документального підтвердження включення витрат перевантаження контейнерів з одного транспортного засобу на інший (коносамент № ISTODS000017 від 25.03.2016 року) до митної вартості товару, оскільки навантажувально-розвантажувальні роботи включені до вартості послуг з перевезення».
Подібний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №804/1313/16, від 17.01.2023 у справі №0440/5532/18 та від 21.02.2024 у справі №804/7882/16.
На підставі вищевикладеного судом встановлено, що вартість транспортно-експедиційних послуг включена експедитором ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» до вартості послуг з міжнародного перевезення, та сума таких послуг відображена гр. 20 ДМВ до МД 25UA204140020970U0 від 02.04.2025.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що митний орган не виконав обов'язку щодо зазначення конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а вказані відповідачем сумніви не можна визнати обґрунтованими, позаяк суду не надані докази того, що подані декларантом документи містять розбіжності, у них наявні ознаки підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за товар. Відтак, суд погоджується із доводами позивача про те, що декларантом було подано усі документи, що підтверджують правомірність декларування товару за основним (першим) методом, та які чітко ідентифікують придбаний товар, містять об'єктивні та достовірні дані, не містять дефектів та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв'язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребував додаткові документи у декларанта, а у подальшому, у зв'язку із неподанням додаткових документів, безпідставно прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).
Вказані правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
На думку суду, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що вказані вище розбіжності не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Приписами пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Суд вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, оскільки у ньому, крім номера та дати МД, на підставі якої здійснено розрахунок скоригованої митної вартості товару, будь-яких пояснень щодо коригувань на обсяги партії ідентичних товарів, умов поставки, комерційних умов не наведено.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв'язку із чим з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити.
Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Отже, враховуючи, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення винесена з причини невизнання митної вартості товару за вартістю, визначеною декларантом, та прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів, яке судом визнано протиправним та скасовано, тому вказана картка відмови також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 4844,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №7Е35-АН61-506Р-ТВК8 від 03.10.2025.
Отже, на користь ТОВ «ЛЕОБРО» необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 4844,00 грн.
При вирішенні питання щодо стягнення решти судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу та за послуги перекладу) суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва від 02.10.2025, рахунку №1 до договору, , акту приймання-передачі наданих послуг від 03.10.2025, виписку про рух коштів по рахунку адвокат Нечипорук І.С. надала позивачу правову допомогу в сумі 11 000,00 грн, які оплачені.
Так, пунктом 4.4 договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва від 02.10.2025 визначено фіксовану суму винагороди (11 000,00 грн).
Суд зауважує, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечила щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду у цій категорії справ) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в загальному розмірі 7 844,00 грн (з них: судовий збір в сумі 4 844,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн).
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 134, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Митного кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» (43024, Волинська область, місто Луцьк, вулиця В'ячеслава Чорновола, будинок 7, квартира 33, код ЄДРПОУ 44960526) до Волинської митниці (44350, Волинська область, Ковельський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, код ЄДРПОУ ВП 43958385) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000150/2 від 04.04.2025.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Волинської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000937.
Стягнути з Волинської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» судові витрати в загальному розмірі 7 844,00 грн (сім тисяч вісімсот сорок чотири гривні 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський