Справа № 307/1667/25
Іменем України
04 грудня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2025 року, повний текст якого складено 14 липня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Сас Л.Р., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У травні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 20.10.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту позичальника, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1289-9866. Кредитний договір підписано позичальницею одноразовим цифровим ідентифікатором А8518.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 18 000,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00% від суми кредиту; знижена процентна ставка - 1,20% в день; стандартна процентна ставка - 1,50% в день; базовий період - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у позичальника настає обов'язок сплати відсотків за користування кредитом. Кількість днів у базовому періоді вказана у договорі і визначена сторонами на підставі пропозиції кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання кредиту через веб-сайт кредитодавця.
Умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням кредитом - фіксована та процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом.
Позивач здійснює лише нарахування по процентам за користування кредитом в строк договору, що погоджений між сторонами та не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії, виданої ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору №4010 від 02.12.2019 на карту отримувача (відповідача), чим виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти Відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Окрім цього, зазначив, що ОСОБА_1 в загальній кількості 12 разів оформлювала кредитні відносини з позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність відповідачки з процедурою оформлення та виконання кредитного договору.
Станом на 04.04.2025 загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 100 944,00 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 80 244,00 гривень, прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 2 700,00 гривень.
Разом з тим кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 10 944,00 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 90 000,00 гривень.
Враховуючи зазначене, кредитодавець просить суд стягнути з позичальника не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 72 000,00 гривень; що разом становить 90 000,00 гривень, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2025 року, повний текст якого складено 14 липня 2025 року, позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 90 000,00 гривень заборгованості за кредитним договором №1289-9866 від 20.10.2023, з яких 18 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 72 000,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами, а також 2 422,40 гривень судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло З.Я., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке, прийняти нове, яким частково задовольнити позовні вимоги.
Вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що кредитний договір не містить відомостей, що такий підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 . Спосіб підписання шляхом надіслання одноразового цифрового ідентифікатора смс-повідомленням є не підтверджений.
Крім цього, матеріали справи не містять документів, які підтверджують особу позичальника. Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження відповідачкою верифікації та ідентифікації згідно з вимогами законодавства.
Посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.05.2024 у справі №545/1750/21, в якій суд прийшов до висновку, що для укладення електронного кредитного договору в електронній формі необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або у застосунку «Приват24».
Позивач не надав первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів, а також не надав банківську виписку з рахунку позичальника на підтвердження отримання таких коштів та користування ними. Надані позивачем розрахунки є внутрішніми банківськими документами, які не повинні братися судом до уваги як належні.
Вказує, що підписання паспорту споживчого кредиту не означає укладення договору про споживчий кредит, оскільки паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування. Позивач не надав суду доказів підписання паспорту споживчого кредиту відповідачкою.
Серед іншого, відсотки нараховані позивачем порушують права відповідачки зокрема ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки нарахування таких відсотків є несправедливою умовою договору та можуть бути визнані недійсними.
Просить звернути увагу, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання досудової вимоги про необхідність сплати заборгованості, а тому позивачем недотримано позасудового способу врегулювання спору, який є обов'язковим для такої категорії справ.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовуються законності оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неукладеності кредитного договору між сторонами спору, оскільки відповідачка попередньо ознайомилась з договором та правилами надання споживчих кредитів, паспортом споживчого кредиту інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, які складають єдиний договір в якому визначаються всі його істотні умови.
Кредитний договір укладений між сторонами підписано відповідачкою згідно вимог Закону України «Про електронну комерцію» за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора А8518.
На підтвердження підписання товариством кредитного договору з відповідачкою позивач надає протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, з якого вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підписало 20.10.2023 кредитний договір з ОСОБА_1 .
Щодо підтвердження особи відповідача під час укладення кредитного договору, то відповідач під час оформлення заявки на отримання кредитних коштів надає скан-копії оригіналів своїх документів, які підтверджують особу або верифікується за допомогою технології BankID. Відповідачка скористалась теологією BankID.
Щодо надання первинних бухгалтерських документів, то товариство є небанківською установою та не створює банківські рахунки, не розпоряджається інформацією з банківських рахунків своїх клієнтів, а тому не має доступ до такої інформації у силу положень ст. 60 Закону України «Про банки і банківську таємницю».
На підтвердження факту перерахування коштів позивачем надано довідку АТ КБ «ПриватБанк» щодо підтвердження факту перерахування коштів у сумі 18 000 гривень на вказаний відповідачкою картковий рахунок.
Доводи відповідачки, які стосуються несправедливо нарахованих відсотків не підтверджуються матеріалами справи, оскільки остання ознайомилась перед підписанням кредитного договору з усіма його істотними умовами, зокрема й з процентною ставкою, яка сплачується споживачем за користування кредитними коштами.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено 20.10.2023 договір про відкриття кредитної лінії №1289-9866 продукту «На все».
Згідно п.2.1. договору, кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювальну кредитну лінію на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 2.2. та 2.4. договору, кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника, шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язувався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
Згідно п. 3.1 цього договору, договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
У відповідності до п. п. 4.1., 4.2, 4.3, 4.4., 4.5., 4.6, 4.7, 4.8., 4.9., 4.10., 4.12. договору, розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту складає 18 000,00 грн.
Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього Договору на банківський рахунок позичальника, шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо п. 4.7. цього договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту). Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Базовий період складає 14 календарних днів.
Сплату процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо п. 4.7. цього договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) позичальник зобов'язаний здійснювати у визначені графіком платежів (який є додатком до цього договору) дати, які є останніми днями відповідних базових періодів.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1,5% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).
Комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту (якщо в цьому пункті договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0%, вказане означає, що комісія за видачу кредиту є відсутньою).
Строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику.
Дата повернення виплати кредиту 14.08.2024. Строк договору є рівним строку кредитування.
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору ( за весь строк кредитування) складає 92 951,88 грн. та включає в себе суму кредиту, комісію за видачу кредиту (якщо п. 4.7. цього договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) та проценти за користування кредитом.
Пунктом 5.1. передбачено, що позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю отриманий кредит у останні дні останніх 8 (восьми) базових періодів строку кредитування згідно графіку платежів за договором за зниженоюб ставкою (додаток №м 3 до цього договору), шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця у порядку, визначеному у правилах.
Пунктом 6.9. договору передбачено, що позичальник має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов'язаний повідомити кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу кредитодавця. У разі подання такого повідомлення не особисто позичальником справжність підпису позичальника на такому повідомленні має бути посвідчено нотаріусом у порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат».
У разі подання повідомлення у вигляді електронного документу таке повідомлення повинно бути підписано електронним підписом Позичальника у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні довірчі послуги». В такому випадку Позичальник зобов'язаний протягом 7 (семи) календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від цього Договору повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з договором та сплатити проценти за період з дня одержання кредиту до дня його повернення за ставкою, яка діяла під час фактичного користування кредитом.
Відповідно до п. 11.3.1 цього договору, який підписаний електронним підписом відповідачки, видно, що до укладення договору відповідачка уважно ознайомилася з текстом цього договору та правилами, а також отримала від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (а. с. 20-33).
Із паспорту споживчого кредиту та таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором № 1289-9866 графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України вбачається, що ОСОБА_1 20.10.2023 підписала за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора паспорт споживчого кредиту, у якому визначені умови кредитного договору, зокрема, тип кредиту, сума/розмір кредитного ліміту, строк кредитування, базовий період сплати відсотків, мета отримання кредиту, інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, процентна ставка, відсотків річних, види знижок, тип процентної ставки, загальні витрати за кредитом, орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, реальна річна процентна ставка, відсотків річних, порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, штрафи, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту. Відповідач повідомлений про те, що кредитодавець має право залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію, споживач має право відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів. Відповідачка ОСОБА_1 підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, які надані виходячи із обраних нею умов кредитування, про що свідчить її електронний підпис одноразовим ідентифікатором НОМЕР_1 у вказаному паспорті (а.с.49-53, 57-59).
Із довідки про перерахування суми кредиту вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору №2580 від 15.03.2017 надав інформацію, що 20.10.2023 перераховано ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 18 000 грн. за кредитним договором №1289-9866 через систему платежів LIQPAY, ІD платежу №2381392929 на номер картки НОМЕР_2 (а.с.60-64,65).
Із розрахунку заборгованості, проведеного позивачем відомо, що станом на 04.04.2025 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить: 100 944,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 80 244,00 гривень та 2 700,00 грн. - комісія (а.с.66-71).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи слідує, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено 20.10.2023 договір про відкриття кредитної лінії №1289-9866 продукту «На все».
Оскільки, даний кредит є споживчим, то на правовідносини, які склалися між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 поширюються положення ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про захист прав споживачів».
Договір між сторонами укладено згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Зокрема, в даній статті визначено порядок укладення електронного договору, яка починається з пропозиції укладення такого договору (оферта), яка повинна містити істотні умови і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Таким чином, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розмістило публічну пропозицію (оферту) на своєму веб-сайті, яку ОСОБА_1 акцептувала шляхом заповнення відповідного формуляра, який вона отримала після подання відповідної заяви на отримання кредитних коштів у особистому кабінеті.
У своїх доводах апеляційної скарги відповідачка зазначає, що позивач не довів факт акцептування нею кредитного договору, що одноразовий ідентифікатор було підписано саме нею, що вона пройшла ідентифікацію та верифікацію особи в особистому кабінеті. Також в матеріалах справи відсутні дані, які підтверджують особу відповідачки.
Апеляційний суд погоджується з доводами позивача, які висловлені у відзиві на апеляційну скаргу та зазначає наступне.
У пункті 11.3.1 кредитного договору зазначається, що до укладення Договору позичальник уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Згідно п. 4.5 Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», заявник зобов'язаний під час оформлення заявки на отримання кредиту ознайомитися з інформацією про істотні характеристики послуги із надання споживчого кредиту, умовами керидитування, паспортом споживчого кредиту, які розміщені на сайті кредитодавця, тощо.
Тобто, ОСОБА_2 підписуючи одноразовим цифровим ідентифікатором А8518 договір про відкриття кредитної лінії №1289-9866 від 20.10.2023 висловила своє волевиявлення, підтвердила, що такі дії були вчинені нею не під дією примусу чи обману, що правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до п. 5.4 Правил надання споживчих кредитів передбачено, що укладаючи Договір, Кредитодавець та Заявник/Позичальник визнають усі документи (в тому числі Договір), підписані з використанням Електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням ч.12. ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи Договір шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Заявник/Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами Договору (умовами цих Правил та Договором про відкриття кредитної лінії).
Відповідно до п. 4.13. Правил надання споживчих кредитів, Ідентифікація та верифікація Заявника здійснюється Кредитодавцем одним із способів, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу, а також уживаються інші заходи, які Кредитодавець визнає необхідними для прийняття рішення про можливість надання Кредиту (направлення Оферти). Кредитодавець для ідентифікації та верифікації Заявника має право використовувати один або декілька із наступних способів: - здійснення ідентифікації та верифікації клієнта за допомогою Системи BankID НБУ; - здійснення ідентифікації та верифікації клієнта за допомогою даних бюро кредитних історій та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, Одноразового ідентифікатора, надісланого Товариством на фінансовий номер телефону такої особи, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власним ідентифікаційним документом; - здійснення ідентифікації та верифікації клієнта в режимі відеотрансляції (відеоверифікації).
Як правильно зазначає позивач, відповідачкою було використано систему ідентифікації BankID НБУ, яка є системою віддаленої ідентифікації та тільки користувач (власник персональних даних) може ініціювати передачу цих даних від абонента ідентифікатора до абонента надавача послуг.
Таким чином, тільки ОСОБА_2 могла підписати даний кредитний договір, оскільки система BankID НБУ відразу ідентифікує особу та не може містити жодних помилок під час такої процедури, а тому доводи щодо недоведеності з приводу підписання саме відповідачкою кредитного договору слід вважати спростованими.
Також, ОСОБА_2 у апеляційній скарзі зазначає, що документи надані позивачем носять сумнівний характер у сенсі їх юридичної сили, оскільки електронного підпису одноразовим ідентифікатором у визначений Законом України «Про електронну комерцію» спосіб зроблено не було та посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.05.2024 у справі №545/1750/21.
Однак, правовідносини у справі на яку посилається апелянтка не є релевантними до нашої справи.
У справі №545/1750/21, яку переглядав касаційний суд, обставини справи полягали в тому, що позивач не оформляючи кредитний договір отримав від товариства повідомлення про зарахування кредитних коштів на його картковий рахунок, в подальшому звернувся до прокуратури з фактом незаконного вимагання коштів та погроз. Всі дані, які були зазначені в кредитному договору були зазначені на іншу особу. Тому, позивач просив визнати таким, що не підлягає виконавчий напис та визнати нікчемним кредитний договір. Суд першої інстанції задовольнив тільки вимогу про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та визнав недійсним кредитний договір.
Касаційний суд, у вищезазначеній справі, погодився з позицією суду апеляційної інстанції та вказав, що електронного підпису одноразовим ідентифікатором позивачем вчинено не було, у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами.
Таким чином, предмет та підстави позову у справі на яку посилається апелянтка та даної справи №307/1667/25 є різними, а тому апеляційним судом до уваги не беруться.
Як уже зазначалося вище, процедура укладення договору в електронному виді є сталою та передбачена положеннями Закону України «Про електронну комерцію». Для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти.
Відповідачка на підтвердження своїх аргументів не надає докази щодо сумнівності юридичної сили укладеного кредитного договору та всіх додатків, тобто такі доводи носять характер бездоказового припущення. З окремим (зустрічним) позовом щодо визнання договору недійсним в порядку статті 215 ЦК України відповідачка не зверталась, а тому апеляційний суд такі доводи до уваги не бере.
Серед інших доводів апеляційної скарги, відповідачка зазначає, що позивачем не надано суду дійсних розрахунків, виписки з карткового рахунку та первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредитних коштів, а тому немає підстав вважати, що вона отримала та користувалась кредитними коштами.
З такими доводами колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.
Як зазначає у відзиві на апеляційну скаргу позивач, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою небанківського типу, тобто товариство не уповноважене створювати банківські рахунки, позивач здійснює нарахування кредитних коштів на вже існуючі та вказані фізичними особами банківські рахунки.
Крім цього, товариство не може отримати доступ до виписки по картковому рахунку відповідачки у силу положень ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки така становить банківську таємницю.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про перерахування суми кредиту АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору №2580 від 15.03.2017 надав інформацію, що 20.10.2023 перераховано ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 18 000 грн. за кредитним договором №1289-9866 через систему платежів LIQPAY, ІD платежу №2381392929 на номер картки НОМЕР_2 .
Даний номер картки збігається з тим, який зазначений у Договорі №1289-9866 від 20.10.2023, а тому слід вважати, що відповідачка отримувала такі кредитні кошти. На спростування такої інформації ОСОБА_1 могла надати в суді першої чи апеляційної інстанції виписки зі свого карткового рахунку, останні цифри 6877, однак, оскільки нею не надано такої виписки, то слід вважати, що відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 18 000 гривень.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Таким чином, наявні всі належні та допустимі докази, які дають підстави вважати, що відповідачка отримала кредитні кошти та користувалася такими, однак в порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору не повернула, у визначений договором строк, отримані нею 18 000 гривень. Зворотного відповідачкою не доведено.
Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що оскільки позивачем не було надіслано досудову вимогу про добровільне врегулювання кредитного спору та погашення боргу, то це є підставою для відмови у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Велика Палата у вищезгаданій постанові конкретизувала раніше зроблений висновок у постанові ВП ВС від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, та вказала: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Тобто, в разі звернення банку до споживача з вимогою достроково повернути кредитні кошти (за договором про споживчий кредит) необхідно враховувати положення ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Якщо відповідне право банку виникло до 10.06.2017, то направлення досудової вимоги було обов'язковим, якщо вже після 10.06.2017, то таке направлення вимоги не є обов'язковим.
Оскільки, кредитні правовідносини між сторонами спору виникли 20.10.2023, то направлення досудової вимоги про погашення кредитної заборгованості не є обов'язковим, а тому доводи відповідачки в цій частині свого підтвердження не знайшли.
Щодо розміру нарахованих відсотків за кредитним договором №1289-9866 від 20.10.2023.
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 04.04.2025, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить: 100 944,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 18 000,00 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 80 244,00 гривень та 2 700,00 грн. - комісія.
Однак, позивач у своїй позовній заяві зазначив, що використовуючи програму лояльності простив комісію та заборгованість у розмірі 8 244 гривні, що є диспозитивним правом позивача, а тому просив стягнути загальну суму заборгованості 90 000 гривень.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.66-74) вбачається, що за період з 20.10.2023 по 14.08.2024 (300 календарних днів) було нараховано процентів за користування кредитними коштами в розмірі 80 244 гривень.
З 20.10.2023 по 02.11.2023 нарахування здійснювалося за процентною ставкою 1,20% в день від суми кредиту, що відповідає програмі лояльності. Тобто за цей період 14 календарних днів було нараховано заборгованість в розмірі 3 024 гривень (18 000 х 1,2% = 216 х 14).
Подальше нарахування з 03.11.2023 по 14.08.2024 здійснювалось за процентною ставкою, яка передбачена п. 4.6. Договору, тобто 1,50% в день від суми кредиту. Тобто за 286 календарних днів було нараховано заборгованість в розмірі 77 220 гривень (18 000 х 1,5% = 270 х 286), що разом становить 80 244 гривень нарахованих процентів.
Відповідачка у своїй апеляційній скарзі зазначає, що нараховані позивачем проценти за користування кредитними коштами є несправедливою умовою договору згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та можуть бути визнані недійсними.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такою позицією апелянтки та зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Згідно п. 4.10 Договору про відкриття кредитної лінії №1289-9866 продукту «На все» від 20.10.2023, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 27 135,0100%.
На переконання апеляційного суду вищезазначена річна процентна ставка є однозначно такою, що порушує засади справедливості, добросовісності та розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права. Така річна процентна ставка надає кредиторові можливість стягувати з боржника надмірні грошові кошти та ставить за мету «каральний» характер, а не компенсаційний.
Дана позиція апеляційного суду також кореспондується з позицією Верховного Суду викладеною у Постанові від 12.02.2025 у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №679/1103/23. В даній справі позивачем також є ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Касаційний суд виснував, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції не врахував, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв'язку з чим при визначенні суми процентів, які підлягають стягненню слід керуватись також ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», а тому судове рішення підлягає зміні в частині стягнення з відповідача процентів і встановлення їх в розмірі 18 000 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 36 000 гривень.
Керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, враховуючи те, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на 60% (36 000 : 90 000 х 100 = 40% задоволених вимог позивача), то стягненню з позивача на користь відповідачки підлягає судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 725,20 гривень (4 542 х 60%).
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2025 року, повний текст якого складено 14 липня 2025 року, змінити в частині нарахованих процентів зменшивши такі з суми 72 000,00 гривень на суму 18 000,00 гривень.
У решті, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», ЄДРПОУ: 38548598, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26, офіс 407 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 2 725,20 гривень за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: