Дата документу 04.12.2025 Справа № 336/5110/25
Єдиний унікальний №336/5110/25 Головуючий у першій інстанції: Галущенко Ю.А. Провадження № 22-ц/807/1993/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
04 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2025 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15.03.2024 ОСОБА_1 уклала з ТОВ «МАКС КРЕДИТ» кредитний договір у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшла на офіційний сайт первісного кредитора та ознайомилася з актуальною редакцією Правил надання грошових коштів у позику.
Після цього добровільно без примусу чи тиску відповідач заявила про бажання отримання коштів, зареєструвалася на сайті, під час чого пройшла процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту кредитодавця, тобто вказала свої особисті персональні ідентифікаційні дані.
Після отримання позичальником оферти, позичальнику надсилається одноразовий ідентифікатор. Відповідачем підписано кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора 47702.
Відповідно до умов договору кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 620 грн., порядок сплати якого визначено умовами кредитного договору.
Відповідно до умов договору 15.3.2024 ТОВ «МАКС КРЕДИТ» перерахувало грошові кошти 6200 грн. на банківську карту відповідача, номер якої відповідач зазначила у анкеті. Відповідач взяла на себе зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору.
21 жовтня 2024 року ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС згідно умов якого, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №00-9673738 від 15.03.2024.
За вказаним договором факторингу до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» перейшло право вимоги за зобов'язанням ОСОБА_1 по вказаному договору.
Просили суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 36 835,44 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту в розмірі 6 820,00 грн., заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом в розмірі 30 015,44 грн., а також понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
26.06.2025 представник позивача через систему «Електронний суд» подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що провівши аналіз нарахованих відсотків за кредитним договором, позивач має намір зменшити розмір позовних вимог до 23 132,82 грн., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 00-9680691 від 19.03.2024 у розмірі 23 132,82 грн., яка складається з наступного: 6200,00 грн. - заборгованість по кредиту, 16 932,82 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а також судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» суму заборгованості за кредитним договором №00-9673738 від 15.03.2024 року у загальному розмірі 23 132 (двадцять три тисячі сто тридцять дві) гривні 82 копійки, з яких заборгованість за кредитом в розмірі 6200,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 16 932,82 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не доведено позовні вимоги, не надано доказів укладання кредитного договору, погодження умов кредитування та отримання кредитних коштів, що виключає можливість задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Поляков Олексій Володимирович зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, у зв'язку із чим просить рішення суду залишити без змін, в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 1 статті 369 ЦПК України).
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем розрахунки проведені з урахуванням строку кредитування, передбаченого умовами договору, виходячи із розміру відсотків, визначених в кредитному договорі, та дійшов висновку, що заборгованість відповідача підлягає стягненню на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.03.2024 ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 00-9673738 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідачем підписано договір одноразовим ідентифікатором 47702 (а.с. 17-26).
Пунктом 2.4. договору передбачено, що після отримання позичальником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання Кредиту, позичальнику для ознайомлення надається паспорт споживчого кредиту. Позичальник ознайомлюється із запропонованими в паспорті споживчого кредиту умовами кредитування та у разі згоди із ними, підписує його шляхом накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після підписання паспорту споживчого кредиту, кредитодавець формує та надає позичальнику для ознайомлення оферту щодо укладання Договору.
Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем 15.03.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 69825 (а.с. 37-39).
Відповідно до п.п. 1.1-1.6 договору ТОВ «МАКС КРЕДИТ» зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на суму 6200 грн., тип кредиту - кредитна лінія, цільове призначення кредиту - на споживчі потреби, строк дії кредитної лінії - 360 календарних днів. Процентна ставка фіксована, стандартна процентна ставка становить 2,47% від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 10,00 % від суми кредиту, що складає 620 грн.
Пунктом 2.8 договору передбачено, що кредитодавець зобов'язаний надати кредит 15.03.2024, сума кредиту перераховується кредитодавцем в сумі 6200 грн. на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .
Згідно із довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір 00-9673738 від 15.03.2024 ідентифікований ТОВ «МАКС КРЕДИТ». Акцепт договору позичальником: одноразовий ідентифікатор - 47702, час відправки ідентифікатора позичальнику - 15.03.2024 15:04:58, номер телефону - НОМЕР_2 (а.с. 40).
Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №00-9673738 від 15.03.2024 вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, але вчасно їх не повертала (а.с. 54).
Згідно із наданим банком розрахунком відповідач має заборгованість за кредитним договором № 00-9673738 від 15.03.2024 станом на 21.10.2024 у розмірі 36835,44 грн., яка складається з наступного: 6820,00 грн. - заборгованість по кредиту, 30 015,44 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам (а.с. 55-57).
Разом з тим, представником позивача була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 00-9680691 від 19.03.2024 у розмірі 23 132,82 грн., яка складається з наступного: 6200,00 грн. - заборгованість по кредиту, 16 932,82 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом
Відповідно до інформаційної довідки №1289/10 від 30.10.2024 ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» та додатку до інформаційної довідки вбачається, що відповідач отримала кредит в сумі 6200 грн. 15.03.2024, номер транзакції 41050-79380-59184 (а.с. 41-43).
21 жовтня 2024 року ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС згідно умов якого, фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові право вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги (а.с. 33-39).
До матеріалів справи долучено платіжні інструкції № 15, 16, 14, 13 про часткову оплату за відступлення прав вимог згідно договору факторингу №21102024-МК/Ейс від 21.10.2024 (а.с. 71-74).
Відповідно до реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між боржниками та ТОВ «МАКС КРЕДИТ» до договору факторингу № №21102024-МК/Ейс від 21.10.2024 від ТОВ «МАКС КРЕДИТ» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №00-9673738 від 15.03.2024 (а.с. 75-77).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абзац другий частини другої статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
В силу статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію"; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію"; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України "Про електронну комерцію".
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).
15.03.2024 року ТОВ «Макс Кредит» та відповідач уклали договір кредитної лінії № 00-9673738 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Одноразовий персональний ідентифікатор - 47702, направлено Відповідачу 15.03.2024 о 15:04:58 год. на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів, одноразовий персональний ідентифікатор введено Відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.
Доказі того, що вказаний номер мобільного телефону не належить відповідачеві надано не було.
Відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будьякий час самостійно ознайомитися з Договором на Сайті Товариства в Особистому кабінеті.
Враховуючи вищевикладене, Позивач надав беззаперечні докази того, що Відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що Кредитний договір не відповідає вимогам Закону України «Про електронні довірчі послуги» є безпідставними, з огляду на те, що кредитний договір укладений відповідно до п. 4 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є пряме чи опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації особи, яка провадить господарську або незалежну професійну діяльність. Закон «Про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі необхідні умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа.
Зобов'язання з повернення кредитних коштів відповідач не виконала у зв'язку із чим на момент розгляду справи наявна заборгованість, яку позивач просить стягнути.
Розмір заборгованості розраховано у відповідності до умов укладеного договору з урахуванням строку його дії та розміру встановлених до сплати відсотків.
Окрім цього, судом першої інстанції також обгрунтовано правомірність нарахування відсотків за користування кредитом, оскільки відсотки за користування кредитом нараховані з урахуванням строку кредитування, передбаченого умовами договору.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи обґрунтованого розрахунку боргу не відповідають дійсності та смотровуються наявними в матеріалах справи доказами.
Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновків суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.
Апеляційні скарги не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку з приводу доведеності укладання зазначеного кредитного договору, на підставі наданих позивачем доказів, наявності несплаченої заборгованості, а також факту переходу права вимоги до позивача. При цьому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують встановлені обставини у справі, оскільки відповідач категорично не заперечує факт укладання вказаного кредитного договору, доказів безгрошовості угоди або шахрайських дій у відношенні себе, не надає.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2025 року у залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: