Дата документу 04.12.2025 Справа № 336/4365/25
Єдиний унікальний №336/4365/25 Головуючий у 1 інстанції Галущенко Ю.А.
Провадження № 22-ц/807/2017/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
04 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 15930 грн.
Позов обґрунтований тим, що 09.10.2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 85005 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов договору ТОВ «ЗАЙМЕР» надає клієнту фінансовий кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
В свою чергу, ТОВ «ЗАЙМЕР» правонаступником якого являється ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» надав відповідачу грошові кошти на наступних умовах: сума виданого кредиту - 4500 гривень, дата надання кредиту 09.10.2019 року, строк кредиту - 30 днів, валюта кредиту - UAH, стандартна процента ставка - 2 % в день або 730% річних.
28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» отримало належне ТОВ «ЗАЙМЕР» права вимоги боржників вказаних реєстрів боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року, договору факторингу №01-28/10/2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 15930,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4500,00 грн., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 11430,00 грн.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №85005 від 09.10.2019 року у розмірі 15930 грн. та судові витрати пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №85005 від 09.10.2019 року у розмірі 7200 (сім тисяч двісті) гривень, з яких: заборгованість за сумою (тілом) кредиту - 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень; заборгованість за відсотками - 2700 (дві тисячі сімсот) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» судові витрати у виді судового збору у розмірі 1094 (одна тисяча дев'яносто чотири) гривні 92 копійки, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно стягнув з неї витрати на правничі послуги адвоката, розмір цих витрат є значно завищеним.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу дійшов висновку про те, що надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, розглядалася у спрощеному позовному провадженні, об'єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв'язку з чим наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Колегія суддів перевіривши доводи відповідача та наявні у справі докази погоджується з висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем ОСОБА_1 09.10.2019 року укладено кредитний договір № 85005 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника, шляхом використання одноразового ідентифікатора, відповідно до п. 1.1. якого ТОВ «ЗАЙМЕР» надає ОСОБА_1 фінансовий кредит у розмірі 4500 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а остання зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених кредитним договором.
Також, відповідно до умов договору, кредит надається строком на 30 днів, тобто до 07.11.2019. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами (п. 1.2. договору). За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована (п. 1.3. договору). Кредит видається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п. 1.4. договору). Датою укладення договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта (п. 1.5 договору). Невід'ємною частиною договору є публічна пропозиція (оферта) на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства www.cly.com.ua (п.1.6 договору).
Підписанням договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.
При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 вказала реквізити платіжної банківської картки, на яку вона бажає отримати гроші, а саме № НОМЕР_1 .
Факт отримання коштів позичальником підтверджується довідкою ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» від 25.02.2025 року, відповідно до якої 09.10.2019 о 09:04:04 успішно перераховано грошові кошти у розмірі 4500 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 .
Тобто, у відповідача виник обов'язок повернути надані кошти, на умовах та у строки, передбачені договором.
28.10.2021 року, між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 85005 від 09.10.2019 року.
Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 85005 від 09.10.2019 року.
З наданого розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 85005 від 28.10.2021 року, станом на 13.01.2025 року, становить 15930 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 4500,00 грн. та простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 11430,00 грн.
Рішення оскаржується в частині стягнення судових витрат на користь позивача.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
1. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої та дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (клієнтом) та адвокатом Пархомчуком С.В. 29.12.2023 року укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат (виконавець) бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 3.1, 3.3 договору про надання правової допомоги вартість години роботи адвоката встановлена сторонами у розмірі 2000 гривень за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги. Факт надання правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та здійснених витрат.
Згідно з актом про отримання правової допомоги від 21.07.2025 року, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (клієнт) прийняло правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 85005 від 09.10.2019 року
Загальна вартість за послуги з надання правової допомоги складає 10500 грн., яка складається з наступних послуг: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання заборгованості (кількість годин - 1 год., вартість - 2000,00 грн.); складення та подання до суду позовної заяви, моніторинг та аналіз судової практики (кількість годин - 2,5 год., вартість - 5000,00 грн.); інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи (кількість годин - 1,5 год., вартість - 3000,00 грн.); канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції (вартість - 500,00 грн.).
Копією платіжної інструкції № 3 9482 від 21.07.2025 року підтверджується сплата позивачем адвокату Пархомчуку С.В. 10500,00 грн. за надання правової допомоги згідно з договором про надання правової допомоги від 29.12.2023 року.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що до витрат на правову допомогу включено послугу, як моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень», а також «інші клопотання, заяви до суду», які оцінені у 3000,00 грн. Разом з цим, адвокат Пархомчуку С.В. зареєстрований у системі «Електронний суд». Всі процесуальні документи, а також інформація про рух справи є доступними у його електронному кабінеті, а також за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/, а тому необхідність моніторингу «Єдиного державного реєстру судових рішень» та, відповідно, включення цієї послуги до судових витрат, суд вважає необґрунтованою.
Також судом першої інстанції враховано, що протягом розгляду справи адвокат Пархомчук С.В. направив до суду через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без його участі, а також заяву про вирішення питання судових витрат. Однак, питання судових витрат обґрунтовано у позовній заяві, тобто фактично представником продубльовано питання щодо судових витрат, проте об'єктивної необхідності додаткового обґрунтування понесених судових витрат подана заява не містить, сума витрат не змінювалась за час розгляду справи у суді. Крім того, суд звертає увагу, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання.
З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, розглядалася у спрощеному позовному провадженні, об'єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв'язку з чим наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Колегія суддів в повному обсязі погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом першої інстанції вірно враховано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, за якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на зазначене, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Судом першої інстанції вірно враховано, що позовні вимоги позивача визнано такими, що підлягають задоволенню.
Беручи до уваги рівень юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг.
Судом першої інстанції також взято до уваги правову позицію Верховного Суду в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20, згідно якої стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Доводи скаржника щодо не співмірності вартості юридичних послуг адвоката позивача зі складністю справи та реальним змістом послуг, які надав відповідачу представник, спростовані судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не потребують додаткового аналізу.
Колегія суддів визнає безпідставними твердження скаржника про умисне завищення розміру витрат на надання правової допомоги, оскільки матеріали справи містять низку процесуальних документів поданих представником, що підтверджує надання позивачу правничої допомоги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: