Справа № 309/2839/25
Іменем України
04 грудня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року, постановлену суддею Орос Я.В., в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до прокуратури Закарпатської області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача відділення державного казначейства у Тячівському районі Закарпатської області про відшкодування шкоди завданої злочином
встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до прокуратури Закарпатської області, ГУ НП в Закарпатській області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача відділення державного казначейства у Тячівському районі Закарпатської області про відшкодування шкоди завданої злочином.
Позовні вимоги мотивують тим, що ОСОБА_1 згідно з акту передачі свердловини №12 в с. Теребля Тячівського району отримала у власність відновлену за її кошти свердловину з балансовою вартістю 33 704 гривень, яка знаходиться на належній їй на праві приватної власності земельній ділянці, згідно державного акту на право приватної власності на землю IV-ЗК №032816 від 23.10.1997.
За власні кошти ОСОБА_1 відповідно до вимог екологічних норм побудувала над свердловиною над каптажну споруду. Встановила водогін та електропостачання.
На використання свердловини ПП ОСОБА_1 28.12.2020 видано ліцензію №1562 на користування надрами на відновлену свердловину, яка зареєстрована в державному реєстрі артезіанських свердловин за номером 100877 від 13.11.2020, де водокористувачем зазначена ПП ОСОБА_1 та яка введена в експлуатацію 01.01.2020.
Ухвалою Закарпатського господарського суду від 08.11.2017 у справі №5008/988/2011 на підставі договору про погашення кредиторських вимог від 03.11.2017 визнано за громадянкою ОСОБА_3 право власності зазначені в інвентаризаційній справі №9 від 12.09.2017, до якої також внесено і свердловину.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі №5008/988/2011 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано продаж свердловини.
Постановою Верховного касаційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №5008/988/2011, касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 - залишено без змін.
Таким чином, ОСОБА_3 втратила право власності на свердловину та не мала права здійснювати видобуток води та вчиняти дії щодо заволодіння земельної ділянки, на якій знаходиться свердловина та присвоювати собі майно.
На підставі поданої заяви ОСОБА_3 відкрито кримінальне провадження №12018070160000900 від 31.07.2018 за ст. 193-1 ч. КК України. ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_1 використовувала підроблені документи на свердловину №12 при отриманні ліцензії.
28.11.2019 ОСОБА_4 почав зносити надкаптажну споруду над свердловиною. Поліція, яка прибула на місце зафіксувала дане порушення.
Під час проведення слідчих дій та будівельно-технічної експертизи було повністю в нічний час зруйновано побудовану позивачами надкаптову споруду, знищено повністю водогін та електропостачання та пошкоджено саму свердловину, повністю зруйнувавши бетонне ущільнення та водовід.
Кримінальне провадження №12018070160000900 від 31.07.2018 закрито постановою слідчого 10.08.2024 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку з відсутністю в діянні складу правопорушення.
Вважають, що такими діями було порушено права ОСОБА_1 , оскільки кримінальне провадження було відкрито щодо дій, які мали місце у 1999 році, тобто строк притягнення до кримінальної відповідальності сплив. Крім цього, незаконними діями правоохоронних органів було завдано майнової шкоди майну позивачки ОСОБА_1 та моральної внаслідок цього.
В ході досудового розслідування ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлено, в матеріалах справи відсутній документ про пред'явлення підозри. Обвинувальний акт до суду не направлено та вироком ОСОБА_1 не засуджено.
Таким чином, діями органу розслідування, прокуратури та суду нанесено матеріальних збитків на суму 677 142 гривні.
Щодо моральної шкоди, то позивачі зазнали щоденних думок та спогадів про психотравмуючі події, страх можливого повторення події, негативні переживання та спогади, насторогу, тривогу, тощо. Діями органу досудового розслідування, прокуратури, суду були порушені актуальні життєві плани, погіршення можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив, нової продуктивної самореалізації.
ОСОБА_1 зазначає, що має групу інвалідності. Нервові потрясіння заборонені лікарями. Потребує мінімум два рази в рік стаціонарного лікування. Після руйнування її майна і реєстрації відновленого права за ОСОБА_3 , що призвело до подальших судових процесів пов'язаних з скасуванням такої реєстрації, це призвело до погіршення стану здоров'я потерпілої ОСОБА_1 .
Тобто, моральне відшкодування, враховуючи заподіяні психологічні страждання, їх обсяг та характер, позивачі оцінюють в 10 000 000 гривень.
Отже, просять стягнути з Держави Україна на свою користь в рахунок відшкодування майнової шкоди заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду в розмірі 677 142 гривні та в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок таких незаконних дій в розмірі 10 000 000 гривень.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року цивільну справу вирішено надіслати за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Суд вказав, що обставини, які передбачені ст. 28 ЦПК України, які б надавали право позивачам звертатися саме до Хустського районного суду не вказані та доказово не підтверджені.
З огляду на характер спірних правовідносин та склад сторін, питання щодо підсудності має вирішуватися за загальним правилом визначення підсудності, яке передбачене ч. 2 ст. 27 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням відповідача. Суд дійшов до висновку, що фактичне місцезнаходження відповідачів знаходиться в м. Ужгород, а тому справу слід направити саме до Ужгородського міськрайонного суду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій просять скасувати дану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарги посилаються на те, що суд першої інстанції враховуючи положення ч. 4 ст. 28 ЦПК України мав направити справу до Тячівського районного суду Закарпатської області. Однак, оскільки судді Тячівського районного суду відсторонилися від розгляду справи по причині конфлікту інтересів із головою суду, тому позивачі обрали суд, який є найбільш територіально наближений до місце проживання позивачів.
Просять врахувати, що позивачі є пенсіонерами, отримують незначну пенсію. Відстань с. Теребля Тячівського району до Ужгородського міськрайонного суду складає приблизно 150 кілометрів. ОСОБА_1 має групу інвалідності, якій заборонено перебувати в сидячому положенні більше шести годин, оскільки це погіршує її стан здоров'я.
Закарпатська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги цього не спростовують.
Позивачі зазначають, що Тячівський районний суд відсторонився від поданих позивачами заяв по причині конфлікту інтересів із головою суду, а тому позов подано до Хустського районного суду, однак обставини передбачені ст. 28 ЦПК України, які б надавали право позивачам звертатися саме до Хустського районного суду не вказані та доказово не підтверджені.
Вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення ч. 2 ст. 27 ЦПК України та передав справу до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, оскільки позови до юридичних осіб пред'являють за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У відзиві ГУ НП в Закарпатській області підтримало доводи Закарпатської обласної прокуратури та зазначило, що суд правильно визначив територіальну юрисдикцію в даному випадку.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду (п.9 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Передаючи справу за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Хустський районний суд керувався положеннями ч. 2 ст. 27 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч. 4 ст. 28 ЦПК України, позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Статтею 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Апелянт вважає, що справа повинна розглядатися Хустським районним судом Закарпатської області, оскільки Тячівський районний суд не може розглядати справу у зв'язку з конфліктом з головою суду.
Апеляційний суд частково погоджується з позицією апелянта, з огляду на наступне.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом частини першої статті 1173, статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Подаючи позов про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень позивачі посилаються, зокрема, на ст. 56 Конституції України, статті 1174 та 1176 ЦК України.
Даний позов може бути подано згідно ч. 4 ст. 28 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивачів або згідно положень ч. 2 ст. 27 ЦПК України у випадку, якщо відповідачем є юридична особа, то такі пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Статтею 28 ЦПК України законодавцем передбачено альтернативну підсудність, якою особи, які подають позов для захисту порушених прав, можуть скористатися на власний розсуд.
Тобто, законодавство встановлює можливість для позивача обрати один із двох чи більше компетентних судів - альтернативну підсудність. Така можливість передбачена для невеликої кількості категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян.
Керуючись альтернативною підсудністю позивачі обрали подати позов саме за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, згідно ч. 4 ст. 28 ЦПК України, що є їх неоспорюваним, диспозитивним правом.
Позивачі зазначають своє місце реєстрації чи проживання як: АДРЕСА_1 .
Територіально наближеним судом, який має право розглядати даний позов є Тячівський районний суд Закарпатської області, однак позивачі подали даний позов до Хустського районного суду, мотивуючи своє рішення наявним конфліктом з головою суду.
Проте, такий конфлікт не є підставою для обрання Хустського районного суду як найбільш територіально наближеного суду, оскільки судді Тячівського районного суду в даній цивільній справі не заявляли собі самовідводи та голова суду згідно ч. 4 ст. 31 ЦПК України не склав розпорядження про передачу справи до найбільш територіально наближеного суду, тобто до Хустського районного суду.
Стаття 31 ЦПК України передбачає конкретну процедуру передачі справи з одного суду до іншого, яку громадяни та суди не можуть ігнорувати, оскільки це призведе до порушенням процесуального законодавства.
Слід зазначити, що порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Доводи відзивів на апеляційну скаргу не спростовують вищезазначеного та не доводять помилковість доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Враховуючи все вищенаведене апеляційний суд приходить до обґрунтованих висновків щодо скасування ухвали суду першої інстанції про направлення справи за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, оскільки така справа, відповідно до ч. 4 ст. 28 може розглядатися Тячівським районним судом Закарпатської області, а в разі застосування процедури передбачено ст. 31 ЦПК України повинна бути розглянута найбільш територіально наближеним судом - Хустським районним судом Закарпатської області.
Отже, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Враховуючи вищезазначене та керуючись нормами статей 367, 368, 374, 379, 381-384, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року скасувати, а справу повернути до Хустського районного суду Закарпатської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: