01 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/15514/25
Провадження № 22-ц/820/2396/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Заворотна А.В.
за участю: заявника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2025 року (суддя Заворотна О.Л.).
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та його представника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У травні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина, заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради.
Заяву обґрунтовував тим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2024 року у справі № 686/19254/24 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначеним судовим рішенням було встановлено ту обставину, що згідно з рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20.02.2010 шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_5 залишився проживати з батьком ОСОБА_3 , а відповідачка ОСОБА_4 більшість часу перебуває в Республіці Польща, де знаходиться і на даний час. Батько піклується про сина, надає йому всебічну підтримку і проживання дитини з ним повністю відповідає його інтересам.
Вказував, що з огляду на встановлені судовим рішенням від 14 жовтня 2024 року обставини самостійного виховання та утримання ОСОБА_3 малолітнього сина, він звернувся до комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від призову по мобілізації, на що отримав відмову через відсутність підтвердження самостійного виховання та утримання дитини.
Враховуючи викладене, просив суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_3 самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.06.2025 до участі у справі залучено в якості заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про встановлення юридичного факту. При цьому, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що на підтвердження факту самостійного виховання сина заявник надав докази, які беззаперечно доводять ті обставини та факти, які просить встановити заявник в порядку окремого провадження в даній справі.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що ОСОБА_4 не приймає участі у вихованні та утриманні сина. Натомість батько не лише самостійно виховує і утримує сина, фактично з моменту розірвання шлюбу, але й займається організацією його житлово-побутових умов, навчального процесу, відводить і забирає зі школи, відвідує батьківські збори, шкільні заходи, опікується здоров'ям дитини та забезпечує його лікування.
Зазначає, що наведені обставини також підтверджуються рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2024 року у справі № 686/19254/24.
На думку заявника, заява про встановлення факту самостійного виховання і утримання сина має розглядатися в порядку окремого провадження, враховуючи, що від встановлення такого юридичного факту залежить виникнення у ОСОБА_3 права на отримання відстрочки від призову на військову службу.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як суд дійшов його з порушенням норм процесуального права.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У справі, яка переглядається заявник просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Метою встановлення факту заявник зазначає отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, заявник просить встановити факт самостійного виховання ним малолітнього сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_3 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Колегія суддів вважає, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №127/3622/24 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у справі, яка переглядається, обставини є відмінними від тієї, у якій ухвалено судове рішення, наведене як приклад.
Згідно з ч. 6ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1ст. 374 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням заяви ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина без розгляду.
При цьому, колегія суддів роз'яснює, що ОСОБА_3 має право подати відповідний позов на загальних підставах.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2025 року скасувати.
Заяву ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: О.І. Талалай
О.І. Ярмолюк